вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2021 р. Справа№ 910/18007/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Коробенка Г.П.
Козир Т.П.
при секретарі судового засідання: Вороніній О.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Дідовича А.К.
від відповідача: Тищенко А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація", м. Запоріжжя
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 (повний текст складено 18.12.2020)
у справі №910/18007/19 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація", м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Міліріон ЛТД", м. Дніпро
про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 № 4М14109Д/П,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" (далі - ТОВ "Бізнес Пром Інновація", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк", відповідач) про визнання недійсним Договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Договір поруки №4Р13347Д/П від 20.10.2016 вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним у відповідності до вимог ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Справа розглядалась неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Бізнес Пром Інновація" відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 26.05.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Бізнес Пром Інновація" залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Постановою Верховного Суду від 21.07.2020 касаційну скаргу ТОВ "Бізнес Пром Інновація" задоволено, рішення Господарського суду від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/18007/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення у даній справі, суд першої інстанції, керуючись приписами ст. ст. 203, 215, 230, 553, 556, 558 ЦК України, з огляду на відсутність встановлення фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Бізнес Пром Інновація" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/18007/19 скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначив, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та визнанні встановленими обставин, які не були підтверджені під час розгляду справи, наслідком чого стало порушення норм матеріального і процесуального права.
Так, за твердженням скаржника, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів (поданого 10.02.2020 за №15 від 07.02.2020), суд першої інстанції фактично відмовив позивачу в долученні доказів на підтвердження того, що відповідні договори були укладені з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, які є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача. При цьому, скаржник вважає, що відмовивши у задоволенні клопотання про витребування доказів, суд першої інстанції позбавив позивача об'єктивної можливості обґрунтувати та підтвердити відповідними доказами свою позицію щодо введення його в оману відповідачем.
Поряд з цим, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки його аргументам стосовно того, що якби на момент укладення договору поруки ТОВ "Бізнес Пром Інновація" було відомо про відсутність забезпечень за кредитними зобов'язаннями третьої особи, то позивач не укладав би оспорюваний договір поруки. Тобто, повідомлення банку про забезпечення кредитних зобов'язань "старих боржників" ліквідними активами, за доводами скаржника, є умисним введенням його в оману, а тому оспорюваний правочин, на його переконання, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України. Також, скаржник стверджує, що не факт неотримання прибутку, як зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а омана відповідача щодо істотних умов договору, що полягає у ненаданні документів і інформації на підтвердження наявності забезпечення зобов'язань "старих боржників" у вигляді цінних для ТОВ "Бізнес Пром Інновація" активів стала підставою звернення до суду.
Крім того, на думку позивача, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову дійшов помилкового висновку про те, що метою кредитування банком позивача було фінансування поточної діяльності останнього, оскільки відповідач був обізнаний про факт перерахування кредитних коштів на погашення заборгованості "старих боржників" за договорами поруки, зокрема і оспорюваним.
Позиції учасників справи.
15.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи доводи скаржника, відповідач вказує, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з повним дотриманням норм процесуального права та за правильного застосування норм матеріального права. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позивачем належними засобами доказування не підтверджено наявності підстав, необхідних для визнання недійсним правочину на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України. Посилання ж позивача на те, що оспорюваний Договір поруки та Кредитний договір № 4Б16088г від 20.10.2016 укладені з метою отримання прибутку, відповідач вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки зміст вказаних договорів свідчить про отримання кредиту для цілей господарської діяльності, а порука укладена задля забезпечення кредитних зобов'язань третьої особи. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не було надано доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, так як ані Договір поруки, ані Кредитний договір № 4Б16088г від 20.10.2016 таких положень не містять.
Третя особа не скористалась своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції своїх заперечень щодо апеляційної скарги позивача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2021 справу №910/18003/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 поновлено ТОВ "Бізнес Пром Інновація" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/18007/19, справу призначено до розгляду на 18.03.2021 о 16 год 00 хв.
Явка представників сторін.
У судовому засіданні 18.03.2021 представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.03.2021 заперечив доводи позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому чинним процесуальним законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З метою дотримання розумних строків вирішення спору судом, а також з врахуванням того, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони та третьої особи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника третьої особи, повідомленого належним чином про здійснення перегляду справи в апеляційному порядку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.10.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) та ТОВ "Бізнес Пром Інновація" (позичальник) укладено кредитний договір № 4Б16088г (далі - Кредитний договір), за умовами якого ліміт кредиту становить 4300000000 грн., що виданий для фінансування поточної діяльності (п. А.2. Кредитного договору).
Згідно з п. А.5. цього договору виконання зобов'язань позичальника забезпечуються договором застави.
Додатковою угодою до Кредитного договору розмір кредиту встановлено в сумі 4800000000 грн.
