Рішення від 09.03.2021 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м.Харків Справа № 913/266/20(907/906/17)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

до відповідача - Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: вул. Собранецька, буд. 39, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000)

про стягнення 1782804 грн 34 коп.

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника - Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство.

Секретар судового засідання Ведькало М.С.

У засіданні брали участь:

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 в розмірі 1782804 грн 34 коп.

В обґрунтування поданого позову, позивачем зазначено, що 13.07.2016 рішенням позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрінбанк", оформленим протоколом №1, змінено найменування товариства на Публічне акціонерне товариство "Укрінком", відомості про це були внесені до Єдиного державного реєстру.

28.03.2017 рішенням загальних зборів акціонерів, товариство ПАТ "Українська інноваційна компанія" перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія", а також викладено статут в новій редакції.

17.09.2012 між ПАТ "Український інноваційний банк" та ДП "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було укладено кредитний договір №39-25/02, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 5000000 грн 00 коп. до 31.12.2015.

Позичальник зобов'язання за кредитним договором виконував не своєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за договором в розмірі 536509 грн 11 коп.

Також, позивачем відповідно до умов кредитного договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, були нараховані відсотки за користування кредитом - 385804 грн 69 коп., пеня в розмірі 439570 грн 20 коп. (156713 грн 79 коп. - пеня за порушення строків погашення відсотків, 282856 грн 41 коп. - пеня за порушення строків повернення кредиту); інфляційні нарахування в розмірі 393250 грн 93 коп. (388612 грн 48 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків повернення кредиту, 4638 грн 46 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків погашення відсотків), 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 16095 грн 27 коп., 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 11574 грн 14 коп.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області у справі №907/906/17 від 22.12.2017 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.01.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 907/906/17 у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.10.2020 матеріали справи №907/906/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до відповідача Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення суми 1782804 грн 34 коп. заборгованості за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 року, передано для розгляду до Господарського суду Луганської області в межах справи №913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія".

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.11.2020 матеріали справи № 913/266/20 (907/906/17) передано на розгляд судді Масловському С.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, код ЄДРПОУ 05839888); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів до 01.11.2020; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко Ігоря Валерійовича.

15.05.2020 оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення про відкриття провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404).

01.06.2020 на адресу Господарського суду Луганської області від Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” надійшла апеляційна скарга № 548/1В від 28.05.2020 на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 по справі № 913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”.

03.06.2020 матеріали справи надіслано до Східного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” залишено без руху, з метою усунення недоліків, протягом 10 днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 31530 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.07.2020 відмовлено Публічному акціонерному товариству “Українська інноваційна компанія” у задоволенні клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу повернуто без розгляду.

В той же час, Публічне акціонерне товариство “Український інноваційний банк” звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ “ЮС-Металл” у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ “Українська інноваційна компанія”.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ “ЮС-Металл” у відкритті провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк” та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 у справі №913/266/20 залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №913/266/20 скасовано. Справу №913/266/20 направлено на новий апеляційний розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.11.2020 справу №913/266/20(907/906/17) прийнято до провадження; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.12.2020 о 11 год. 00 хв.

07.12.2020 на електрону адресу Господарського суду Луганської області від ПАТ “Укрінбанк” надійшла заява №б/н від 07.12.2020 про залучення в якості третьої особи до участі у справі №913/266/20(907/906/17) Публічне акціонерне товариство Український інноваційний банк” в ліквідації державою.

У судовому засіданні 09.12.2020 суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" №б/н від 07.12.2020 про залучення третьої особи до участі у справі №913/266/20(907/906/17), виходячи з нижчевикладеного.

14.12.2017 Окружний адміністративний суд м. Києва постановою по справі №826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія", визнав незаконним та скасував Постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Постановою від 20.02.2018 по справі №826/14033/17 Київський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.12.2017.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019 відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 щодо визнання незаконним та скасування Постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "УКРІНБАНК" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "УКРІНБАНК" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/11199/16 від 19.04.2019 зазначено, що з огляду на вищевикладені норми, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що повноваження щодо повного та виняткового управління банком виникає у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та в подальшому - рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

В той же час, станом на дату виникнення спірних правовідносин вказані рішення Правління НБ України скасовані в судовому порядку, що, в свою чергу, відновлює повноваження органів управління банку.

Судом встановлено, що така юридична особа як ПАТ “Український інноваційний банк” в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України відсутня, в свою чергу під кодом ЄДРПОУ який належав ПАТ “Укрінбанк”, та є ідентифікуючою ознакою юридичної особи, зареєстроване Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія”, яке є позивачем.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" про залучення в якості третьої особи, задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 09.12.2020 постановлено ухвалу про відкладення підготовочого засідання в межах строку підготовчого провадження на 11.01.2021 о 12 год 30 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 11.01.2021 постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 26.01.2021 об 14 год. 30 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 26.01.2021 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.02.2021 об 11 год. 20 хв., яку відповідно до ч.5 ст.233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 16.02.2021 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 09.03.2021 о 12 год. 30 хв., яку відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не є банком, оскільки зазначена юридична особа не має відповідної ліцензії та відомості про неї у Державному реєстрі банків відсутні.

Зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно - правової форми, виключення з його назви слова "банк", виключення з видів його діяльності "діяльність комерційних банків" (КВЕД: 64.19) не є ні перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 Цивільного кодексу України (статті 87 Закону України "Про акціонерні товариства"), ні виділом у розумінні статті 109 Цивільного кодексу України (статті 86 Закону України "Про акціонерні товариства"), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні статті 106 Цивільного кодексу України (статей 83-85 Закону України "Про акціонерні товариства").

Сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно - правова форма такої особи.

За таких обставин, в результаті організаційних змін банку від 13.07.2016 та 28.03.2017 нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" не утворилася.

Також, відповідач зазначив, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16 дійшла висновку, що перехід прав та обов'язків від ПАТ "Український інноваційний банк" до ПАТ "Українська інноваційна компанія" та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбутись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова "банк" та виключення з видів своєї діяльності "банківської діяльності" без дотримання вимог банківського законодавства.

У цій же постанові, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що організаційні зміни банку від 13.07.2016 та від 28.03.2017 не відповідають вимогам банківського законодавства; правонаступництва в розумінні процедури реорганізації не відбулось.

Позивач в додаткових поясненнях на позовну заяву зазначив, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 не є остаточним судовим рішенням у справі, оскільки рішення Господарського суду Черкаської області від 06.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 скасовано а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, про що було зазначено у висновку третьої колегії суддів другого сенату Конституційного суду України №112-3(ІІ)/2020 від 03.06.2020.

Також позивачем зазначено, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 не містить обставин, які мають преюдиційне значення для даної справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційними є ті обставини, які встановлені в судовому рішенні відносно особи, яка була учасником справи в якому таке рішення було винесене.

Касаційний Господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 12.06.2018 у справі №927/976/17 зазначив, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінки суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Така позиція кореспондується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правової оцінці таких обставин, здійснені іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

За таких обставин, позивач зазначив, що ані ПАТ "Укрінком", ані Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не були учасниками справи №925/698/16, відповідно Велика Палата Верховного Суду не могла і не досліджувала жодних обставин щодо правовідносин, які виникли між ПАТ "Укрінком" та Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб щодо запровадження процедур проблемності, тимчасової адміністрації та ліквідації.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові не надала жодних висновків щодо порядку застосування статті 104 Цивільного кодексу України, Глави 50 Цивільного кодексу України, статей 2, 15, 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що, в свою чергу, не вирішує виключну проблему, яка була виявлена у справі №925/698/16.

В той же час, позивачем зазначено, що у справі №826/14033/17, в якій було визнано протиправною та скасовано Постанову Правління Національного банку України №934 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів Національного банку України щодо відсутності погодження з його сторони реорганізації ПАТ "Український інноваційний банк", оскільки ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно - правової форми не відбувалась, тому і відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно зі ст. ст. 27, 28 Закону України "Про банки і банківську діяльність" необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від Національного банку України.

У справі №826/11199/16, в якій було відмовлено у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо скасування реєстраційної дій щодо перейменування ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком", зміни юридичної адреси, виключення певних видів діяльності та зміни керівника банку, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що станом на дату виникнення спірних правовідносин рішення Правління Національного банку України стосовно ліквідації ПАТ "Укрінбанк" скасовані в судовому порядку, що в свою чергу, відновлює повноваження органів управління банку.

