Справа № 288/36/20
Провадження № 2/288/13/21
16 березня 2021 року смт Попільня
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді - Зайченко Є. О.,
з участю секретаря судових засідань - Костюк О.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої злочином,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про відшкодування шкоди завданої злочином, в обґрунтування якого вказує, що вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року ОСОБА_3 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 125 КК України і призначено для нього покарання за частиною 2 статті 125 КК України у виді штрафу в розмірі дев'яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1530 гривень. На підставі статті 74 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених пунктом 2 частини 1 статті 49 КК України, а кримінальне провадження закрито.
20 квітня 2016 року приблизно о 07 годині 30 хвилин, ОСОБА_3 перебував на території Попільнянського кооперативного ринку, який розташований по вул. Героїв Майдану, 48 в смт. Попільня Попільнянського району, Житомирської області.
Перебуваючи на території Попільнянського кооперативного ринку за вищевказаною адресою, ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_2 , який за допомогою слюсарного ріжкового ключа намагався відчинити навісний замок на в'їздних воротах до Попільнянського кооперативного ринку та вступив з останнім у словесну перепалку.
На ґрунті особистих неприязних стосунків ОСОБА_3 шарпнув ОСОБА_2 за шкіряну куртку, внаслідок чого пошкодив лівий рукав куртки та з рук ОСОБА_2 вирвав ріжковий ключ.
Після того, ОСОБА_2 з метою відчинення в'їздних воріт, повернувся до свого автомобіля у якому взяв із багажника у руку інший слюсарний ключ, та з ним направився до в'їздних воріт Попільнянського кооперативного ринку, і перебуваючи поруч із в'їздними воротами, до нього підійшов ОСОБА_3 , який маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , умисно, із значною силою прикладання наніс правою рукою один удар гайковим ключем по правій руці ОСОБА_4 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді рваної рани правої долоні, яка відносяться до категорії легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_2 було завдано матеріальної шкоди, а саме: затрати понесені на лікування та придбання медикаментів та пошкоджена шкіряна куртка, вартістю 8000 гривень.
Крім того, ОСОБА_2 зазнав фізичного болю в зв'язку з ушкодженням здоров'я, переніс душевні страждання в зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, у зв'язку зі знищенням його майна (куртки) у приниженні честі та гідності як фізичної особи, а також ділової репутації, як директора Попільнянського кооперативного ринку.
Наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує: душевними стражданнями, яких він зазнав як керівник ринку в зв'язку з тим станом, в якому перебував під час отримання тілесних ушкоджень; душевними стражданнями пережитими ним у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого як людини та керівника; душевними стражданнями, які він зазнав у зв'язку з пошкодженням його майна; психологічним (депресивним) станом в якому він перебував в зв'язку зі протиправними діями відносно нього, вчинених в присутності його, підлеглих та людей, які його добре знали та перебували в той час на ринку.
Осягнути в повній мірі рівень моральних страждань, пов'язаних з протиправними діями щодо нього, а тим більше оцінити в грошовому виразі надзвичайно важко.
Розмір заподіяної моральної шкоди визначити важко, але відповідач має хоча б компенсувати ті емоційні страждання, які довелося перенести йому і його родичам та витрати пов'язані з відновленням його фізичного та психічного стану.
На підставі вищевикладеного, позивач просить, стягнути з ОСОБА_3 на його користь 8000 гривень матеріальної шкоди та 20000 гривень моральної шкоди.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав просив їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та місце судового розгляду, повідомлений належним чином. До суду надано заяви про перенесення розгляду справи. До заяв не надано підтвердження обставин, на які посилається відповідач як на підставу поважності перенесення судових засідань.
Враховуючи вищевикладене, у суду є підстави вважати, що відповідач належним чином повідомлений про порядок розгляду справи.
