Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2562/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.
Категорія 11 Доповідач Трояновська Г. С.
18 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.
з участю секретаря судового засідання Коберник Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 278/2562/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 січня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Дубовік О.М. у м. Житомирі,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась із позовом, в якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування належним їй житловим приміщенням.
Позов мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому проживає ОСОБА_2 . Позивачка вказала, що відповідач постійно порушує громадський порядок, зловживає спиртними напоями, чинить перешкоди у користування житловим приміщенням їй та її родичам, застосовує насилля та не бере участі в утриманні житла.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги по суті є аналогічними доводам, що викладені у позовній заяві. Додатково представник зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивачки, спільного господарства з нею не веде і ніколи не вів, а тому вважає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела, що відповідач, який є її зятем та вселився у спірне житло за її згодою, здійснював стосовно неї порушення правил співжиття, які мали системний характер.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1 ст. 405 ЦК України).
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Порівняння норм ЖК УРСР та ЦК України свідчить про таке.
У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком. При цьому підлягають врахуванню обставини, визначені статтею 116 ЖК УРСР.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).
Відповідно до частини першої статті 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.
Вирішуючи спір, колегія суддів звертає увагу, що стаття 157 ЖК УPCP має відсилковий характер саме до положень частини першої статті 116 ЖК УPCP, спірне житло належить позивачу на праві власності, у зв'язку з чим виселення членів сім'ї власника квартири згідно зі статтею 157 ЖК УPCP проводиться саме у випадках та на підставах, встановлених частиною першою статті 116 ЖК УPCP без надання іншого жилого приміщення.
Як встановлено судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , у якому, зокрема, проживає і відповідач ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що саме як член сім'ї власника - ОСОБА_2 був вселений у спірне житло, тому у встановленому законом порядку набув право користування ним. Доказів зворотного матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 157 ЖК УРСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 ЖК УРСР.
Суд першої інстанції встановив факт вчинення відносно позивачки 08 серпня 2019 року домашнього насильства шляхом образи словами нецензурної лайки, однак обґрунтовано зазначив, що ці дії мали одноразовий характер.
Враховуючи положення статті 116 ЖК УРСР, позивачем на наведено та не підтверджено належними доказами, порушення відповідачем норм Житлового кодексу України, а саме обставин щодо систематичного порушення правил співжиття. Матеріали справи не містять належних доказів систематичного порушення відповідачами правила співжиття, вчинення дій які роблять неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, не надано доказів прояву з боку відповідача по відношенні до позивачки триваючої антигромадської поведінки, докази вжиття до відповідачів заходів попередження або громадського впливу на підставі відповідних процесуальних документів. Серед яких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.
Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не довела, що відповідач, який є її зятем та вселився у спірне житло за її згодою, здійснював стосовно неї порушення правил співжиття, які мали системний характер, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Окрім того, колегією суддів враховуються пояснення відповідача в суді першої інстанції про те, що у квартирі, яку він раніше займав, проживають його із дочкою позивачки діти. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач має на праві власності чи законного користування інше житло.
А тому, враховуючи дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для виселення відповідача.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22.03.2021.
Головуючий Судді