Номер провадження: 22-ц/813/2381/21
Номер справи місцевого суду: 521/2225/19
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Заїкін А. П.
04.03.2021 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи 521/2225/19
Номер провадження: 22-ц/813/2381/21
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дерезюк В.В.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Луняченка В.О. о 13 годині 41 хвилині 12 березня 2020 року, повний текст судового рішення складений 19 березня 2020 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить усунути ОСОБА_3 від права на спадкування за законом, яка відкрилась після смерті її батька - ОСОБА_4 , який помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовує тим, що останні роки перед смертю ОСОБА_4 , який у силу похилого віку та проблем зі здоров'ям знаходився у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, знаходився на утриманні лише сина - ОСОБА_1 .. Донька - ОСОБА_3 мала можливість для надання допомоги батькові, але ігнорувала звернення останнього та брата про надання допомоги. Вона не цікавилась життям та здоров'ям батька, свідомо ухилялась від надання необхідної допомоги, навіть в організації поховання батька не приймала участі (Т. 1, а. с. 1 - 3) .
2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 просить відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 57). Стверджує, що до останнього спілкувалась із батьком, про що свідчать чисельні спільні фотографії. Вона надавала батьку гроші, незважаючи на те, що він постійно стверджував, що в цьому немає необхідності. Про потрапляння батька до лікарні у липні 2018 року їй не було відомо. Про смерть батька дізналась від брата. Незважаючи на поганий стан свого здоров'я, приймала участь у похованні батька та передала брату частину коштів за витрати на організацію похорон.
Крім того, у судовому засіданні сторона відповідача стверджувала, що до липня 2018 року батько - ОСОБА_4 не знаходився у безпорадному стані та не він, ні позивач не звертались до відповідачки із проханням надати допомогу.
2.3 Позиція позивача в суді першої інстанції
ОСОБА_1 у відповіді на відзив на позовну заяву звертає увагу на факт незацікавленості відповідачки до смерті свого батька та взагалі до минулого життя батька. Вважає, що спадкодавець в силу свого віку тривалий час хворів, та останній раз лікувався на стаціонарі в МКЛ №8 з 16.07.2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер в реанімації. Позивач у свою чергу дбав про свого батька, навіщав його в лікарні, купував ліки та все необхідне (Т. 1, а. с. 157 - 158).
2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 12.03.2020 року відмовлено у задоволені вищевказаного позову ОСОБА_1 ..
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено знаходження спадкодавця - ОСОБА_4 у безпорадному стані протягом останніх років. У позові не було визначено чіткого терміну, під час підготовчого судового засідання представником позивача зазначалось останні місяці життя, а під час розгляду по суті представник позивача стверджував про безпорадність стану протягом останніх десяти років (Т. 1, а. с. 240 - 242).
2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційні скарзі ОСОБА_1 просить рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 березня 2020 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити вимоги його позову (Т. 2, а. с. 1 - 3).
2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що: 1) безпорадний стан померлого батька підтверджується медичною картою стаціонарного хворого, згідно якої встановлено, що спадкодавець ОСОБА_4 знаходився в лікарні та в лікарні помер. З даної карти вбачається, що саме він дбав про свого батька. Безпорадний стан у спадкодавця ОСОБА_4 мав місце не тільки у зв'язку із хворобою, а й у зв'язку з його похилим віком; 2) свідки зі сторони позивача пояснили, що відповідачка не цікавилася життям відповідача, але суд взяв до уваги покази свідків зі сторони відповідача, які були допитані за відсутністю у судовому засіданні позивача та його представника, тим самим ним не було реалізовано право ставити питання свідку; 3) суд не взяв до уваги переписку з месенджеру «Вайбер», яка також підтверджує незацікавленість відповідачки станом здоров'я батька; 4) відповідачка знала про хвороби батька про те, що йому потрібні гроші. Так з переписки вбачається, що позивач пише відповідачці, що була ситуація, що не було грошей, і батько просив на їжу; 5) умисне ухиляння відповідачкою ОСОБА_3 від надання допомоги спадкодавцеві підтверджується не тільки усіма наданими ним доказами, а і самою поведінкою ОСОБА_3 .. Відмова брати участь у похованні свого батька, відсутність її допомогти брату та рідним, є такою поведінкою, яка не відповідає моральним засадам (Т. 2, а. с. 1 - 3) .
2.7 Узагальнені доводи відповідачки в апеляційному суді
Адвокат Конев К.С., діючий від імені ОСОБА_3 , у відзиві на апеляційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Посилається на те, що твердження апелянта про неврахування судом доказів не відповідає дійсності. Із спілкування сторін вбачається, що відповідачка не відмовляла надати кошти батьку, а вбачається відмова відповідачки надати кошти позивачу, оскільки, по-перше, допомогу батьку ОСОБА_3 надавала особисто, а не через свого брата, взаємовідносини з яким не можна було назвати дружніми; по-друге, вбачається, що відповідачка дбає саме за стан здоров'я спадкодавця, адже з 2015 році піклується про те, щоб гроші, які прохав надати ОСОБА_1 , не потрапили на придбання алкогольних напоїв та не зумовили погіршення здоров'я батька шляхом негативного впливу ймовірного вживання спиртних напоїв.