29 січня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов без задоволення, посилаючись на те, що зазначене у позовній заяві обґрунтування спричиненої матеріальної та моральної шкоди є абстрактним та декларативним, оскільки не підтверджене належними, допустимими та достовірними доказами. Зазначена вимога щодо розміру спричиненої матеріальної та моральної шкоди є захмарною та необґрунтованою, оскільки не відповідає загальним засадам розумності, виваженості, справедливості та його майновому стану./а.с. 28-28/
Також 12 травня 2020 року ОСОБА_3 подано вступне слова учасника справи (відповідача), в якому він зазначає, що наданий позивачем інформаційний висновок оцінювача за своєю формою, змістом та методикою проведення не відповідає вимогам Закону України про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка куртки проведена не уповноваженою на те особою, оцінювачу визначено тільки окремий перелік оцінки нерухомого майна, однак оцінку було проведено побутового одягу /рухомого майна/, тобто поза межами його кваліфікації щодо оцінки мана, що суперечить вимогам закону. Відсутні відомості про оцінювача в державному реєстрі оцінювачів. Вимога позивача про відшкодування майнової шкоди, а саме вартості куртки взагалі не відповідає загальним засадам ЦК України, оскільки куртка має незначне пошкодження, а не знищена. Зазначений висновок не є належним, допустимим та достовірним доказом, а тому не може бути взятий до уваги судом. У позовній заяві позивач не навів та не обґрунтував жодних обставин щодо спричинення моральної шкоди. Разом з тим, зазначив, що позивач пропустив строки звернення до суду, які не можуть бути поновлені судом за їх безпідставністю, оскільки поважні причини їх пропуску відсутні. Подія мала місце 20 квітня 2016 року, позов подано 10 січня 2020 року, під час кримінального провадження позов не пред'являвся. Зазначені обставини в їх сукупності свідчать, що пред'явлений позов є безпідставним та надуманим, як такий, що не ґрунтується на вимогам закону та належних, допустимих доказах, а містить ознаки зловживання процесуальним правом. Таким чином заявлений позов не підлягає задоволенню в повному обсязі. /а.с.76-77/
Заслухавши представника позивача, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 квітня 2016 року приблизно о 07 годині 30 хвилин, ОСОБА_3 перебував на території Попільнянського кооперативного ринку, який розташований по вул. Героїв Майдану, 48 в смт. Попільня Попільнянського району, Житомирської області.
Перебуваючи на території Попільнянського кооперативного ринку за вищевказаною адресою, ОСОБА_3 підійшов до ОСОБА_2 , який за допомогою слюсарного ріжкового ключа намагався відчинити навісний замок на в'їздних воротах до Попільнянського кооперативного ринку та вступив з останнім у словесну перепалку.
На ґрунті особистих неприязних стосунків ОСОБА_3 шарпнув ОСОБА_2 за шкіряну куртку, внаслідок чого пошкодив лівий рукав куртки та з рук ОСОБА_2 вирвав ріжковий ключ.
Після того, ОСОБА_2 з метою відчинення в'їздних воріт, повернувся до свого автомобіля у якому взяв із багажника у руку інший слюсарний ключ, та з ним направився до в'їздних воріт Попільнянського кооперативного ринку, і перебуваючи поруч із в'їздними воротами, до нього підійшов ОСОБА_3 , який маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , умисно, із значною силою прикладання наніс правою рукою один удар гайковим ключем по правій руці ОСОБА_4 , внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді рваної рани правої долоні, яка відносяться до категорії легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.
Вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною другою статті 125 КК України і призначено для нього покарання за частиною другою статті 125 КК України у виді штрафу в розмірі дев'яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1530 гривень.
На підставі частини п'ятої статті 74 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених пунктом 2 частини першої статті 49 КК України.