У справі №826/15260/17, в якій було відмовлено в задоволені позовних вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про скасування реєстраційних записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про визнання дій протиправними та скасування реєстраційних записів, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що на момент проведення 13.07.2016 та 28.03.2017 реєстраційних дій щодо зміни найменування та місцезнаходження ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Укрінком" та в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", Постанова Правління Національного банку України №934 від 24.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2019 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" були скасовані в судовому порядку, відновлення повноваження органів управління банку, ліквідація банку фактично не розпочалась, у зв'язку з чим Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є повноважним органом управління, тому відсутні повноваження відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснювати Фондом свої повноваження щодо ПАТ "Українська інноваційна компанія".

Також суд дійшов висновку, що оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичної особи, яка залишається незмінною протягом усього часу існування, ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ПАТ "Укрінбанк" є однією юридичною особою. Крім того, відповідно до імперативних приписів ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості внесені до єдиного державного реєстру вважаються достовірними та можуть бути використані у спорі з третьою особою. Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не є банком в розумінні Закону України "Про банки і банківську діяльність", адже станом на момент розгляду заяви кредитора у боржника - ПАТ "Українська інноваційна компанія" відсутня банківська ліцензія, відсутні відомості про зазначену юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк за договором) та Дочірнім підприємством "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України (позичальник за договором) було укладено кредитний договір №39-25/02 про відкриття відновлювальної кредитної лінії з фіксованою процентною ставкою, відповідно до умов якого, банк надав позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії з лімітом в розмірі 5000000 грн 00 коп. на термін до 17.09.2013 включно.

Додатковою угодою № 12 від 31.12.2014 сторони погодили викласти п. 3.1. договору в наступній редакції: відповідно до положень та умов договору, банк надав позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4730000 грн 00 коп. на термін до 30.12.2015 включно (п.3.1. в редакції додаткової угоди №12 від 31.12.2014).

Кредит використовується позичальником на поповнення обігових коштів (п.3.2.1.); граничним терміном повернення кредиту є 30.12.2015 включно, з урахуванням наступного графіку погашення заборгованості за кредитом: щомісячно рівними частинами починаючи з квітня 2015 (перше речення п.3.5.1. в редакції додаткової угоди №12 від 31.12.2014).

Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 23% річних. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця. Проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення. Будь - який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. Нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту з першого по тридцяте число (включно) кожного наступного місяця, за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом перерахування з поточного рахунку на рахунок банку. У разі, якщо тридцяте число місяця є святковим та/або неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів, в перший робочий день, який слідує за тридцятим числом місяця (п.3.4.1. в редакції додаткової угоди №12 від 31.12.2014).

Забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за договором є застава майнових прав на отримання коштів в сумі 30000000 грн 00 коп. за виконані роботи по договору №91-13/1-14 від 31.12.2013 на закупівлю робіт з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Закарпатської області, укладеного між заставодавцем та Службою автомобільних доріг у Закарпатській області. Розпорядження (відчуження) предметом застави можливе лише за письмовою згодою банку (п.3.7.1. в редакції додаткової угоди №7 від 10.01.2014).

Сторони за невиконання (неналежне виконання) умов договору несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Позичальник зобов'язаний відшкодувати всі завдані банку збитки, в тому числі в усіх випадках своєчасного попередження банку про можливе невиконання позичальником зобов'язань за договором. На позичальника покладаються всі ризики від зміни обставин, що впливають на виконання умов договору, в тому числі в разі зміни курсів іноземних валют по відношенню до гривні. У разі порушення строків сплати процентів за кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення. Пеня нараховується на суму несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня. У разі порушення терміну повернення кредиту, в тому числі графіку зменшення ліміту кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня. (п.7.1 - 7.4).

Пеня, передбачена пунктами 7.3-7.4 договору, нараховується банком за весь час існування простроченої заборгованості (до моменту виконання простроченого зобов'язання). До розрахунку пені включається день виникнення прострочення зобов'язань і не включається день виконання зобов'язань (погашення заборгованості), із розрахунку кількості днів у році, яка обумовлена договором. Якщо день виникнення прострочення зобов'язань та день виконання зобов'язань (погашення заборгованості) співпадають, то розрахунок пені виконується за один день (п.7.5. договору).

На виконання умов кредитного договору, відповідно до виписки по особовому рахунку та платіжного доручення №5418194 від 20.09.2012, банк перерахував позичальнику (ДП "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") кредитні кошти в загальному розмірі 5000000 грн 00 коп.

Дочірнє підприємство "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів виконувало не своєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 в розмірі 536509 грн 11 коп.

