справа№380/1480/21
про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог
23 березня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. при розгляді в порядку письмового провадження адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та зобов'язання вчинити дії.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. у ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. у ВП № 64161573 від 15 січня 2021 року про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою від 08.02.2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 16 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін.
Від позивача 23.02.2021 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
В судовому засіданні 03.03.2021 суд з долучених до матеріалів справи встановив, що постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №№62076939 від 15.05.2020, якою з ОСОБА_1 постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 58575,31 грн, позивач отримав 20.05.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та виніс ухвалу про залишення позовної заяви без руху в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору - залишити без руху.
Від позивача 22.03.2021 надійшла заява у якій вказує, що матеріалами ВП № 62076939 жодним чином не підтверджено вручення позивачу оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 15.05.2020 року, в матеріалах виконавчого провадження наявне виключно рекомендоване повідомлення про вручення від 20.05.2020 року № 8210400458611, яке підтверджує факт вручення саме постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.05.2020 року ВП №62076939 та постанови про заміну сторони виконавчого провадження від 15.05.2020 року по ВП 62076939. Саме постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.05.2020 року ВП №62076939 і оскаржувалась позивачем ОСОБА_1 в порядку виконання судових рішень згідно норм ЦПК України. позивач стверджує, що йому стало відомо про існування оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 15.05.2020 року ВП №62076939 виключно 26.01.2021 року, коли його представник адвокат Шемеляк М.С. на підставі заяв про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень та заяви про видачу постанови про стягнення виконавчого збору, в приміщенні Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) зміг ознайомитися з виконавчими провадженнями № 64161573 та № 62076939 та зробити з матеріалів фотокопії.
Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи постанови про стягнення виконавчого збору від 15.05.2020 року ВП №62076939 (абз. 9 мотивувальної частини ухвали ЛОАС від 03.03.2021 року), оскільки копія такої безпосередньо скеровувалась до суду відповідно до кількості учасників справи (в 2-х примірниках) і у випадку її відсутності серед додатків до позову, суд не відкрив би провадження у цій справі та залишив позов без руху. Однак, ухвалою ЛОАС від 16.02.2021 року відкрито провадження у вказаній справі, що свідчить про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, до нього долучено всі додатки зокрема і копії оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 15,05.2020 року та за його подачу сплачено судовий збір.
Окрім того позивач вважає, що посилання суду на Постанову Львівського апеляційного суду від 01.02.2021 у справі №442/3342/20 (провадження №22-ц/811/3012/20) якою розглянуто цивільну справу за апеляційною скаргою на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівськолї області від 02Л0.2020 у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дрогобицького МРВ ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Федурко Н.В. по справі №2-789/2010 де позивач просив визнати неправомірними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження зокрема ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року у якій у п. 2 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом, - не може безпосередньо свідчити про те, що позивач ОСОБА_1 знав про прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 15.05.2020 року. Сам по собі п. 2 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року де вказано про стягнення з позивача виконавчого збору не є окремим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке позивач міг би оскаржити окремо від постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року, також позивач не мав обов'язку передбачити, що відповідачем буде винесено постанову про стягнення виконавчого збору, в свою чергу відповідачем не доведено перед судом належними та допустимими доказами факту вручення позивачу ОСОБА_2 постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року (відсутній опис цінного листа з переліком документів, які надсилалися позивачу згідно поштового відправлення № 8210400458611),
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 згаданого Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду дій державного виконавця, при цьому стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів. Так, відповідно до частини третьої статті 74 зазначеного Закону рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3 - 9).
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного суду від 13.03.2019 року № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).
Отже в даному випадку для обчислення строку звернення до адміністративного суду слід керуватися нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, позивач міг звернутися до суду в межах 10 календарних днів з дати отримання оскаржуваних постанов.
У позовній заяві позивач вказав, що дізнався про оскаржувані постанови лише 26.01.2021 під час ознайомлення його представником із матеріалами виконавчого провадження.