Згодом, між ТОВ "Бізнес Пром Інновація" та АТ КБ "ПриватБанк" укладено такі договори поруки в забезпечення виконання таких осіб перед АТ КБ "ПриватБанк":
- договір поруки №4В14115И/П від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "Віалінт" (надалі "попередній боржник", "старий боржник") за кредитними договорами №4В14115И від 11.02.2014, №4В14083Д від 19.02.2014, №4В14084Д від 25.02.2014 ("первісний кредитний договір", "кредитний договір старого боржника");
- договір поруки №4Р13347Д/П від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "Рапіт" ("попередній боржник, "старий боржник") за кредитними договорами №4Р13347Д від 06.06.2013, №4Р13348И від 10.06.2013, №4Р13549И від 12.09.2013, №4Р13782Д від 05.12.2013, №4Р14288И від 19.09.2014 ("первісний кредитний договір", "кредитний договір старого боржника");
- договір поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "Мілорін ЛТД" ("попередній боржник", "старий боржник") за кредитними договорами №4М14109Д від 12.02.2014, №4М14110Д від 17.02.2014, №4М14107И від 19.02.2014 та №4М14092Д від 25.02.2014 ("первісний кредитний договір", "кредитний договір старого боржника").
Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним останнього із зазначених договорів, а саме: Договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016 (далі - Договір поруки), укладеного між ТОВ "Бізнес Пром Інновація" (поручитель) та ПАТ КБ "Приватбанк" (банк, кредитор), відповідно до п.2 якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.
У п. 3 Договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Згідно з п. 4 Договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.
У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання (п. 5 Договору поруки).
Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).
За змістом п. 7 Договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.
Згідно з п. 8 Договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 9 Договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 10 Договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).
Згідно з п. 14 Договору поруки дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, ТОВ "Бізнес Пром Інновація" вказувало на те, що спірний Договір поруки на підставі ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України підлягає визнанню недійсним у зв'язку із введенням відповідачем його в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
В обґрунтування наведених тверджень позивач зазначив, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов'язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.
При цьому, за твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов'язання "попередніх боржників" забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов'язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)". Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".
Як стверджує позивач, саме на виконання плану "трансформації" між позивачем та відповідачем були укладені як Кредитний договір №4Б16088г від 20.10.2016 , так і спірний Договір поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016.
Дії ТОВ "Бізнес Пром Інновація" з отримання кредитних коштів були спрямовані на отримання прибутку від реалізації або набуття права власності на активи, що забезпечували зобов'язання "старих боржників" перед банком, оскільки за інформацією, наданою банком, сукупна вартість таких активів, що передана третіми особами в якості забезпечення виконання своїх зобов'язань, у декілька разів перевищувала заборгованість таких осіб перед банком.
Позивач зазначив, що ним, як поручителем, виконано свої зобов'язання за вказаним Договором поруки шляхом сплати банку грошових коштів на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Міліріон ЛТД" за Кредитними договорами №4М14109Д від 12.02.2014, №4М14110Д від 17.02.2014, №4М14107И від 19.02.2014, №4М14092Д від 25.02.2014. Однак банк, ані в порядку, встановленому Договором поруки, ані в судовому порядку не надав позивачу передбачених п. 8, п. 10 Договору поруки документів, які б дали змогу йому звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов'язань "старого боржника" перед банком.
З урахуванням вищенаведеного, позивач стверджує, що у зв'язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 Договору поруки, банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників, в тому числі і ТОВ "Міліріон ЛТД", у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману.
За таких обставин, позивач вважає, що банк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов'язаних між собою Кредитного договору та Договору поруки.
Отже, причиною спору, що є предметом розгляду у даній справі, стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016, вчиненого під впливом введення в оману.
Суд першої інстанції визнав позовну вимогу позивача про визнання недійсним оспорюваного Договору поруки безпідставною та необґрунтованою, оскільки не встановлено обставин, з якими норми чинного законодавства пов'язують можливість визнання оскаржуваного правочину недійсним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на таке.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з приписами ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення закріплено у ст. 174 Господарського кодексу України, за якими господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України унормовано, що за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. ст. 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18, від 29.04.2020 у справі № 909/685/18.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.
Отже, за загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов'язку доказування визначається предметом спору.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегією суддів апеляційного господарського суду, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, не встановлено доведення позивачем наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки у відповідності до приписів ст. 230 ЦК України.
Так, позивачем в порядку ст. ст. 13, 74 ГПК України не доведено того, що представниками АТ КБ "Приватбанк" при укладенні спірного Договору поруки повідомлялись позивачу відомості, що не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов'язань позичальників за кредитними договорами).
Також позивачем не доведено, що відповідач вчиняв винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання останнього запевнити ТОВ "Бізнес Пром Інновація" про такі властивості й наслідки Договору поруки, які насправді наступити не можуть.
Зі змісту умов Договору поруки вбачається його укладення саме на виконання зобов'язань за Кредитними договорами №4М14109Д від 12.02.2014, №4М14110Д від 17.02.2014, №4М14107И від 19.02.2014, №4М14092Д від 25.02.2014 та не містить положень щодо його укладення задля отримання позивачем прибутку.
Щодо посилань скаржника на укладення ним Кредитного договору №4Б16088г від 20.10.2016 на погашення кредитної заборгованості третьої особи, судова колегія зазначає, що вказаний договір згідно його п. А.2 укладений для фінансування поточної діяльності позивача.
Крім того, зі змісту Протоколу №19/10/2016 загальних зборів учасників ТОВ "Бізнес Пром Інновація" від 19.10.2016, копія якого долучена до матеріалів справи (т.1 а.с. 66), вбачається, що з метою фінансування поточної діяльності товариства зборами прийнято рішення про укладення з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитного договору на суму 4 800 000 000,00 грн .
Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення Кредитного договору/Договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.
Тобто, Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.
Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 18.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.
Будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на Договір поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за таким Договором поруки прибутку.
Наведені вище обставини знайшли своє відображення, як вже зазначалося, і в самому Кредитному договорі № 4Б16088г від 20.10.2016, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.
Умови Кредитного договору також не містять умов щодо трансформації кредитного портфелю банку шляхом укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.
Доводи позивача про мету укладення сторонами Кредитного договору №4Б16088г від 20.10.2016 та Договору поруки №4М14109Д/П від 20.10.2016, зокрема, отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов'язань за кредитами боржника, не підтверджуються матеріалами справи.
Положеннями ст. 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в Договорі поруки, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором, оскільки він був безоплатним.
Поряд з цим, відповідно до ч. 3 ст. 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.
Вказане додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач за відсутності належних і допустимих доказів безпідставно стверджує, що Кредитний договір №4Б16088г від 20.10.2016 укладений саме для забезпечення виконання договірних зобов'язань за спірним Договором поруки, оскільки наявні у справі докази переконливо свідчать про отримання позивачем кредиту саме для фінансування його господарської діяльності, а укладення Договору поруки відбулось внаслідок вільного волевиявлення учасників цивільно-правових відносин.
Посилання позивача в апеляційній скарзі в підтвердження доводів позову на невиконання відповідачем п. п. 8, 10 Договору поруки, апеляційний господарський суд зазначає, що ненадання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов'язання боржника, за якого поручився позивач, не є тією обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні спірного Договору поруки згідно ст. 230 ЦК України та, відповідно, підставою для визнання недійсним Договору поруки. Обставини невиконання умов договору не входить до предмета доказування у справі про визнання договору недійсним.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів (поданого 10.02.2020 за №15 від 07.02.2020), суд першої інстанції позбавив позивача об'єктивної можливості обґрунтувати та підтвердити доказами свою позицію щодо введення його в оману відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Положеннями ч.1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
За ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. ч. 2, 3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, 10.02.2020 позивач звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням від 07.02.2020 №15 про витребування доказів у відповідача належним чином засвідчену копію рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю.
Вказане клопотання обґрунтоване позивачем тим, що зазначене рішення НБУ, як доказ, підтверджує той факт, що Кредитний договір та Договори поруки, про які йде мова в позовній заяві, було укладено між сторонами спору в межах реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля банку, ініційованого НБУ. За твердженням позивача, оскільки відповідач безпосередньо приймав участь у розробці плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, рішення правління НБУ від 05.10.2016 №323/БТ повинно бути в наявності у відповідача. Водночас позивач додав до цього клопотання докази свого звернення до відповідача з метою отримання копії рішення правління НБУ від 05.10.2016 №323/БТ (лист від 03.02.2020 №12, квитанція експрес відправлення №7231462750 від 03.02.2020).
Судом першої інстанції розглянуто вказане клопотання позивача та у його задоволенні відмовлено, про що зазначено в протокольній ухвалі від 07.09.2020 та в оскаржуваному рішенні.
Дослідивши зміст та підстави поданого позивачем 10.02.2020 клопотання про витребування доказів від 07.02.2020 №15, апеляційний господарський суд не вбачає порушення судом першої інстанції при його розгляді норм процесуального права, оскільки:
- позивач подав його не разом з позовною заявою та не заявив клопотання про поновлення строку для його подання;
- позивачем не доведено підстав, з яких вбачається, що оригінал вказаного доказу наявний у відповідача, оскільки видавником цього документу є Національний банк України, а не відповідач;
- зазначений доказ не підтверджує обставин справи, так як у ньому йде мова лише про зобов'язання розробити план реструктуризації (трансформації), а позивач в обґрунтування позовних вимог і в поданому клопотанні посилається, що спірний Договір поруки сторонами спору було укладено в межах реалізації цього плану.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів у відповідача з огляду на те, що останнє не відповідає вимогам ст. ст. 80, 81 ГПК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписами ст. 81 ГПК України передбачено, що у випадку подання стороною клопотання про витребування доказів, які вона не може подати самостійно, з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, що є тотожним відмові у задоволенні клопотання.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним Договору поруки згідно ст. 230 ЦК України. Отже місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позову у даній справі.
У зв'язку з наведеним, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.
Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Судові витрати.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача .
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/18007/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/18007/19 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/18007/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 22.03.2021.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Г.П. Коробенко
Т.П. Козир