10.02.2021 Справа №607/12632/20
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника-адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м.Тернополі кримінальне провадження №12020210000000342 від 24 червня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.307 КК України,-
На розгляді Тернопільського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження №12020210000000342 від 24 червня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.307 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, визначенні ст.177 КПК України та встановлені при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час продовжують існувати, а більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної його процесуальної поведінки.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 з приводу продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив, зазначивши, що обвинувачення пред'явлене ОСОБА_4 є необгрунтованим та суперечним. Проте, якщо ж суд дійде висновку що деякі з ризиків можуть мати місце під час судового розгляду, проте, вони не можуть впливати на доцільність саме тримання під вартою, просить застосувати до обвинуваченого запобіжний захід - домашній арешт або зменшити розмір застави, який встановлений останньому ухвалою слідчого судді від 15.05.2020 р., а саме в сумі 210 200 грн., який є занадто великим та непосильним, що має наслідком фактично безальтернативний запобіжний захід -взяття під варту. На утриманні обвинуваченого перебуває мати, яка потребує постійного догляду, оскільки є інвалідом 1-шої групи. Тому, просить зменшити суму застави, яка визначена ухвалою слідчого судді при продовженні відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на непосильність її сплати, з огляду на матеріальний стан останнього.
Обвинувачений ОСОБА_4 захисника підтримав. Заперечив щодо задоволення клопотання прокурора про продовження відносно нього дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на його безпідставність, а саме недоведеність ризиків передбачених ст.177 КПК України, що є підставою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор заперечив щодо задоволення клопотання захисника та обвинуваченого з приводу зміни запобіжного заходу на більш м'який або зменшення розміру застави. Просить суд відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 25.01.2020 р. під час досудового розслідування до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 15.05.2020 р. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено строк запобіжного заходу в виді тримання під вартою на два місяці до 13 липня 2020 року та продовжено ОСОБА_4 строк внесення застави в новому розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 210 200 (двісті десять тисяч двісті) гривень, яку можна внести до постановлення ухвали про зміну чи скасування запобіжного заходу.
Застосований під час досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою неодноразово продовжувався, зокрема, востаннє Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 18.12.2020 р. строк тримання під вартою обвинуваченому продовжено до 23 год. 59 хв. 15 лютого 2021 року .
Згідно із ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч.1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.1, ч.2 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч.1 ст.178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання ; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Статтею 5 Рекомендації Комітету Європи від 27.06.1980р. "Про взяття під варту до суду" зауважується на тому, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу повинна бути санкція за злочин вчинений обвинуваченим, тобто чим більш сувора санкція передбачена за злочин поставлений обвинуваченому в вину тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо нього.
Суд, не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу, оскільки відсутні будь-які дані про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно останнього більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні на даній стадії процесу не встановлено.
При вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 дії запобіжного заходу, окрім наявної обґрунтованої підозри, суд вважає, що у даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики, визначенні ст.177 КПК України та встановлені при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме те, що обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, експертів у даному кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Зокрема, ризиком того, що обвинувачений може переховуватись від суду є те, що він, усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.307 КК України, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких злочинів, зокрема, виключно позбавлення волі на строк від шести до десяти років, обвинувачений може навмисно переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності. Зокрема, обвинувачений розуміючи наслідки, які спричиненні його діями, і відповідно міру покарання, яку він може понести у зв'язку з цим, останній може вчинити дії, спрямовані на переховування від суду, зокрема, шляхом виїзду на територію України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та тривалий час не повертатися до місця постійного проживання.
Як зазначено у п.58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови), ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Крім того, ризиком того, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, експертів у даному кримінальному провадженні є те, що обвинувачений ОСОБА_4 проживає у м.Тернопіль та має широке коло друзів та знайомих, і він, не перебуваючи під вартою, як особисто, так і через третіх осіб, може незаконно впливати на свідків, інших осіб та експертів у даному кримінальному провадженні, які проживають в м.Тернопіль та Тернопільській області, з метою надання ними неправдивих показів, висновків або їх зміни щодо обставин вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення, а тому справжній інтерес суспільства полягає у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб, незважаючи на існування презумпції невинуватості, що переважує інтереси забезпечення права обвинуваченого на свободу.
