19 березня 2021 року м. Дніпросправа № 398/966/19(2-а/398/45/19)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 червня 2019 року (суддя суду 1 інстанції Крімченко С.А.) по справі за позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти № 3 батальйону УПП в Кіровоградській області Фомуляєва Антона Володимировича, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Кіровоградській області ДПП про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив скасувати постанову серії НК № 690388 від 14.03.2019 про накладення адміністративного стягнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем безпідставно притягнуто його до адміністративної відповідальності, оскільки оскаржувана постанова винесена з істотним порушенням прав позивача, не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху України та правомірністю притягнення позивача адміністративної відповідальності.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом не враховані обставини, що ОСОБА_1 виїхав на міст через залізницю з села Новоселівка Олександрійського району Кіровоградської області, де не було знаку обмеження швидкості, а відповідачем не надано жодного доказу, що позивач знаходився в зоні дії знаку 3.29 (обмеження максимальної швидкості 50 км/год.) ПДР.
Також, заявник наголошує, що під час розгляду справи відповідачем не надано йому право скористатися послугами фахівця в області права.
Крім того, на думку позивача, суд першої інстанції не звернув увагу та не дав оцінки долученим до матеріалів справи фотокарткам, як доказу присутності ОСОБА_1 о 09 год. 15 хв. 14.03.2019 в с. Новоселівка, оскільки він рухався дорогою саме з цього населеного пункту.
Відповідачем до суду апеляційної інстанції надано відзив, в якому останній зазначає, що судом першої інстанції ухвалено законне рішення, оскільки під час розгляду справи з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії НК №690388 від 14.03.2019 року ОСОБА_1 визнано винним у чинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення в виді штрафу в сумі 255 грн.
В постанові зазначено, що ОСОБА_1 , 14.03.2019 о 09год. 36хв., на 25 км автомобільному шляху М-04 Знам'янка-Луганськ-Ізварено, в зоні дії дорожніх знаків 3.29 (обмеження максимальної швидкості 50км/год) та 1.3.1 (декілька поворотів) керував автомобілем «CHERY AMULET», державний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 78 км/год, чим порушив п.12.9 (б) ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Вважаючи зазначену постанову відповідача протиправною позивач оскаржив її до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з доведеності вчинення позивачем адміністративного правопорушення та правомірності притягнення його до адміністративної відповідальності.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом статті 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до п.8.1 Правил дорожнього руху, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п. 12.6. ґ) ПДР України поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
Положеннями п. 12.9 б) ПДР України визначено, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Згідно із п.п. 3.29 Розділу 33 ПДР України заборонний знак «Обмеження максимальної швидкості» забороняє рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.
Відповідно до п. 12.10 ПДР України разом із знаками обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 обов'язково додатково встановлюються відповідні дорожні знаки, які попереджають про характер небезпеки та/або наближення до відповідного об'єкта. У разі коли дорожні знаки обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 встановлені з порушенням визначених цими Правилами вимог щодо їх введення чи з порушенням вимог національних стандартів або залишені після усунення обставин, за яких їх було встановлено, водій не може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством за перевищення встановлених обмежень швидкості руху.
Знак 1.3.1 "Декілька поворотів" позначає ділянку дороги з двома і більше розташованими один за одним небезпечними поворотами, з першим поворотом (п. 33.1 ПДР України).
Відповідно до п. 10.1.1 ДСТУ 4100-2014 дорожні знаки потрібно розташовувати так, щоб їх добре бачили учасник руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатування і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами(зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення тощо).
Під час розташування дорожніх знаків повинна бути забезпечена спрямованість яку вони передають, тільки до тих учасників руху, для яких її призначено.
Дорожні знаки повинні бути видимі на відстані не менше ніж 100 м за напрямком руху.
За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями статті 280 КУпАП встановлено, що посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Зміст постанови повинен відповідати вимогам статей 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно зі статтею 9 КУпАП є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
З дослідженого судом відеозапису, на якому зафіксовано процес складання оскаржуваної постанови, встановлено, що позивач не погоджувався з доводами інспектора патрульної поліції щодо порушенням позивачем правил дорожнього руху, зазначав, що правил не порушував. Також позивач зауважував про необхідність з'ясування де саме встановлено дорожні знаки.
Також як в адміністративному позові так і в апеляційній скарзі позивач стверджує, що виїхав на міст через залізницю з села Новоселівка Олександрійського району Кіровоградської області, де не було знаку обмеження швидкості, та відповідачем не надано жодного доказу, що позивач знаходився в зоні дії знаку 3.29 ПДР.
Натомість відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження факту розташування знаків 3. 29 та 1.3.1 з дотриманням Національного стандарту України ДСТУ 4100-2014 станом на день і час настання події.
Враховуючи встановлені обставини справи та нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності та, відповідно, наявність підстав для задоволення позову про визнання противоправною та скасування оскаржуваної постанови.
Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 199/8466/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
В той же час, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача про порушення його прав відповідачем, що полягало у нескладані відповідачем протоколу про адміністративне правопорушення, з таких підстав.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху(частини перша, друга і третя статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено, зокрема, до компетенції Національної поліції - ч. 2ст. 258КУпАП.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення, визначені частиною першою статті 122 КУпАП, належить до компетенції Національної поліції, що, у відповідності до абзацу другого статті 258 КУпАП, виключає необхідність складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Також, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника ОСОБА_1 , викладених ним в апеляційній скарзі, щодо порушення відповідачем його конституційних прав, які полягали у ненаданні йому можливості скористатися послугами фахівця в області права, оскільки з відеозапису слідує, що інспектором було роз'яснено позивачу його права, а також інспектор з'ясовував про наявність чи відсутність у позивача клопотань.
При цьому в контексті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. (п. 4.1)
Враховуючи ненадання відповідачем беззаперечних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачаться на її користь, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, та як наслідок неправомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до положень статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності адміністративний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, неправомірність постанови у справі про адміністративне правопорушення та наявність підстав для її скасування із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають значення для справи, допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321,322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 червня 2019 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського роти № 3 батальйону УПП в Кіровоградській області Фомуляєва Антона Володимировича, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Кіровоградській області ДПП про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії НК № 690388 від 14.03.2019 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 122 КУпАП закрити.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та за приписами частини 3 статті 272 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко