22 березня 2021 року м. Рівне №460/9345/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст. 39 та 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, починаючи з 01 липня 2002 року, крім періоду з 10 вересня 2010 року по 22 липня 2011 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 липня 2002 року, крім періоду з 10 вересня 2010 року по 22 липня 2011 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. У зв'язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи він набув право на отримання згідно зі статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю. Разом з тим, нарахування та виплату вказаних підвищення та пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж передбачено чинним законодавством. Положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 39 та 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з моменту призначення йому виплат, встановлених вказаними нормами, були визнані неконституційними. З огляду на зазначене, в спірний період відповідач мав нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою суду від 15.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що функції з нарахування та виплати пенсій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», були передані органам Пенсійному фонду України з 1 липня 2002 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» від 17 січня 2002 року № 2981-III. Таким чином, відповідач вказує на безпідставність вимог позивача в частині перерахунку та виплати підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених відповідно статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 01 липня 2002 року, оскільки у вказаний період здійснення таких виплат не входило до компетенції відповідача та, відповідно, позивач не перебував у нього на обліку як отримувач пенсії. Також відповідач вказує, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню з 2011 року. Окрім іншого, відповідач вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що стверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами згідно зі змістом заяв по суті.
Позивач проживає в селі Корост Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 03.02.2021 №1700-0402-12/108, позивач перебуває на обліку у відповідача, з 01.07.2002 по 11.10.2009 отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в період з 12.10.2009 отримує пенсію за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також наявною в матеріалах справи копією особового рахунку № НОМЕР_1 від 05.02.2021 підтверджується, що позивачу виплачувалося підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та виплачується додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачена статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 1 Закону № 1788 (в редакції, чинній станом на 01 січня 2002 року), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1788 (в редакції, чинній станом на 01 січня 2002 року), за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Крім того, стаття 6 Закону № 1788 (в редакції, чинній станом на 01 січня 2002 року) передбачала, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який встановлює принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон №796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем було надано особі право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальними Законами № 1788 (до 01 січня 2004 року) та № 1058 (з 01 січня 2004 року), або спеціальним Законом № 796.
Стаття 39 Закону № 796 (в редакції, що була чинною з 01 січня 2002 року) встановлювала, зокрема, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Також, стаття 51 Закону № 796 (в редакції, що діяла з 01 січня 2002 року), встановлювала наступний порядок виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, а саме:
особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком;
особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком;
особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
В подальшому, дія норм статей 39, 51 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру передбачених вказаними нормами підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107) частини першу та другу статті 39 Закону № 796 було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".
Крім того, підпунктом 13 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 51 Закону № 796 викладено в такій редакції:
"Особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року статті 39, 51 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.
Натомість, у період з 01 січня по 21 травня 2008 року непрацюючим пенсіонерам, які проживаю на території зони гарантованого добровільного відселення та мають статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачена статтею 51 Закону № 796, мала виплачуватися у розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796, не виплачувалося.
З огляду на вказане, вимоги позивача в частині, що стосуються донарахування та виплати спірних підвищення до пенсії та додаткової пенсії за період з 01 січня по 21 травня 2008 року в розмірах відповідно двох мінімальних заробітних плати та 25 % мінімальної пенсії за віком є необґрунтованими, позаяк, не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).
Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону № 3491, 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри спірних підвищення до пенсії та додаткової пенсії.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).
Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 39, 51 Закону № 796.
Таким чином, суд констатує, що у період з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв'язку з чим нарахування позивачу підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 39, 51 Закону № 796.
Відтак, вимоги позивача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення в розмірі двох мінімальних заробітних плат за періоди з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком за періоди з з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, так само як і вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови в проведенні таких нарахувань, слід задовольнити.
При цьому, суд зауважує, що у відзиві на позовну заяву відповідач не зазначив жодних обґрунтувань з приводу правомірності виплати позивачу підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у періоди з з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року в інших розмірах, аніж встановлених безпосередньо статтями 39, 51 Закону № 796.
