Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
Іменем України
03.12.2009Справа №2-7/5448-2009
За позовом Прокурора Нижньогірського району Автономної Республіки Крим (97100, смт. Нижньогірський, вул. Шкільна, 8а) в інтересах держави в особі Нижньогірської селищної ради (97100, смт. Нижньогірський, вул. Шкільна, 8а)
До відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності Каліцевої Тетяни Василівни (97100, смт. Нижньогірський, пров. Гагаріна, 4, кв. 28; 97100, смт. Нижньогірский, вул. Молодіжна, 12, кв. 42)
Про спонукання до виконання певних дій.
Суддя І. І. Дворний
представники:
Від позивача - Станчев П. П., предст., дов. №685/03-18 від 26.10.2009 р.
Від відповідача: Перец О. І., предст., дов. №1859 від 23.10.2009 р.
Від прокуратури - Сокол О. В., посв. №08089.
Суть справи: Прокурор Нижньогірського району Автономної Республіки Крим звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Нижньогірської селищної ради з позовом про спонукання відповідача - Суб'єкта підприємницької діяльності Каліцевої Тетяни Василівни, провести перебудову збудованої споруди відповідно до вимог, що пред'являються до ларька, на будівництво якого нею отримано дозвіл.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Нижньогірської селищної ради АР Крим від 12.12.2008 р. затверджено проект землеустрою з відведення СПД Каліцевій Тетяні Василівні земельної ділянки для будівництва ларька торгівлі промисловими товарами. Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю видано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва ларька торгівлі промисловими товарами. Звертаючись до суду з цим позовом, Прокурор Нижньогірського району Автономної Республіки Крим стверджує, що в порушення виданих відповідачеві дозвільних документів та проектної документації Суб'єктом підприємницької діяльності Каліцевою Тетяною Василівною збудований об'єкт, який не є ларьком, тобто тимчасовим об'єктом торгівлі площею до 10 кв. м., виконаним з легких огороджувальних конструкцій, що не має заглибленого в землю фундаменту та передбачає можливість демонтажу. Так, прокурор зазначає, що збудований відповідачем об'єкт є капітальною спорудою, має два поверхи, фундамент, корисну площу більше ніж 10 кв. м., та є конструкцією, яку неможливо демонтувати, у зв'язку з чим будівництво споруди вважається самочинним, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву при цьому, зокрема, посилаючись на те, що будівництво спірної споруди здійснювалося відповідно до погодженої та належним чином затвердженої документації, а ще на стадії будівництва Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю було приписано збільшити висоту передньої стінки фасаду на метр, у зв'язку з чим змінюється нахил даху. СПД Каліцева Тетяна Василівна зазначила, що прокурором не надано доказів істотного відхилення від проекту та порушення у зв'язку з цим суспільних інтересів або прав інших осіб, чи доказів істотного порушення будівельних норм та правил, які є обов'язковими умовами для визнання будівництва самочинним.
В процесі розгляду справи прокурором була подана «уточнена позовна заява», в якій міститься вимога про спонукання відповідача знести самочинну збудовану споруду у смт. Нижньогірський по вул. Комунальній. Вказана заява була розцінена судом в якості заяви про зміну предмета позову та прийнята судом до розгляду.
Нижньогірська селищна рада позов прокурора не підтримала та зазначила, що збудовані позивачем споруди не мають істотного відхилення від проекту, не порушують суспільні інтереси та права інших осіб, не мають істотного порушення будівельних норм та правил. Позивач зазначив, що позов прокурора ґрунтується на застосуванні терміну «ларьок», що не є підставою для визнання будівництва незаконним та самочинним, оскільки збудоване відповідачем приміщення не підпадає під тип «магазин», а тому при наданні дозволу на будівництво по проектам вирішення назвати приміщення «ларьок».
Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, суд
09.11.2007 р. Нижньогірською селищною радою прийнято рішення №641, яким вилучено у громадянки Шехиревої Л. М. земельну ділянку площею 0,0023 га, надану для будівництва ларька промислових товарів в смт. Нижньогірський, вул. Комунальна, та передано до земель Нижньогірської селищної ради, не наданих у власність або постійне користування. Цим же рішенням Каліцевій Тетяні Василівні наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки площею 0,0023 га в смт. Нижньогірський по вул. Комунальній (а. с. 87).
Цього ж числа, 09.11.2007 р., Нижньогірською селищною радою прийнято рішення за таким самим номером - №641, яким Каліцевій Тетяні Василівні наданий дозвіл на переоформлення права користування земельною ділянкою в смт. Нижньогірський, вул. Комунальна, площею 0,0025 га (а. с. 20).
Рішенням Нижньогірської селищної ради №1188 від 12.12.2008 р. затверджено проект землеустрою з відведення в оренду земельної ділянки СПД Каліцевій Тетяні Василівні для будівництва ларька по реалізації промислових товарів за адресою: смт. Нижньогірський, вул. Комунальна, загальною площею 0,0023 га. Передбачено передати в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,0023 га для обслуговування ларька по реалізації промислових товарів (а. с. 21).
29.12.2008 р. між Нижньогірською селищною радою (Орендодавець) та Каліцевою Тетяною Василівною був укладений договір оренди землі, розділами 1 та 2 якого передбачено, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,0023 га, яка знаходиться в смт. Нижньогірський, по вул. Комунальній.
Згідно з пунктом 8 Договір укладеного строком на 10 років.
Пунктом 15 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва ларька промислових товарів.
Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
17.06.2008 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим відповідачеві був виданий дозвіл №393 на виконання будівельних робіт: «будівництво ларька торгівлі промтоварами в смт. Нижньогірський, вул. Комунальна».
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Прокурор Нижньогірського району Автономної Республіки Крим посилається на те, що збудований відповідачем об'єкт є не ларьком, а капітальною спорудою, має два поверхи, фундамент, корисну площу більше ніж 10 кв. м., та є конструкцію, яку неможливо демонтувати. Таким чином прокурор вважає здійснене відповідачем будівництва об'єкту самочинним, яке підлягає знесенню.
Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд порушує справи, у тому числі, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа - позовної заяви, обов'язковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.
Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.
Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.
Матеріали справи свідчать, що вимоги Прокурора Нижньогірського району Автономної Республіки Крим мотивовані статтею 376 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки самочинного будівництва.
Так, цією статтею передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Саме на підставі частини 7 статті 376 ЦК України засновані вимоги прокурора, який стверджує, що будівництво здійснено з відхиленням від проекту та порушенням будівельних норм і правил, не підлягає перебудові, а тому має бути знесено.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. N 280/97-ВР (з наступними змінами) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, що належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, що перебувають за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Отже, застосування наслідків здійснення самочинного будівництва (перебудова, знесення тощо) можливо лише за вимогою власника земельної ділянки (у даному випадку - Нижньогірської селищної ради) або відповідного органу державної влади. Однак, суд звертає увагу на те, що Нижньогірська селищна рада, як власник земельної ділянки та особа, в особі якої прокурором поданий позов до суду, не наполягає на перебудові чи знесенні спорудженого відповідачем об'єкту, а навпаки, заперечує проти задоволення позову. Отже, задоволення позову прокурора, поданого в особі органу місцевого самоврядування, про знесення самочинно збудованого об'єкту є неможливим у випадку, коли місцева рада заперечує проти такого знесення та стверджує про відсутність факту самочинного будівництва. Суд звертає увагу на те, що за твердженням прокурора збудований відповідачем об'єкт серед іншого загрожує безпеці дорожнього руху, у зв'язку з чим в «уточненій позовній заяві» прокурором в якості співпозивача визначено Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Внутрішніх справ в АР Крим. Проте, наведене не може бути прийнято судом до уваги, оскільки чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена можливість вчинення судом такої процесуальної дії як залучення до участі в порушеній справі іншого позивача.
Також суд звертає увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується сам факт здійснення відповідачем самочинного будівництва.
Так, прокурор зазначає, що дозвільна та проектна документація видавалася та розроблювалася для будівництва відповідачем ларька, під яким, згідно з Постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, розуміється об'єкт мілкороздрібної торгівлі корисною площею не більше 10 кв. м., виповнений з легких огороджувальних конструкцій, що передбачає можливість демонтажу, який не має заглибленого в землю фундаменту, і, як правило, підключення до підземних інженерних мереж, призначений для ведення торгівлі через зовнішні віконні та інші пройми. Враховуючи, що збудований відповідачем об'єкт не підпадає під ознаки ларька, прокурором зроблений висновок про наявність факту самочинного будівництва через відхилення від проекту.
Однак, вказаний висновок прокурора є передчасним.
