Номер провадження: 22-ц/813/2675/21
Номер справи місцевого суду: 521/14277/20
Головуючий у першій інстанції Бобуйок І.А.
Доповідач Князюк О. В.
17.03.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого Князюка О. В.,
суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою подану через представника ОСОБА_1 - адвоката Мирковіча Віктора Юхимовича на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення аліментів,-
ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зменшення аліментів.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 вересня 2020 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку із невиконанням позивачем вимог п. п. 2, 9, 10 ч.3 ст. 175 ЦПК України, та надано 10-ти денний строк для усунення недоліків.
10 вересня 2020 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Мирковічем В.Ю. було подано до суду виправлену позовну заяву, однак, представник позивача не вказав попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, який він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2020 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мирковіч Віктор Юхимович, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ненадання попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат не може бути підставою для залишення позову без руху, та, відповідно, у подальшому повернення позовної заяви.
Вказує, що негативні наслідки неподання з боку відповідача попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат передбачені ч. 2 ст. 134 ЦПК України, у вигляді можливості суду відмовити стороні у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року було відкрито провадження за апеляційною скаргою подану через представника ОСОБА_1 - адвоката Мирковіча Віктора Юхимовича на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення аліментів та визначено порядок розгляду справи у відповідності до ст. 369 ЦПК України.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку, судове засідання не проводиться.
09 листопада 2020 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 до суду надійшла заява, відповідно до якої вона погоджується з ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси та вважає її обґрунтованою.
09 березня 2021 року справу було призначено до розгляду.
Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.
ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п. п. 1, 4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивача не вказав попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, який він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що позивачем недоліки у повному обсязі усунуті не були..
Проте, з такими висновками суду погодитися не можна.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, судом першої інстанції було обмежено позивача у доступі до правосуддя та застосовано надмірний формалізм при розгляді справи.
Надмірний формалізм під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суперечить принципу верховенства права, завданням цивільного судочинства та порушує, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, право на доступ до суду.
З приводу вказаного питання Європейський суд з прав людини висловив у справі «Чуйкіна проти України» свою позицію, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції «Право на справедливий суд», забезпечують кожному право звертатися до суду із позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні (п. 50 рішення ЄСПЛ в справі «Чуйкіна проти України»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Тому, судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, тощо, адже зазначені обставини можуть бути з'ясовані судом на наступних стадіях процесу.
Тому твердження суду першої інстанції в ухвалі про те, що позивач у встановлені строки не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, на думку колегії суддів, з врахуванням наданих скаржником доказів, є надмірним формалізмом, який не може бути підставою недопущення позивача до суду.
За таких обставин, відповідно до ст. 379 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що у зв'язку з недостатньою кількістю суддів (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування тих суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці і т.п.) навантаження на суддів виходить за межі фізичних можливостей.
В пункті 1.6. Європейської хартії про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом» зазначено, що на державу покладається обов'язок забезпечувати суддів - всіма засобами, необхідними для належного виконання їхніх завдань, і зокрема, для розгляду справ в межах розумного періоду часу.
У пункті 33, 35 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року, підкреслено, що кожна держава повинна виділяти судам достатньо ресурсів, приміщень та устаткування, щоб вони могли функціонувати відповідно до стандартів, викладених у ст.6 Конвенції, а також щоб судді могли ефективно працювати.
У судах має працювати достатня кількість суддів та кваліфікований допоміжний персонал.
Тому, незабезпечення належного функціонування судової системи через відсутність достатньої кількості суддів, у зв'язку з надмірним навантаженням, унеможливлює розгляд справ у строки, передбачені національним законодавством.
ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА
Керуючись ст. ст. 268, ст. 374, 379, 382, 381-389 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 вересня 2020 року - скасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення аліментів - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий: О. В. Князюк
Судді: А.П. Заїкін
О. М. Таварткіладзе