В той же час, підстави для задоволення вимог позивача щодо перерахунку спірних додаткової та державної пенсій за період з 23 липня по 31 грудня 2011 року відсутні, оскільки, як зазначено вище по тексту рішення, на підставі Закону № 3491 Кабінету Міністрів України були надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Пункт 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 № 4282-VI (далі - Закон № 4282) встановлював, що у 2012 році, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
В свою чергу, пункт 4 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI (далі - Закон № 5515) встановлював, що у 2013 році, зокрема, норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 13, ст. 178 із наступними змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Вказані вище положення Законів №№ 4282, 5515 неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими.
Таким чином, суд встановив, що протягом 2012-2013 років нарахування та виплата позивачу спірних підвищення до пенсії та додаткової пенсії мали здійснюватися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині, що стосується донарахування та виплати йому в належних розмірах підвищення до пенсії у зв'язку з проживанням на території радіоактивного забруднення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року.
Щодо вимог позивача про нарахування та виплату в належних розмірах спірних підвищення до пенсії та додаткової пенсії протягом 2014 року, суд враховує наступне.
Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 01 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 50, 54 Закону № 796.
Таким чином, суд констатує, що з 01 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів підвищення до пенсії та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39 та 51 Закону № 796 відповідно.
Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких підвищення та пенсії.
В даному випадку, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 39 та 51 Закону № 796.
Обмеження дії норм статей 39, 51 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 03 серпня 2014 року.
Так, Законом № 1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
А тому, 03 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону № 796, то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17.
Отже, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачену статтею 51 Закону № 796, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних підвищення та додаткової пенсії у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.
Таким чином, в ході судового розгляду, судом встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року в менших розмірах ніж було передбачено чинним законодавством.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року в належних розмірах, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі доплату та додаткову пенсію в належних розмірах за вказаний період є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, а відтак підлягають до задоволення.
Водночас, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача донарахувати та виплатити такі підвищення до пенсії та додаткову пенсію за період з 03 серпня по 31 грудня 2014 року відсутні, оскільки їх нарахування та виплата мали провадитися в розмірах установлених Кабінетом Міністрів України, що і було зроблено відповідачем.
Щодо вимог позивача в частині донарахування та виплати в належному розмірі підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796, з 01 січня 2015 року , то суд виходить з такого.
Як зазначено вище по тексту рішення, стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 01 січня 2015 року.
04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.
Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796.
Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 01 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987.
Тому, стаття 39 вказаного Закону № 796 з 17 липня 2018 року має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом № 79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796, з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796. Тому, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вказаного підвищення з 17 липня 2018 року, є протиправною.
Отже, вимоги позивача в частині, що стосуються зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з 17 липня 2018 року підлягають задоволенню.
Разом з тим, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таке підвищення за період з 01 січня 2015 року по 16 липня 2018 року, - відсутні.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2015 року, то суд враховує наступне.
Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками, що нарахування та виплата позивачу додаткової пенсії, передбаченої статтею 50, 54 Закону № 796, з 01 січня 2015 року здійснювалися у відповідності до Порядку № 1210.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 01 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтею 51 Закону № 796.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу з 01 січня 2015 року додаткову пенсію, передбачену статтею 51 Закону № 796, в розмірі, встановленому Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення.
Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (адміністративне провадження № К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 (адміністративне провадження № К/9901/50716/18) та від 6 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24630/18).
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити донарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2015 року без обмеження кінцевим строком, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року в справі № 510/1286/16-а (№11-345апп19) зазначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу Пенсійного фонду України на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 03.12.2020 №9233-9051/Б-02/8-700/20, у зв'язку з чим в грудні 2020 року звернувся до суду за захистом порушених прав шляхом надіслання даного позову засобами поштового зв'язку, тобто з дотриманням встановленого законом строку звернення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вказане, сплачена сума судового збору в розмірі 420,40 грн відповідно до квитанції від 11.01.2021 №53663207, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання права, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, згідно зі статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за періоди з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за періоди з з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше проведених виплат) підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, згідно зі статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за періоди з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_3 перерахунок та виплату (з урахуванням раніше проведених виплат) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, згідно зі статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за періоди з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 420,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 22 березня 2021 року
Суддя У.М. Нор