Так, по-перше, суд звертає увагу на те, що за приписами ч. 7 ст. 376 ЦК України відхилення від проекту може бути визнано ознакою самочинного будівництва виключно у разі істотності такого відхилення та за умови, що воно суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб. Проте, невідповідність спорудженого об'єкта проекту будівництва лише за назвою не свідчить про істотність відхилення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» проект - документація для будівництва об'єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об'єкта архітектури, та відповідає вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про планування і забудову територій» проектна документація - затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва. Аналогічне визначення наведено в Державних будівельних нормах «Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва. ДБН А.2.2-3-2004», затверджених наказом Держбуду України від 20 січня 2004 р. N 8.
Отже, відхилення від проекту може бути визнано істотним лише у разі невідповідності здійсненого будівництва об'ємно-планувальним, архітектурним, конструктивним, технічним, технологічним критеріям, визначеним в проектній документації. Співвідношення між назвами спорудженого об'єкту та передбаченого проектною документацією не є критерієм, за яким може визначатися як істотність відхилення, так і наявність будь-яких відхилено взагалі.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в проекті будівництва, зареєстрованому в Інспекції ДАБК 17.06.2008 р. (а. с. 48-54), викладені наступні конструктивні рішення:
- конструктивна схема - з несучими кам'яними стінами;
- фундаменти - стрічкові, бутобетонні з бетону кл. В15;
- стіни вище позначки 0,000 - камінь черепашник на розчині М50 товщиною 50 см та 30 см;
- перекриття - збірні залізобетонні багатопорожнисті панелі;
- перемички - залізобетонні;
- монолітні залізобетонні пояси на рівні плит перекриття з бетону марки В15;
- покриття - металочерепиця по дерев'яній обрешітці та дерев'яним стропильним конструкціям.
Отже, навіть первісно розроблений проект будівництва не відповідав наведеному прокурором визначенню терміну «ларьок», у зв'язку з чим посилання прокурора на те, що споруджений відповідачем об'єкт є капітальною спорудою не свідчить про наявність істотних відхилень від проекту і, як наслідок, не є доказом самочинності будівництва.
Більш того, навіть сама видача Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим дозволу на виконання будівельних робіт свідчить про те, що проектною документацію було передбачено, а відповідачем - заплановано здійснення будівництва об'єкту нерухомого майна, а не тимчасової споруди, оскільки згідно з пунктом 4.9 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 5 грудня 2000 р. N 273, зведення тимчасових будівель та споруд без улаштування фундаментів не потребує отримання дозволу від Інспекції.
Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду. Вказані положення засновані на принципах рівності сторін в господарському процесі та змагальності. Так, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 7 Закону України «Про судоустрій України». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи - учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобов'язаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання судом будь-яких доказів в обґрунтування правомірності вимог заявника є фактично перекладанням обов'язку сторони на суд, що суперечить принципам рівності та змагальності.
У той же час, всупереч вищенаведеному Прокурор Нижньогірського району Автономної Республіки Крим не надав суду доказів того, що споруджений відповідачем спірний об'єкт по вул. Комунальна в смт. Нижньогірський має якісь відхилення від проекту будівництва, які суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб.
Посилання прокурора на порушення відповідачем вимог Державних стандартів України безпеки дорожнього руху (ДСТУ 3587-97) не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки факти таких порушень прокурором суду не доведені. Листи ж начальника відділення Державтоінспекції Нижньогірського району (а. с. 17, 18) не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами.
При цьому, статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд звертає увагу на те, що розміщення спорудженого відповідачем об'єкту було передбачено проектною документацію, погодженою з відповідними органами та службами у встановленому законом порядку, проте Державтоінспекцію Нижньогірського району не вказано на відхилення від проекту будівництва. В свою чергу, в листі начальника відділення Державтоінспекції Нижньогірського району №11/30-1601 від 22.07.2009 р. вказано на порушення відповідачем Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 р. N 198 та в якості обґрунтування наведені норми, які встановлюють вимоги по розміщенню малих архітектурних форм, до яких, за визначенням, наведеним в цій самій постанові, споруджений відповідачем об'єкт не відноситься.
Крім того, суд враховує заперечення відповідача, який зазначає, що споруда розташована поблизу центрального ринку смт. Нижньогірський, поряд споруджена та діє стоянка автотранспорту, який прибуває на ринок, а вулиця Комунальна, до якої примикає споруда, фактично використовується тільки для проїзду на ринок.
В свою чергу, прокурором не доведено, що споруда відповідача розташована впритул до проїзної частини вулиці, та створює загрози безпеці дорожнього руху. У той же час, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, матеріалами справи не підтверджуються факти, які покладені прокурором в якості підстав позову, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.