Судом було чітко встановлено безпорадній стан ОСОБА_4 лише у період з моменту госпіталізації (липень 2018 року) до моменту смерті (04 серпня 2018 року). Відсутність госпіталізації відповідачки до стаціонару не означає наявності у неї можливості відвідувати батька, адже з 12.07.2018 року вона знаходилась на домашньому лікуванні у зв'язку із погіршенням самопочуття. Станом на момент смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) продовжувала проходити оздоровчі процедури, відвідуючи лише медичний заклад, що підтверджується письмовими доказами.
До моменту смерті батька позивач жодним чином не повідомив відповідачку про знаходження батька у безпорадному стані.
Не витримує критики посилання на те, що знаходження людини у похилому віці дорівнює знаходження його у безпорадному стані, що також знайшло оцінку у змісті судового рішення (Т. 2, а. с. 26 - 28).
2.8 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.05.2020 року апеляційну скаргу адвоката Шиєнкова Ярослава Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 березня 2020 року залишено без руху (Т. 2, а. с. 9 - 10). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки (Т. 2, а. с. 13 - 14).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.06.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Шиєнкова Ярослава Євгеновича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду міста Одеси від 12.03.2020 року (Т. 2, а. с. 17 - 18).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.06.2020 року призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 19).
15 жовтня 2020 року від адвоката Конева К.С., діючого від імені ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Причини неявки не повідомили, заяв та клопотань не надали.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть (Т. 1, а. с. 7), який був батьком у різних шлюбах доньки - ОСОБА_3 та сина - ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі договору купівлі продажу від 08.09.1996 року (Т. 1, а. с. 5).
ОСОБА_1 з 2007 року проживав разом з батьком - ОСОБА_4 до смерті останнього за адресою - АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою ОСББ « Корольова 14» (Т. 1, а. с. 8, 101, 102), та не заперечується сторонами (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Згідно виписки з історії хвороби №2468/801 Комунальної установи «Міська лікарня №8» ОСОБА_4 поступив у важкому стані у лікарню - 16.07.2018 року та був виписаний - 01.08.2018 року (Т. 1, а. с. 9).
Відповідно до довідки державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Білик О.Г., спадкоємцями за законом померлого ОСОБА_4 є - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які звернулись із відповідними заявами, які містяться у спадковій справі №157/2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (Т. 1, а. с. 99).
Між сторонами виникли спадкові правовідносини щодо усунення від права на спадкування.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Правовідносини щодо спадкування врегульовано Цивільним Кодексом України (далі ЦК).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК).
Стаття 1217 ЦК закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. ( ч.2 ст. 1223 ЦК).
Частинами третьою ( другий абзац ) та частиною п'ятою статті 1224 ЦК зазначено: не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом; за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Згідно п. 20 Постанови пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» судам надані такі роз'яснення: Справи про спадкування за законом мають вирішуватись на основі правил глави 86 ЦК. Спадкування за законом здійснюється почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за
заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Пунктом шостим зазначеної постанови визначено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та відомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до Сімейного Кодексу України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК.
Право на спадкування після смерті батька, є однієї зі складових загального сімейного права, яке захищається, зокрема Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у статті 8 якою врегульовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для усунення від права спадкування ОСОБА_3
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Доводи апеляційної скарги про ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання та про перебування спадкодавця у безпорадному стані не спростовують вищевказані встановлені по справі обставини, а тому є безпідставними.
В матеріалах справи відсутні докази знаходження спадкодавця - ОСОБА_4 у безпорадному стані протягом останніх років.
Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про наявність безпорадного стану ОСОБА_4 , у розумінні не самого факту похилого віку, а неможливості забезпечення власних потреб без сторонньої допомоги, в останні місяці життя, що привело до потрапляння до лікарні у липні 2018 року та до смерті на початку серпня 2018 року.
Проте, матеріали справи не містять жодного доказу того, що з липня по серпень 2018 року відповідачка була обізнана про потрапляння батька до лікарні у важкому стані та необхідність надання допомоги у зв'язку із безпорадним станом батька.
Надані позивачем докази спілкування позивача із відповідачкою у месенджері «Вайбер», в яких, у тому числі, обговорювались питання надання коштів стосується 2015 року. Відсутні докази знаходження спадкодавця у зазначений час у безпорадному стані. Наявність фотографій за період після 2015 року, з яких вбачається спілкування ОСОБА_4 із донькою та онучками свідчить, що обставини які відбувались у 2015 році не вплинули на сам факт спілкування.
Судом першої інстанції вірно зазначено що спілкування у «Вайбері» між позивачем і відповідачкою стосовно похорон взагалі не відносяться до предмету доказування у справах стосовно відсторонення від права на спадкування.
Витрати, які були понесені в наслідок утримання, лікування та поховання спадкодавця можуть бути стягнути за окремим позовом при доведеності розумності та обґрунтованості таких витрат.
Оскаржуване рішення містить мотивування про те, що згідно частини п'ятої статті 1224 ЦК України усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Вказані висновки узгоджуються зправовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) про те, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Встановивши відсутність передбачених частиною п'ятою статті 1224 ЦК України умов для усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вищенаведеної позовної вимоги.
Отже, вищенаведені доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки, а тому не мають наслідком скасування рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 березня 2020 року.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 12 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 22 березня 2021 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
С. О. Погорєлова