Враховуючи положення ч.2 ст.23 КПК України про те, що не можуть бути визнанні доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, а також ч.4 ст.95 КПК України про те, що суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, зазначений ризик існує, так як вказані вище свідки, експерти ще не були допитані в ході судового розгляду даного кримінального провадження та до проведення такого допиту можуть змінити свої показання, які вони надавали слідчому, на користь обвинуваченого.
Ризиком того, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення є те, що обвинувачений на даний час не має постійного місця роботи, з огляду на його майновий стан, що може спонукати його до вчинення нових злочинів, з метою отримання коштів для виїзду з місця проживання та переховування від органу досудового розслідування та суду.
Ризиком того, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином є те, що знаходячись на волі, а саме в разі обрання іншого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, обвинувачений матиме можливість координувати свої дії із іншими особами, з метою уникнення ним кримінальної відповідальності .
Обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні не одного, а кількох кримінальних правопорушень, вчинених упродовж тривалого проміжку часу. За таких обставин ризик перешкоджанню кримінальному провадженню, вчинення нових злочинів продовження злочинної діяльності, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності .
Згідно з рішенням ЄСПЛ «Клот проти Бельгії» від 12.12.1991 р., ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятися у своїх злочинних діях; коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема біографії та характеристики особи. Рішенням ЄСПЛ у справі «Сельчук проти Туреччини» від 24.04.1998 р. визначено, що підставою виникнення ризику вчинення нових правопорушень може бути попереднє притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Також, судом враховано дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме те, що він що він в силу ст.89 КК України несудимий; відсутність у нього стійких соціальних зв'язків: неодружений, не працюючий, хоча є особою працездатного віку, утриманців не має, задовільний стан його здоров'я, вік.
Твердження захисника про перебування на утриманні обвинуваченого матері ОСОБА_6 , яка зі слів захисника є інвалідом першої групи та потребує сторонньої допомоги суд до уваги не приймає у зв'язку із відсутністю будь-яких доказів, які б достеменно стверджували дані факти .
Таким чином, з урахуванням викладених обставин, переконливості наявних ризиків, та особи обвинуваченого ОСОБА_4 суд дійшов висновку, що обставини, які встановленні судом, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може забезпечити належну поведінку обвинуваченого та запобігти вищевикладеним ризикам, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а тому враховуючи вимоги ст.178 КПК України, з огляду на той факт, що судом не здобуто відомостей, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_4 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики передбачені ст.177 КПК України, а також з огляду на те, що строк тримання ОСОБА_4 під вартою закінчується 15 лютого 2021 року, суд вважає за необхідне запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, залишити без змін, продовживши останньому строк тримання під вартою, що не перевищує 60 діб, відмовивши стороні захисту у задоволенні клопотання про зміну відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Це ж стосується і суми застави в розмірі 210200 грн., яка визначена відповідно до вимог ст. 182 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 217, 331, 371, 372, 392 КПК України, суд,-
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою на домашній арешт та зменшення визначеного розміру застави -відмовити.
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою з визначенням застави залишити без змін, продовживши строк тримання під вартою ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ), а саме до 09 квітня 2021 року 23 годин 59 хвилин.
Відкласти судовий розгляд кримінального провадження №12020210000000342 від 24 червня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.307 КК України, призначивши судове засідання на 11 годин 00 хвилин 02 березня 2021 року , про що повідомити учасників.
Копію даної ухвали направити в Державну установу «Чортківська установа виконання покарань №26» для відому та виконання в частині дії запобіжного заходу.
Копію ухвали направити прокурору Тернопільської місцевої прокуратури для відому.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, що визначене ч. 1 ст. 392 КПК України. Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині вирішення продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подана до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд протягом семи діб з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Головуючий суддяОСОБА_1