Однак наданими відповідачем доказами підтверджено, що постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №№62076939 від 15.05.2020, якою з ОСОБА_1 постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 58575,31 грн, позивач отримав 20.05.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
У Постанові Львівського апеляційного суду від 01.02.2021 у справі №442/3342/20 (провадження №22-ц/811/3012/20) у цивільній справі за апеляційною скаргою на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівськолї області від 02.10.2020 у справі за скаргою на дії державного виконавця Дрогобицького МРВ ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Федурко Н.В. по справі №2-789/2010 вказано, що позивач ще у червні 2020 звернувся із скаргою та просив визнати неправомірними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження зокрема і постанову ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року.
У вказаній постанові у п. 2 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, семе яка долучена позивачем до позовної заяви у даній справі.
Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем подано наступні додатки (стор 9 позовної заяви) (а.с.9):
1. Копія рекомендованого листа від 15.01.2021 року.
2. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження № 64161573 від 15.01.2021 року.
3. Копія роздруківки з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» з датою вручення листа.
4. Копії заяв про ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень та видачу копії постанови про стягнення виконавчого збору від 15.05.2020 року ( 3 прим.)
5. Копія рекомендованого повідомлення про вручення від 20.05.2020 року № 8210400458611.
6. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.05.2020 року ВП №62076939.
7. Копія постанови про заміну сторони виконавчого провадження від 15.05.2020 року по ВП №62076939.
8. Копія заяви про ознайомлення з матеріалами ВП від 31.08.2020 року.
9. Копія заяви про надання копій документів від 12.11.2020 року.
10. Копія заяви про надання постанови про закриття ВП від 09.12.2020 року.
11. Копія постанови про арешт коштів боржника від 15.05.2020 року.
12. Копія протоколу №503612 проведення електронних торгів від 25.06.2020 року.
13. Копія протоколу №503614 проведення електронних торгів від 25.06.2020 року.
14. Копії актів державного виконавця про проведення електронних торгів від 18.11.2020 року (2 прим.).
15. Копія розпорядження №62076939 від 17.11.2020 року.
16. Копія платіжного доручення №12849 від 18 листопада 2020 року.
17. Копія заяви стягувача ТзОВ «Фінансова компанія «Позика» від 20.11.2020 року.
18. Копія постанови про повернення виконавчого документу стягувану від 15.12.2020 року.
19. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження № 64172741 від 19.01.2021 року.
20. Копія позову з додатками для відповідача.
Відтак судом встановлено, що до позовної заяви позивача у додатках подано лише постанову від 15.05.2020 №62076939 про відкриття виконавчого провадження у п. 2 якої вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом та постанову про заміну сторони виконавчого провадження від 15.05.2020 року по ВП №62076939. (порядкові номери у додатках 6 та 7) (а.с.9).
Доводи позивача про те, що ним долучено до позовної заяви якусь іншу постанову від 15.05.2020 №62076939 про стягнення виконавчого збору окрім постанови від 15.05.2020 №62076939 про відкриття виконавчого провадження у якій у п. 2 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом (а.с.15) матеріалами справи не підтверджено.
Норми статті 287 КАС не пов'язують початок перебігу строку звернення до адміністративного суду із обізнаністю особи про підстави прийняття суб'єктом владних повноважень певних рішень чи про їх обґрунтування (мотивацію).
Суд встановив, що Постановою Львівського апеляційного суду від 01.02.2021 у справі №442/3342/20 (провадження №22-ц/811/3012/20) розглянуто цивільну справу за апеляційною скаргою на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівськолї області від 02.10.2020 у справі за скаргою на дії державного виконавця Дрогобицького МРВ ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Федурко Н.В. по справі №2-789/2010 де просив визнати неправомірними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження зокрема ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року у якій у п. 2 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачуза виконавчим документом.