Кримінальне провадженні внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060270000175 від 20 квітня 2016 року відносно ОСОБА_3 за частиною другою статті 125 КК України - закрито. /а.с.7-11/
Як вбачається зі змісту вироку засуджений ОСОБА_3 свою вину не визнав, зазначив, що весною 2016 року він працював заступником голови правління Попільнянського райст з виконання обов'язків директора ринку та виконував свої обов'язки згідно інструкції. Він згідно інструкції закрив ворота на замки і запускав авто, які можуть по документах торгувати на ринку. Під'їхав ОСОБА_2 та покликав його, щоб він відчинив ворота, він запитав, яка ціль заїзду, якщо торгувати то він пропустить, а так ні. Потім ОСОБА_2 пішов взяв ключ і хотів відкрити замок, він попросив не робити цього, проте він далі продовжував ламати замок, вирвавши з рук ключ, кинув його в сторону, ОСОБА_2 взяв інший ключ. Де ОСОБА_2 порвав куртку він не знає. Тілесних ушкоджень в нього не було, він ударів йому не наносив, тільки тримав за ключа.
ОСОБА_2 визнано потерпілим по даному кримінальному провадженню.
Відповідно до висновку експерта від 21 квітня 2016 року № 163, при судово - медичному обстеженні та згідно представлених медичних документах у ОСОБА_2 , виявлено тілесні ушкодження у вигляді: рваної рани правої долоні; що утворилась від не менше 1-го контакту з твердим предметом, можливо в термін та за обставин, що вказує освідуваний, відносить до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Можливість утворення виявленого у ОСОБА_2 тілесного ушкодження припала на площину з положення стоячи не виключається лише за умови падіння упором та контактом цієї ж долоні з предметом відповідного розміру.
Згідно протоколу огляду місця події від 20 квітня 2016 року, за участю потерпілого ОСОБА_2 , який проводився в приміщенні Попільнянського ВП, каб. № 28, за адресою: смт. Попільня, вул. Фомічова, 6. ОСОБА_2 був одягнутий в коричневій куртці на блискавці. На лівому рукаві якої мається пошкодження у вигляді розірвання. Будь - яких інших пошкоджень на куртці немає. З пояснень ОСОБА_2 , куртку йому пошкодив ОСОБА_3 .. Дана куртка вилучена в якості речового доказу.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно із частини сьомої статті 128 КПК України та частини третьої статті 386 ЦК України позивач має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, в тому числі шляхом звернення з позовом у кримінальній справі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Частиною третьою статті 28 ЦПК України визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
Згідно пунктів 8 та 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Із письмових матеріалів справи вбачається, що в межах розгляду кримінальної справи позивач не звертався із відповідним цивільним позовом, а тому звернувся в порядку цивільного судочинства із позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, оскільки йому була заподіяна така шкода, внаслідок дій відповідача.
На підтвердження завдання матеріальної шкоди, представник позивача надав суду інформаційний висновок оцінювача ФОП ОСОБА_5 від 16 січня 2020 року, згідно якої оцінювачем було проаналізовано ринок чоловічих курток даної моделі станом на 20 квітня 2016 року та встановлено, що майно бувше у використанні (придбано у 2014 році) тоді примінає поправку на торг в розмірі 5%, коефіцієнт на торг становить 0,95 та поправку на придатність в розмірі 35 %, коефіцієнт на придатність становитиме 0,65, отже враховуючи поправки загальна вартість чорної шкіряної куртки марки «Montero Leather (Турція) становитиме - 6309 гривень./а.с.46-53/
Наданий представником позивача вищезазначений інформаційний висновок оцінювача ФОП ОСОБА_5 , суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Згідно статті 103 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі.
Висновок експертизи може бути доказом у справі, лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово - експертними установами. Експерт може залучатися як особа, яка відповідає вимогам установленим законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.
У разі якщо висновок експертизи доданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися, лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовного письмового доказу в судовому засіданні виникають сумніви, то виходячи з характеру матеріально - правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі про їх право заявляти клопотання про її призначення. Клопотань про призначення судово - товарознавчої експертизи учасниками судового розгляду не заявлялись.
Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, при перевірці та оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;- достатність поданих експертові об'єктів дослідження;- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Процес призначення та проведення судової експертизи також безпосередньо пов'язаний з судовим експертом, який на підставі ухвали суду вирішує поставлені йому питання та який попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову від виконання покладних на нього обов'язків.
