Номер провадження: 22-ц/813/1569/21
Номер справи місцевого суду: 523/7161/18
Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.
Доповідач Громік Р. Д.
22.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,
Позивач звернулась до суду з уточненою вимогою про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн., з підстав невиконання відповідачем рішень судів про вселення позивача у житлове приміщення, про усунення перешкод позивачу в користуванні власністю шляхом вселення у виділену в натурі частину житлового будинку, виселення відповідача з виділеної в натурі частини житлового будинку. Через що позивач вимушена проживати в іншому місці, орендувати житло.
Позов ґрунтується на положенні ст.1167 ЦК України.
Позивач вважає, що між бездіяльністю відповідача, щодо умисного невиконання рішень судів та завданою моральною шкодою (моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру) є прямий причинний зв'язок. Також позивач вважає, що зазначена сума моральної шкоди може компенсувати витрати які вона несе за те, що орендує житло та те, що вона фактично втратила своє право власності.
Протягом декілька років позивач несе моральні страждання щодо неможливості проживати у власній 60/100 частині житлового будинку, скільки вона понесла страждань на психологічному рівні, постійно заходжуючись у нервозному стані, наслідком цього позивач потребує постійного лікування.
Відповідач надав відзив в якому зазначає, що рішення суду від 25 березня 2015 року, про виділення в натурі у власність відповідачу 40/100 частин житлового будинку, виділення в натурі у власність позивачу 60/100 частин житлового будинку, встановлення порядку користування майном, межі користування земельними ділянками та ділянкою спільного користування - набрало законної сили.
Дія заочного рішення суду від 11 грудня 2017 року про усунення перешкод позивачу шляхом виселення відповідача, позов по якому задоволено - зупинена ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04 травня 2018 року.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року про вселення позивача у свою частку майна, виконано, про що свідчить постанова ДВС від 14.06.2017 року про закриття виконавчого провадження у зв'язку із його фактичним виконанням за заявою стягувача від 09 червня 2017 року.
Щодо оренди житла позивачем, то за зазначеною позивачем адресою орендованого житла знаходиться земельна ділянка, що належить позивачу на праві власності, не вказано з ким укладено договір оренди, не надано доказів наявності такого договору. Також, не обґрунтовано розмір моральної шкоди в 100 000 гривень, не надано доказів перебування позивача у нервозному стані та необхідності постійного лікування, не надано доказів звернення до медичних закладів або довідок з лікарень.
Відповідач критично відноситься до доданого до позовної заяви подання ДВС до правоохоронних органів щодо притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за умисне невиконання рішення суду, оскільки такий документ не є належним доказом по справі та не свідчить про факт ухилення відповідача від виконання рішення суду, а тривалий проміжок часу який минув з того часу дає підстави вважати, що компетентні органи не знаходять у діях відповідача складу злочину.
Тож, як заявляє відповідач, не доведено компетентними органами факту неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, не доведено доказами факту заподіяння позивачу моральної шкоди у вигляді страждань, вказано ряд недостовірних фактів, не обґрунтовано суму яка підлягає стягненню - тому позов задоволенню не підлягає.
Позивач надав відповідь на відзив в якому вказано, що відповідач необґрунтовано відхиляється виконувати рішення суду. Він здійснив усі дії щодо того, щоб позивач немала можливості зайти на територію двору де розташований будинок АДРЕСА_1 , в якому 60/100 частина була виділена в натурі позивачеві та зобов'язано відповідача не чинити перешкод у користуванні зазначеною часткою майна. У позивача не має ключів для відкриття хвіртки, щоб зайти на територію де розташований будинок та на якій бігають собаки.
Щодо обґрунтованості стягнення моральної шкоди, то позивач вважає, що надала докази які в повному обсязі підтверджують те, що відповідач необґрунтовано відхиляється виконувати рішення судів, що призвело до витрат позивача на придбання медичних ліків на суму 20000,00 грн., а позбавлення права на власність, користування житлом призвело до витрат на оренду житла, так як, середня оренда однокімнатної квартири дорівнює 5000,00 грн., тому за рік оренда будинку дорівнює 60000,00 грн., а за три роки - 180000,00 грн., тому саме з цих підстав позивач і вважає, що сума моральної шкоди яку необхідно стягнути з відповідача дорівнює 100000,00 грн.
Щодо медичної довідки, яку надав відповідач, про його знаходження у лікувальному закладі від 18.02.2016 року, то вона не може бути підставою для невиконання рішення суду по справі №523/13631/14-ц.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Чапуріної С.І. звернулась з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що:
1) судове засідання було призначено на 10.10.2018р. о 14:30год., однак у судове засідання не з'явився позивач у зв'язку з погіршенням стану здоров'я; представник позивача також з'явився на судове засідання у зв'язку з находженням в Приморському районному суді м. Одеси по розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу (кримінальне провадження. Представник позивача неодноразово намагалась додзвонитись до помічника судді ОСОБА_3 з метою повідомлення про відкладення судового засідання, однак на телефоні дзвінки ніхто не відповідав;
2) суд першої інстанції порушив вимоги глави 10 ЦПК України щодо порядку призначення розгляду справи у спрощеному порядку (суд розглянув справу у спрощеному порядку без отримання думки позивача та її представника, що є порушенням вимог ст. 274 ч. 3 п. 8 ЦПК України);
3) суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо недоведеності обґрунтованості позовних вимог, оскільки позбавив позивача надати усі необхідні докази обґрунтованості своїх позовних вимог.
У відзиві адвокат Ростомов Г.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 22 березня 2021 року.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (довідка №132482154 від 30.07.2018 року), ОСОБА_1 є власником 1/1 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 46,6 кв.м., житловою площею 28,7 кв.м. Підстава виникнення права власності - рішення суду №523/13631/14-ц від 25.03.2015 року.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04 травня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11.12.2017 року (справа №523/14566/17) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. Цією ж ухвалою зупинено дію зазначеного рішення.
Постановою державного виконавця від 14 червня 2017 року закінчено виконавче провадження №53537464 за виконавчим листом №523/12845/16-ц про вселення стягувача ОСОБА_1 у виділену їй в натурі частку житлового будинку АДРЕСА_1 - за заявою стягувача ОСОБА_1 у зв'язку з фактичним його виконанням.
Отже, з вищенаведеного судом першої інстанції вірно встановлено, що жодне з вищенаведених рішень суду не знаходиться на виконанні.
Крім іншого, обставина витрат позивача на оренду житла не стосується предмету спору, а докази щодо притягнення відповідача до кримінальної відповідальності є недопустимими (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Доказів завдання саме моральної шкоди (моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру) - позивачем не надано.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України).
За таких обставин суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли, і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Щодо доводів апеляційної скарги, то судова колегія зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що про судове засідання, яке було призначено на 10.10.2018р., представник позивача - адвокат Чапуріна С.І. повідомлялась належним чином, що підтверджується відповідною розпискою (а.с. 80).
Однак матеріали справи не містять жодного клопотання щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з погіршенням стану здоров'я ОСОБА_1 та зайнятістю у інших судових засіданнях її представника ОСОБА_4 .
Щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 277 ЦПК України).
Частиною 2 статті 19 ЦПК України передбачено, що Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Згідно із п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позовної заяви позивача є відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень. З врахуванням ціни позову дана справа є малозначною та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загальної позовного провадження, а тому суд першої інстанції з врахування вимог ст.ст. 274, 277 ЦПК України дійшов до вірного висновку про доцільність розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія зазначає, що твердження скаржника щодо обмеження судом права на подачу доказів не відповідають вимогам ЦПК України, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частиною 4 ст. 83 ЦПК України встановлено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Матеріали справи не містять жодних заяв чи клопотань стосовно неможливості подання доказів у певний проміжок часу.
Судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 22 березня 2021 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дрішлюк