Також, позивачем відповідно до умов кредитного договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, були нараховані відсотки за користування кредитом - 385804 грн 69 коп., пеня в розмірі 439570 грн 20 коп. (156713 грн 79 коп. - пеня за порушення строків погашення відсотків, 282856 грн 41 коп. - пеня за порушення строків повернення кредиту); інфляційні нарахування в розмірі 393250 грн 93 коп. (388612 грн 48 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків повернення кредиту, 4638 грн 46 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків погашення відсотків), 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 16095 грн 27 коп., 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 11574 грн 14 коп.

З приводу посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року, суд зазначає наступне.

В Ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” від 03 червня 2020 року справа №3-88/2020(175/20), Конституційним Судом України зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 грудня 2017 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року не можна вважати остаточним судовим рішенням у справі.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/2144/16 від 25 листопада 2020 року зазначено, що посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду №925/698/16 від 10.12.2019 є безпідставним, оскільки зазначеною постановою справу №925/698/16 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

Також суд звертає увагу, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, обставини встановлені у справі №925/698/16 не мають преюдиційного значення для справи, яка розглядається господарським судом Луганської області з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до п. 6.33 постанови ВП ВС №48/340 від 02.07.2019 зазначено, що суд не врахував належним чином, що в іншій справі №137/7 суди не визнали за державою права власності на спірне майно. При цьому Господарський суд міста Києва, з рішенням якого погодився Вищий господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що рішення у справі № 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин. По-перше, склад учасників справи № 137/7 та цієї справи не є тотожним. По-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.

В п. 47 постанови ВС №761/29966/16-ц від 18.12.2019 зазначено, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

За таких обставин суд дійшов висновку, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 є безпідставним, оскільки направлення справи на новий розгляд свідчить про відсутність остаточного рішення та правового висновку, а обставини встановлені у справі не мають преюдиційного значення.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно-правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно з ст. 27, 28 Закону України “Про банки і банківську діяльність” необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від НБУ.

В даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника зі збереженням обсягу правосуб'єктності в порядку правонаступництва.

Згідно з ст. 104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

В п. 50 постанови ВП ВС №914/3587/14 від 24.04.019 зазначено, що з аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ “Львівобленерго” на ПрАТ “Львівобленерго”) не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеному Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”.

Частиною 1 статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 6 положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб'єкта (п. 4), який зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним (п. 6).

Правонаступництво є перехід сукупності прав та обов'язків від одного суб'єкта правовідносин до іншого, в порядку та на умовах встановлених законом. Отже обов'язковою умовою правонаступництва, є наявність декількох окремих суб'єктів, дотримання процедури переходу прав та обов'язків встановленої законом, і як наслідок втрата прав та обов'язків однією особою, та набуття іншою.

В даному випадку відбулась зміна найменування юридичної особи, без зміни організаційно правової форми, що не є її реорганізацією та не є перетворенням. Оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичною особи, яка залишається незмінною протягом усього часу його існування, суд дійшов висновку, що ПАТ “Українська інноваційна компанія” та ПАТ “Укрінбанк” є однією юридичною особою. Крім того, відповідно до імперативних приписів статті 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” відомості внесені до єдиного державного реєстру вважаються достовірними, та можуть бути використанні у спорі з третьою особою.

За таких обставин суд погоджується з твердженням відповідача що ПАТ “Українська інноваційна компанія” не є правонаступником ПАТ “Укрінбанк”, оскільки є однією юридичною особою з різними назвами.

У постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/8117/17 від 03 серпня 2018 зроблено висновок: 6.11 Ураховуючи зазначені положення законодавства, за установлених судами обставин про здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ "Укрінбанк", зміни назви на ПАТ "Укрінком", а в подальшому на ПАТ "Українська інноваційна компанія", зміни місцезнаходження товариства та видалення певних видів діяльності товариства на підставі рішень позачергових загальних зборів акціонерів, висновок судів попередніх інстанцій про правонаступництво ПАТ "Укрінком" і ПАТ "Українська інноваційна компанія" ПАТ "Укрінбанк" без дотримання відповідної процедури є помилковим і таким, що не відповідає положенням чинного законодавства. Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження переходу до ПАТ "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Водночас залишення позивачем у цьому випадку ідентифікаційного коду юридичної особи (05839888), який було присвоєно ПАТ "Укрінбанк", суперечить наведеному вище.

В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/11199/16 від 19.04.2019 зазначено, що з огляду на вищевикладені норми, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що повноваження щодо повного та виняткового управління банком виникає у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб після прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та в подальшому - рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

В той же час, станом на дату виникнення спірних правовідносин вказані рішення Правління Національного банку України скасовані в судовому порядку, що, в свою чергу, відновлює повноваження органів управління банку.

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанції щодо наявності у органів управління банку права приймати рішення про зміну найменування, місцезнаходження, керівника, затвердження нової редакції Статуту тощо.

Предметом спору у справі №910/8117/17 було стягнення заборгованості, тоді як у справі №826/11199/16 позов було заявлено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб про скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Суд враховує те, що правовий висновок у справі №826/11199/16 було сформовано пізніше, та враховує те, що саме у зазначеній справі до предмету доказування входили обставини на підтвердження або спростування законності проведення реєстраційних дій, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, та знайшли своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України). Глава 7 ЦК України містить загальні положення про юридичну особу.

Відповідно до статті 91 “Цивільна правоздатність юридичної особи” ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 “Цивільна дієздатність юридичної особи” ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Спеціальна правоздатність юридичних осіб (частина третя статті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюють окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).

Правосуб'єктність юридичної особи та спеціальна правосуб'єктність, не є тотожними поняттями, а відрізняються умовами та моментом набуття, обсягом юридичних можливостей, та умовами припинення.

Згідно зі статтею 7 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” ліцензуванню, зокрема, підлягає банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та інша діяльність, ліцензування якої здійснює НБУ відповідно до закону.

Таким чином право на надання банківських або інших фінансових послуг, юридична особа набуває після отримання відповідної ліцензії.

В свою чергу підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені статтею 11 Цивільного кодексу України, однією з яких є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено що 17.09.2012 між ПАТ "Український інноваційний банк", яке в подальшому перейменовано на ПАТ “Українська інноваційна компанія” та Дочірнім підприємством "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було укладено кредитний договір №39-25/02, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 5000000,00 грн на термін до 31.12.2015.

Постановою Правління Національного Банку України “Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку” №180 від 22.03.2016 року було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ “Укрінбанк”.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/5325/16 від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, визнано протиправною та скасовано постанову НБУ № 180 від 22.03.2016.

Станом на момент розгляду справи доказів повернення банківської ліцензії позивачу, та відновлення банківської діяльності - суду надано не було.

Отже станом на момент укладення договору (17.09.2012) у позивача існувала банківська ліцензія, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Оскільки 22.03.2016 Постановою Правління НБУ № 180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов'язків юридичної особи змінився, адже саме з цієї дати позивач втратив право здійснювати банківську діяльність.

В свою чергу зобов'язання між позивачем та відповідачем виникли на підставі укладеного договору від 17.09.2012, в той час коли позивач мав статус банківської установи. Втрата банківської ліцензії позбавляє позивача в подальшому здійснювати банківську діяльність, але не припиняє набутих прав та обов'язків. Так само втрата банківської ліцензії позивачем, не звільняє відповідача від обов'язку належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормами чинного законодавства та договору, не передбачено такої підстави припинення існуючих зобов'язань, як відкликання банківської ліцензії, або внесення змін до статуту юридичної особи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки ПАТ “Укрінбанк” та ПАТ “Українська інноваційна компанія” є однією юридичною особою, зобов'язання які виникли на підставі кредитного договору належним чином виконані не були, та не були припинені, господарський суд Луганської області дійшов висновку, що саме позивачу належить право вимоги за кредитним договором.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.3 ст. 346 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною 2 ст. 10561 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору, відповідно до виписки по особовому рахунку та платіжного доручення №5418194 від 20.09.2012, позивач перерахував позичальнику (ДП "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України") кредитні кошти в загальному розмірі 5000000 грн 00 коп.

Відповідно до виписки по особовому рахунку за період з 01.01.2000 по 14.07.2016, Дочірнє підприємство "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів виконало не в повному обсязі, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 в розмірі 536509 грн 11 коп.

Станом на час розгляду даної справи, відповідачем доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 до суду надано не було.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 в розмірі 536509 грн 11 коп. є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Також, позивачем відповідно до умов кредитного договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, були нараховані відсотки за користування кредитом - 385804 грн 69 коп., пеня в розмірі 439570 грн 20 коп. (156713 грн 79 коп. - пеня за порушення строків погашення відсотків, 282856 грн 41 коп. - пеня за порушення строків повернення кредиту); інфляційні нарахування в розмірі 393250 грн 93 коп. (388612 грн 48 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків повернення кредиту, 4638 грн 46 коп. - інфляційні нарахування за порушення строків погашення відсотків), 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 16095 грн 27 коп., 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 11574 грн 14 коп.

Згідно з ч.3 ст. 346 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін “користування чужими грошовими коштами” може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Однак позов у цій справі подано саме у зв'язку з неправомірним користуванням відповідачами грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами цього спору внаслідок припинення договору або пред'явлення вимоги до позичальника і невиконання відповідачем обов'язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.

Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/1238/17 від 23.05.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

А отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечується частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 від 28.03.2018.

Судом встановлено, що позивачем заявлено вимогу про стягнення відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2015 по 14.12.2017.

Враховуючи те, що 22.03.2016 Постановою Правління НБУ № 180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов'язків позивача змінився, внаслідок чого останній втратив право на отримання відсотків за користування кредитом після 22.03.2016.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за період з 22.03.2016 по 14.12.2017, не є законною та обґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Похідна вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з квітня 2016 по грудень 2017, та похідна вимога про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 15.12.2016 по 14.12.2017, 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом за період з 22.03.2016 по 14.12.2017 є незаконною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2015 по 21.03.2016, яка підлягає задоволенню становить 107016 грн. 33 коп.

Згідно зі статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту встановив, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту за несвоєчасне повернення кредиту становить 38712 грн. 75 коп., але враховуючи принцип диспозитивності судового процесу, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, сума 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту, яка підлягає задоволенню становить 16095 грн 27 коп..

За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом за період з 01.11.2015 по 21.03.2016, яка підлягає задоволенню становить 156 грн. 19 коп.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 388612 грн 48 коп. за період з листопада 2015 по грудень 2017 встановив, що позивачем при розрахунку були допущені арифметичні помилки.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", в межах періоду заявленого позивачем, сума інфляційних нарахувань за порушення строків повернення кредиту за період з листопада 2015 по грудень 2017 за несвоєчасне повернення кредиту становить 195672 грн. 74 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою "Юридичної інформаційно - пошукової системи "Законодавство", сума інфляційних нарахувань за порушення строків погашення відсотків за користування кредитом за період з листопада 2015 по березень 2016 за несвоєчасне повернення кредиту, яка підлягає задоволенню становить 514 грн. 23 коп.

Щодо заявленого позивачем розміру пені за прострочення сплати основного боргу за кредитом суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Частиною 2 ст. 343 ГК України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Приписами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 вказаного Закону).

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Умовами договору сторони погодили, що у разі порушення строків сплати процентів за кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення. Пеня нараховується на суму несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня. У разі порушення терміну повернення кредиту, в тому числі графіку зменшення ліміту кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою “Юридичної інформаційно - пошукової системи “Законодавство”, в межах періоду заявленого позивачем, сума пені по основному боргу за кредитом за період з 15.12.2016 по 14.12.2017 складає 141457 грн 60 коп., яка є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, доведеними належним та допустимими доказами, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме:

- сума основного боргу за кредитним договором в розмірі 536509 грн 11 коп.;

- відсотки за користування за кредитом в розмірі 107016 грн 33 коп.;

- сума пені по основному боргу за кредитним договором в розмірі 141457 грн 60 коп.;

- інфляційні нарахування за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі - 195672 грн 74 коп.;

- інфляційні нарахування за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі - 514 грн 23 коп.;

- 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 16095 грн 27 коп.;

- 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 156 грн 19 коп. В іншій частині позову слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за кредитним договором №39-25/02 від 17.09.2012 в розмірі 997421 грн 47 коп., в тому числі суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 536509 грн 11 коп.; відсотки за користування за кредитом в розмірі 107016 грн 33 коп.; суму пені по основному боргу за кредитним договором в розмірі 141457 грн 60 коп.; інфляційні нарахування за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі - 195672 грн 74 коп.; інфляційні нарахування за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі - 514 грн 23 коп.; 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 16095 грн 27 коп.; 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 156 грн 19 коп., та витрати зі сплати судового збору в розмірі 14961 грн 32 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний номер юридичної особи 05839888)

Відповідач - Дочірнє підприємство "Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: вул. Собранецька, буд. 39, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ідентифікаційний номер юридичної особи 31179046)

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2021.

Суддя С.В. Масловський