В ухвалі про призначення судової експертизи, серед іншого мають бути зазначені об'єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи, тощо), які повинні бути надані судовому експерту, а відтак попередньо витребувані і досліджені судом, як правило до винесення ухвали про призначення експертизи та про зупинення у зв'язку з цим провадження у справі.
Якщо особи, які проводитимуть експертизу, не попереджені про відповідальність передбачену статтями 384 і 385 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків, то поданий суду висновок може вважатися висновком експерта, але не висновком судового експерта в розумінні статті 106 ЦПК України.
Отже, особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Не виконання цих умов робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.
Наслідками недодержання і порядку призначення та проведення судової експертизи є справедливе виникнення сумнівів в правильності експертного висновку та припущення у суперечності доказів.
Висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду.
Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18.
Суд вважає, що позивачем не доведено заподіяння позивачу відповідачем матеріальної шкоди та не підтверджено відповідними доказами, а тому позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Варто також зазначити, що відповідач заявив суду клопотання про застосування строків позовної давності, а тому варто зазначити наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного) - можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В даному випадку вирок суду відносно ОСОБА_3 від 23 травня 2019 вступив в законну силу 31 жовтня 2019 року, а тому саме з цього моменту слід відраховувати строк позовної давності.
На підставі наведеного, суд відхиляє клопотання відповідача про застосування строків позовної давності та приходить до висновку, що в частині відшкодування моральної шкоди, позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Пунктом 17-1 Постанови Пленуму встановлено, що виходячи з правил статей 4,5 ЦПК України і статей 28,49, 50 КПК України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров'я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред'явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.
Крім того, в п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року за № 6 (з подальшими змінами та доповненнями) роз'яснено, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними, постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, маральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними, постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону.
Виходячи з пояснень позивача внаслідок вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 позивачу завдано моральну шкоду. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які він зазнав як керівник ринку в зв'язку з тим станом, в якому перебував під час отримання тілесних ушкоджень; душевних стражданнях пережитих ним у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого як людини та керівника; душевних стражданнях, які він зазнав у зв'язку з пошкодженням його майна; психологічному (депресивному) стані в якому він перебував в зв'язку зі протиправними діями відносно нього, вчинених в присутності його, підлеглих та людей, які його добре знали та перебували в той час на ринку.
Факт спричинення ОСОБА_3 моральних страждань у суду сумнівів не викликає.
З урахуванням роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року з наступними змінами "Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди", виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, а також конкретних обставин справи, враховуючи, що відповідач на даний час є безробітнім, багатодітним батьком, на його утриманні перебуває неповнолітні діти, дружина, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, що підтверджується довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих в житловому приміщенні/будинку/осіб Попільнянської селищної ради № 92/к/220 від 20 січня 2020 року, посвідченням про багатодітну сім'ю серії БС № 150506, копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , довідкою Попільнянського ВДВС № 72 від 04 лютого 2020 року про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_6 , ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2019 року про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_7 /а.с.30-32, 42-44/, майновий стан відповідача, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілого ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_3 на його користь моральної шкоди в розмірі 5000 гривень.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, CabalesandBalkandaliv. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.
За правилами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ N 2 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Також, оцінюючи аргументи позивача, суд, в тому числі, керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., N 303-A, параграф 29).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).
За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, так як шкода заподіяна йому в результаті скоєння відповідачем кримінального правопорушення.
За правилами пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 141 ЦПК України із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 525 гривень 50 копійок.
Керуючись статтями 22-23, 1166, 1167, 1177 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. N 5), Постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами) від 27 березня 1992 року N 6, статтями 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 77, 78, 81, 82, 128, 141, 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України; суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої злочином - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: - НОМЕР_3 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , 5000 гривень моральної шкоди завданої кримінальним правопорушенням.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 525 гривень 50 копійок.
В решті позовним вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя Попільнянського
районного суду Є. О. Зайченко