про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 березня 2021 р. № 400/1831/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення від 15.10.2020 року № 996,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення від 15.10.2020 року № 996 "Про відмову у продовженні договору про встановлення особистого строкового сервітуту для ослуговування пересувної тимчасової споруди у Центральному районі м. Миколаєва".
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Розглянувши позовну заяву, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з наступних підстав.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно із частиною другою статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до п.7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Публічно-правовим спором відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Позивачем заявлено позовні вимоги про скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 15.10.2020 року № 996 "Про відмову у продовженні договору про встановлення особистого строкового сервітуту для ослуговування пересувної тимчасової споруди у Центральному районі м. Миколаєва".
Первинно спір у цій справі виник між позивачем (фізичною особою) та органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень з приводу оскарження протиправного, на думку позивача, рішення органу місцевого самоврядування про відмову у продовженні терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту для ослуговування пересувної тимчасової споруди.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 25 квітня 2018 року Справа № 495/2176/17 Провадження № 11-245апп18 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72506159 вказала, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України).
Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках, зокрема, закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; невиконання земельного сервітуту протягом трьох років (ст. 102 ЗК України).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.
Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-345а13.
Оскільки земельна ділянка на якій розміщується тимчасова споруда позивача перебуває у комунальній власності, відносини позивача з відповідачем щодо землекористування є цивільно-правовими.
Зазначене виключає відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, справа в частині збільшених позивачем позовних вимог не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.
Відтак, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду зокрема і у Постанові від 20 червня 2018 року Справа № 727/10968/17 Провадження № 11-524апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75004215, де ВП ВС зазначила, що спір у справі, що розглядається, стосується права оренди позивача на земельні ділянки, які є комунальною власністю, а Міськрада під час здійснення повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.
Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди відповідно до ч.1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи з приводу порушеного права позивача на земельну ділянку, на якій розміщена тимчасова споруда, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у аналогічних категоріях справ, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки її розгляд належить до юрисдикції загального суду в порядку визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказаний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, у відкритті провадження в адміністративній справі №400/1831/21 за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення від 15.10.2020 року № 996, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 170, 243, 248 КАС України, суд, -
У відкритті провадження по адміністративній справі №400/1831/21, за позовною заявою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про скасування рішення від 15.10.2020 року № 996 - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити, що позивач має право звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Лебедєва