Судом встановлено, що до позовної заяви позивачем додано саме постанову № 62076939 від 15 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження у якій у п. 2 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачуза виконавчим документом, а не постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №№62076939 від 15.05.2020, якою з ОСОБА_1 постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 58575,31 грн, яку позивач отримав 20.05.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Наданими відповідачем доказами підтверджено, що постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП №№62076939 від 15.05.2020, якою з ОСОБА_1 постановлено стягнути виконавчий збір у розмірі 58575,31 грн, позивач отримав 20.05.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.97).
Відповідно до положень ч.1 ст, 28 Закону України «Про виконавче провадженні» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Відтак доводи позивача про необхідність надсилання йому постанов з описом вкладень до цінного листа не ґрунтуються на нормах закону.
Суд зазначає, що провадження у справі відкрито за позовною вимогою «Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця ДРОГОБИЦЬКОГО МІСЬКРАИОННОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ЗАХІДНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М. ЛЬВІВ) Федурка Н.В. у ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору» згідно долученої до позовної заяви постанови № 62076939 від 15 травня 2020 року про відкриття виконавчого провадження у якій у п. 2 вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачуза виконавчим документом (стор. 9 позовної заяви) (а.с.9).
У Постанові Львівського апеляційного суду від 01.02.2021 у справі №442/3342/20 (провадження №22-ц/811/3012/20) у цивільній справі за апеляційною скаргою на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівськолї області від 02.10.2020 у справі за скаргою на дії державного виконавця Дрогобицького МРВ ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Федурко Н.В. по справі №2-789/2010 вказано, що позивач ще у червні 2020 звернувся із скаргою та просив визнати неправомірними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження зокрема і постанову ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року у п. 2 якої вказано про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, саме яка долучена позивачем до позовної заяви у даній справі.
Жодних інших постанов до позовної заяви та на виконання вимог ухвали від 03.03.2021 про залишення позовної заяви без руху позивачем суду не надано.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в статті 122 КАС України (в редакції, станом на дату подання адміністративного позову), дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
З огляду на це, позивач повинен також ґрунтовно мотивувати, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року по справі № 826/123/17 (провадження № К/9901/52573/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/80760943) де Верховний Суд вказав, що "встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім того, колегія суддів вважає недоречними доводи позивача про те, що йому не було відомо про правові підстави оскаржуваних рішень, тому що порушення прав позивача, на які він вказує в позові, ним обґрунтовано саме наявністю оскаржуваних рішень. Саме рішення впливають на правовідносин, а не їх обґрунтування".
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 24.02.2021 справа №800/30/17 (9901/328/18) провадження №11-401заі20 зазначила що «законодавче обмеження строків звернення до суду насамперед обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом або заявою про перегляд судового рішення, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами».
Суд враховує, що підпунктом 2 пункту 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-IX від 18 червня 2020 року (далі - Закон № 731-IX), яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-IX встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, законодавцем передбачено обмеження строку встановленого відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року), зокрема для звернення до суду з адміністративним позовом, який закінчуються через 20 днів після набрання чинності Закону № 731-IX.
Враховуючи, що Закон №731-IX набрав чинності 17 липня 2020 року, кінцевий строк є 06 серпня 2020 року.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Такий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.000255 адміністративне провадження № К/9901/6387/20
На дотримання строків звернення до адміністративного суду як однієї з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин неодноразово наголошувалось Верховним Судом, зокрема і в ухвалі Верховного Суду від 31.08.2020 у справі №9901/157/20.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До їх числа відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
З урахуванням наведених обставин суд вважає неповажними наведені причини пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки відсутні об'єктивні причини, тобто обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій і підтверджені належними доказами, неможливості своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Положеннями ч. 13 ст. 171 КАС України визначено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (ч. 15 ст. 171 КАС України).
Відповідно до ч.3-4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 171, 240, 248, 256 КАС України КАС України суд, -
постановив :
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Федурка Н.В. ВП № 62076939 від 15 травня 2020 року про стягнення виконавчого збору - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена згідно ч.6 ст. 287 КАС України протягом десяти днів з дня її проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали у відповідності до ст. 271 КАС України складений 23.03.2021.
Суддя Коморний О.І.