23 березня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/129/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021
у справі № 910/129/20
за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" (далі - ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ", позивач)
до Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 112 546,14 грн,
АТ "Укрзалізниця" 04.02.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 910/129/20, яка зареєстрована Судом 05.03.2021.
У прохальній частині зазначеної вище касаційної скарги, АТ "Укрзалізниця" просить Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 910/129/20, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
На обґрунтування своєї правової позиції АТ "Укрзалізниця" у поданій касаційній скарзі вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме статті 314 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 113, 114, 115 Статуту залізниць України, пункту 27 Правил видачі вантажів, статей 74-76, 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Разом з цим, скаржник у поданій касаційній скарзі вказує, що касаційна скарга стосується питання права (статей 129, 1291 Конституції України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 134 ГК України, статей 113, 114, 115 Статуту залізниць України, статей 73-74, 76-81 ГПК України), яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також має значення для залізниці, оскільки Верховним Судом у справі № 910/15076/19 висловив правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які повинні враховуватися судами, тобто, суди повинні привести свою судову практику згідно з висновками Верховного Суду щодо застосування норм природних витрат в розмірі 2%, а також щодо доказів, якими повинні доводитися розмір позовних вимог.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.03.2021 № 29.3-02/592 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/129/20 у зв'язку з перебуванням суддів Колос І.Б., Селіваненка В.П. на лікарняному.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/129/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., що підтверджується витягом з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги АТ "Укрзалізниця" у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, ПАТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "Укрзалізниця" про стягнення вартості недостачі вантажу на суму 112 546,14 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі №910/129/20, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Як зазначалось вище, не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі №910/129/20, АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина перша статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн, а тому сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 210 200,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 112 546,14 грн вартості недостачі вантажу, що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн станом на 2020 рік), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 910/129/20 є малозначною.
Разом з тим Господарським судом міста Києва ухвалою від 20.02.2020 про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, справу № 910/129/20 віднесено до категорії малозначних.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначній справі залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Разом з тим, скаржник у поданій касаційній скарзі належним чином не обґрунтував підставу/підстави, передбачені пунктом 2 частиною третьої статті 287 ГПК України, та не довів, що касаційна скарга або стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; чи/або має виняткове значення для скаржника; чи/або справа становить значний суспільний інтерес тощо.
Доводи АТ "Укрзалізниця" про те, що при визначенні суми норми природної втрати маси вантажу підлягав застосуванню коефіцієнт 2%, а не 1%, колегія суддів відхиляє, оскільки судами попередніх інстанції установлено, що матеріали справи не містять доказів, що вантаж перевозився у вологому стані, зокрема про таку характеристику вантажу не зазначено у залізничних накладних.
Як свідчать матеріали справи, здійснюючи розрахунок збитків, позивач скористався коефіцієнтом 1 % норми природної втрати вантажу.
Суд першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що наданий позивачем розрахунок збитків, спричинених внаслідок недостачі товару (кам'яного вугілля), є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки проведений з урахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу, що відповідно до пункту 27 Правил перевезення вантажів складає 1% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах.
З огляду на вищевикладене не знайшли свого підтвердження посилання АТ "Українська залізниця" на те, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували судову практику Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у справі №910/15076/19 щодо застосування частини 2 статті 114 Статуту залізниць України, пункту 27 Правил видачі вантажу, які передбачають застосування норми природних втрат у розмірі 2% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах, при розрахунку збитків. У справі № 910/15076/19 мало місце перевезення вантажу у вологому стані (застосовується коефіцієнт норми природної втрати маси вантажу - 2%), про що було зазначено у залізничних накладних, проте у цій справі відсутні докази перевезення вантажу у вологому стані та, відповідно, наявні підстави для застосування коефіцієнту - 1%.
Таким чином, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 910/129/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі № 910/129/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова