номер провадження справи 28/133/20
12.03.2021 Справа № 908/2653/20
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Самойленко О.П. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» (69005, місто Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4)
до відповідача концерну «Міські теплові мережі» (69091, місто Запоріжжя, бульвар Гвардійський, буд. 137)
про стягнення грошових коштів
Представників сторін:
від позивача: Семеренко С.О. довіреність № 2 від 06.01.2021, Михайленко В.В., довіреність № 5 від 04.01.2021;
від відповідача: Саржинська О.А., довіреність №985/20-19 від 29.12.2020.
До Господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» з позовом до концерну «Міські теплові мережі» про стягнення 50.528,80 грн., які складаються з 37.478,02 грн. заборгованості з орендної плати, 2.637,80 грн. пені, 7.104,17 грн. інфляційних втрат та 3.308,81 грн. 3% річних.
В обґрунтування підстави для звернення з позовом до суду позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів за період з липня 2016 по 20.10.2017 в рамках договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ТОВ «ЗТЕ» №2 від 01.07.2005, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 37.478,02 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, приймаючи до уваги умови договору та приписи діючого законодавства, боржнику нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2020 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2653/20, присвоєно справі номер провадження 28/133/20, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 23.11.2020.
10.11.2020 від концерну «Міські теплові мережі» надійшов відзив на позовну заяву №7625/20 від 06.11.2020, відповідно до якого відповідач заперечив наведені позивачем обставини. Зазначив, що з урахуванням фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, позивачем не доведені та не підтверджені належними доказами заявлені позовні вимоги, оскільки вони є необґрунтованими та заявлені без належних правових підстав, з порушенням строків позовної давності, а також пеня, 3% річних і інфляційні втрати нараховані всупереч умовам договору та правил встановлених законом. Посилався на відсутність заборгованості за договором оренди нерухомого майна №2 від 01.07.2005, про що суду надані платежі кредитора № 24 176/10994 від 28.10.2020 на суму 10.000,00 грн. №24 217/10999 від 29.10.2020 на суму 7478,00 грн., №24 241/11011 від 30.10.2020 на суму 10.000,02 грн., № 24 350/11013 від 02.11.2020 на суму 10.000,00 грн. Просив застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Зауважував про невірне визначення позивачем строку початку прострочення платежу. З урахуванням наведеного просив в позові відмовити. Цього ж дня від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. В обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що Концерн «Міські теплові мережі» є соціально значимим теплопостачальним підприємством. Вирішення вищезазначеної справи для Концерну «Міські теплові мережі» має суттєве значення. Відповідач вважає за необхідним приймати участь в засіданні та заперечує проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і бажає надавати суду пояснення і докази по справі, які підтверджують відсутність заборгованості у відповідача перед позивачем, в розмірі, що складають предмет позовних вимог.
18.11.2020 від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позивач надав суду докази надсилання відповідачу акту звірки розрахунків за вказаний у позові період для підписання. Також з приводу визначення строку нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат надав пояснення, що положеннями пункту 3.5 договору сторонами узгоджений строк внесення орендної плати, а саме протягом 90 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт на підставі виставленого рахунку. Крім того, зауважував, що сума заборгованості відповідача підтверджується актом звірки розрахунків від 01.10.2019. Позивач зазначав, що прострочення виконання зобов'язання відповідачем фактично відбулося після спливу 90-денного строку для сплати орендних платежів, встановленого в п. 3.5 договору в редакції додаткової угоди №8 від 12.01.2015. Розмір 3% річних визначено з урахуванням строків позовної давності, як то передбачено ст. 257 ЦК України. Щодо нарахування пені зазначив, що позивачем визначено прострочення виконання зобов'язання відповідача для нарахування пені за останні 6 місяців, що передували зверненню позивача до суду.
Ухвалою суду від 14.12.2020 вирішено розгляд справи №908/2653/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження; замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням; підготовче засідання призначено на 11.01.2021.
06.01.2021 на адрес суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.
В судовому засіданні 11.01.2021 в порядку ст. 216 ГПК України оголошувалась перерва в підготовчому засіданні до 10.02.2021 для підготовки позивачем відповіді на відзив.
До початку судового засідання 10.02.2021, позивач, через канцелярію суду надав відповідь на відзив з додатковими поясненнями своєї правової позиції. Так позивачем зазначено, що відповідачем вчинено дії, що свідчать про визнання ним основного боргу за договором № 2 від 01.07.2005 станом на 01.02.2019 на загальну суму 52.273,05 грн., залишок якої після проведення заліку взаємних вимог становить 37.478,02 грн. Тому, вважає доводи відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат безпідставними. Також зауважував, що жодним чином застосування індексу інфляції під час визначення місячного розміру орендної плати за договором в кожному окремому періоду не позначається на відповідальність боржника у разі невиконання договірних відносин та не впливає на такий захід відповідальності, як нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України. Крім того, спростував доводи відповідача щодо неправомірності нарахування 3% річних. З урахуванням наведених пояснень, приймаючи до уваги те, що сплата основного боргу здійснена відповідачем лише після звернення з позовом до суду, позивач просив суд судовий збір в повному обсязі покласти на відповідача, а також стягнути з концерну «Міські теплові мережі» пеню у розмірі 2785,25 грн., втрати від інфляції у розмірі 7457,78 грн. та 3% річних в сумі 3372,74 грн.
Ухвалою суду від 10.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 23.02.2021. Відповідача зобов'язано у строк до 19.02.2021 надати заперечення на відповідь на відзив.
19.02.2021 на адресу суду від концерну «Міські теплові мережі» надійшли заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення №868/20, відповідно до яких відповідач зазначив про повне погашення основного боргу за договором. Зазначив, що доводи позивача про переривання строку позовної давності у зв'язку із проведенням заліку не є підставою для переривання строку позовної давності в розумінні ст. 264 ЦК України, оскільки штрафні санкції за своєю правовою природою не є частиною основного боргу, а є мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Звертав увагу суду, що позовні вимоги про стягнення штрафних та майнових санкцій заявлені поза межами строку позовної давності. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Також зауважив, що позивач у відповіді на відзив та додаткових поясненнях просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 2785,25 грн., втрати від інфляції в сумі 7457,78 грн., 3% річних в сумі 3372,74 грн., що не співпадає з розмірами заявлених штрафних та майнових санкцій у позовній заяві. З урахуванням викладеного просив суд відмовити в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою суду від 23.02.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 12.03.2021.
До початку судового засідання 12.03.2021 від позивача надійшла заява про виправлення технічної описки у відповіді на відзив та додаткові пояснення.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що викладені у позові та відповіді на відзив. Просив стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати. В частині стягнення основного боргу, просив провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору. Також просив судової витрати в повному обсязі покласти на відповідача, оскільки спір з його вини.
Представник відповідача підтримав заперечення, що викладені у відзиві, додаткових поясненнях та запереченнях на відповідь на відзив. Просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволені позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
В судовому засіданні 12.03.2021 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого в порядку ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення та надісланий на адреси сторін.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» (орендодавець, позивач у справі) та концерн «Міські теплові мережі» (орендар, відповідач у справі) 01.07.2005 уклали договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ТОВ «ЗТЕ» № 2 (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення (надалі - об'єкти оренди) по бул. Гвардійський, 137, що знаходяться на балансі ТОВ «Запоріжтеплоенерго».
Вступ орендаря у користування об'єктами оренди настає одночасно з підписанням сторонами договору та актів прийому-передачі вказаного у п. 1.1 договору майна (п. 2.1. договору).
Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата визначається згідно з відповідною Методикою, затвердженою рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 31.08.2000 № 297 та рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2004 №46.
Розмір орендної плати на майстерню з побутовими приміщеннями для виробничих цілей, що розташоване в двохповерховій будівлі насосної, (за базовий місяць оренди листопад 2011) становить 1234,31 грн., у т.ч. ПДВ 20% 205,72 грн. (п. 3.2. договору в редакції додаткової угоди від 30.12.2011).
Відповідно до п. 3.5. договору (в редакції додаткової угоди №8 від 12.01.2015) орендна плата сплачується орендарем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 90 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт на підставі виставленого рахунку.
Пунктом 3.6. договору ( в редакції додаткової угоди №5 від 24.11.2011) встановлено, що орендна плата та плата за відшкодування плати за земельну ділянку, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, перераховується на відповідний поточний рахунок орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Згідно з п. 5.2. договору орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату у порядку та строки визначені даним договором.
Додатковою угодою №12 від 20.10.2017 до договору внесені зміни до п. 11.1 договору, виклавши його в наступній редакції «Строк закінчення оренди (фактичного користування) по договору: 20.10.2017, а в частині розрахунків - в порядку та строки, передбачені п. 3.10 в редакцій додаткової угоди №12 від 20.10.2017».
Пунктом 2 додаткової угоди №12 від 20.10.2017 учасники правочину доповнили розділ ІІІ договору пунктом 3.10, виклавши його в наступній редакції: «Сторони домовилися, що строки взаємних розрахунків за договором будуть здійснені між сторонами в період з січня 2018 по 01 лютого 2018. Розрахунки буде здійснено відповідно до вимог ст. 601 ЦК України. ч. 3 ст. 203 ГК України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за користування (оренду) нежитловими приміщеннями по вул. Адмірала Нахімова, 4, що знаходиться на балансі Концерну «МТМ».
У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору оренди на протязі одного місяця по закінченню строку дії договору, він вважається продовженим на той же термін, на тих же умовах, що були передбачені договором (п. 11.3. договору).
У відповідності до умов договору сторони 01.07.2005 підписали Акт прийому-передачі майна.
Також матеріали справи містять Акт прийому-передачі до договору оренди нерухомого майна від 01.07.2005 №2, відповідно до якого концерн «МТМ» 20.10.2017 передав (повернув) ТОВ «Запоріжтеплоенерго» нерухоме майно майстерню з прибудованими приміщеннями для виробничих цілей, що розташоване в одноповерховій будівлі насосної (літ.Б) загальною площею 110,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137 (арк.с. 39).
Як свідчать матеріали справи сторонами на виконання умов договору складені та підписані акти наданих послуг за період з липня 2016 по 20.10.2017, а концерном «МТМ» отримані виставлені позивачем рахунки.
Сторонами 01.02.2019 року проведено залік взаємних вимог та зменшено взаємну суму заборгованості у позивача перед відповідачем на суму 14795,03 грн. за договором №420 від 01.07.2005, а у відповідача перед позивачем на суму 14795,03 грн. за договором № 2 від 01.07.2005 року.
Суду наданий Акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2019, відповідно до якого заборгованість концерну «МТМ» перед ТОВ «Запоріжтеплоенерго» станом на 01 жовтня 2019 року за договором № 2 від 01.07.2005 складає 37.478,02 грн. (арк.с. 80).
Позивач у позові посилається на те, що станом на 05.10.2020 року непогашена заборгованість з орендної плати Концерну «МТМ» за договором № 2 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ТОВ «ЗТЕ» від 01.07.2005 року за період з липня 2016 року по 20.10.2017 року складає - 37.478,02 грн. (арк.с. 81).
У відповідності до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Таким чином, на думку позивача, відповідачем вчинено дії, що свідчать про визнання ним свого боргу за договором № 2 від 01.07.2005 року станом на 01.02.2019 року на загальну суму 52.273,05 грн., залишок якої після проведення заліку взаємних вимог становить 37.478,02 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач 17.09.2020 спрямував на адресу концерну «МТМ» вимогу щодо погашення заборгованості №26, яка отримана відповідачем 18.09.2020, про що свідчить вхідний штамп підприємства.
Вимога залишена відповідачем без реагування, борг без оплати.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 2 від 01.07.2005 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків від господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Матеріали справи містять належні та допустимі докази користування відповідачем об'єктом оренди за вказаний період на загальну суму 37.478,02 грн. в рамках договору оренди нерухомого майна №2 від 01.07.2005.
Як встановлено судом, на час розгляду справи заборгованість з орендних платежів в рамках договору оренди нерухомого майна №2 від 01.07.2005 в розмірі 37.478,02 грн. погашена орендарем, що підтверджується платежами кредитора № 24 176/10994 від 28.10.2020 на суму 10.000,00 грн. №24 217/10999 від 29.10.2020 на суму 7.478,00 грн., №24 241/11011 від 30.10.2020 на суму 10.000,02 грн., № 24 350/11013 від 02.11.2020 на суму 10.000,00 грн.
Таким чином, предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 37.478,02 грн. відсутній.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Приймаючи до уваги надані сторонами докази, суд ухвалив закрити провадження у справі в частині стягнення 37.478,02 грн. основного боргу.
За порушення відповідачем строків сплати орендних платежів позивач, враховуючи положення п. 3.6 договору, просив стягнути суму пені в розмірі 2.637,80 грн. за період прострочення з 01.04.2020 по 30.09.2020.
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 3.6 договору (в редакції додаткової угоди №5 від 24.11.2011) встановлено, що орендна плата та плата за відшкодування плати за земельну ділянку, перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, перераховується на відповідний поточний рахунок орендодавця відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до наданих сторонами доказів факт порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів доведений.
При укладанні договору сторонами було узгоджено про застосування штрафних санкцій (нарахування пені) за порушення строків виконання відповідачем зобов'язань щодо внесення орендних платежів.
Таким чином, дії позивача щодо застосування приписів діючого законодавства, умов договору та нарахування неустойки у виді пені є правомірними.
Втім, відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогою позивача про стягнення 2637,80 грн. пені, оскільки вона заявлена із пропущенням строку спеціальної позовної давності, що передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Проаналізувавши умови договору та приписи діючого законодавства, суд дійшов висновку про хибність доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності виходячи з наступного.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини першої статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазначалося судом вище, в п. 3.6 договору (в редакцій додаткової угоди №5 від 24.11.2011) сторонами було узгоджено застосування штрафних санкцій у вигляді нарахування пені за несвоєчасне або не в повному обсязі перерахування орендної плати за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Як свідчать надані до суду документи заборгованість відповідача з орендних платежів виникла за період з липня 2016 року по 20.10.2017. У зв'язку з проведенням сторонами заліку взаємних вимог борг відповідача станом на 01.02.2019 склав 37.478,02грн., про що свідчить Акт заліку взаємних вимог (арк.с. 81). Сплата боргу відбулася лише в жовтні 2020 та листопаді 2020, тобто після звернення позивача з позовом до суду.
Законодавець посилався на те, що у разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Виходячи з наведеного слідує, що сторони при укладанні правочину за власним бажанням визначили період (строк) застосування штрафних санкцій до порушника, а саме сплату пені за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до розрахунку позивача пеня нарахована за період прострочення з 01.04.2020 по 30.09.2020 на суму боргу, що визначена після проведення взаємозаліку та дорівнює 37.478,02 грн. Тобто застосування позивачем приписів діючого законодавства та умов договору здійснено на фактичну суму боргу, який в подальшому відповідачем був сплачений.
Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 2637,80 грн. за період з 01.04.2020 по 30.09.2020 є правильним та виконаним з дотриманням вказаних норм права та умов договору, тому вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 2637,80грн. судом задовольняються.
Таким чином, доводи відповідача про порушення позивачем строків позовної давності до вимог про нарахування пені є безпідставними, оскільки учасники договору узгодили інший строк нарахування штрафних санкцій, що не суперечить приписам діючого законодавства.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3.308,81 грн. за період з 01.10.2017 по 30.09.2020 та інфляційні втрати у розмірі 7.104,17 грн. за період з жовтня 2017 по вересень 2020 (включно) .
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд надав правову оцінку доводам сторін щодо визначення строку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, правомірності застосування положень ст. 625 ЦК України, строків позовної давності щодо нарахувань майнових санкцій та дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Так, суд прийняв до уваги той факт, що позивач з позовом до суду звернувся 15.10.2020. Таким чином, розмір вимог, що заявлені позивачем в межах строку позовної давності, слід обраховувати з 15.10.2017.
Також суд зауважує, що Актом звірки взаємних розрахунків від 01.10.2019 сторони підтвердили факт наявності у відповідача заборгованості за договором оренди №2 від 01.07.2005 у розмірі 37.478,02 грн.
Згідно з перерахунком 3% річних, зробленим судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", сума 3% річних за період з 15.10.2017 по 30.09.2020 складає 3.277,72 грн. В решті вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 31,09 грн. слід відмовити, оскільки заявлені з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач.
ВідсотокГраничний строк оплати товаруСтрок розрахунку річнихКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума річних, грн.
3%15.10.201730.09.2020108198,558.75
3%15.10.201730.09.2020108140,693.61
3%15.10.201730.09.202010812464,88218.85
3%15.10.201730.09.2020108140,693.61
3%15.10.201730.09.202010812509,25222.79
3%15.10.201730.09.2020108140,693.61
3%15.10.201730.09.202010812579,51229.03
3%15.10.201730.09.2020108140,693.61
3%15.10.201730.09.202010812652,94235.55
3%15.10.201730.09.2020108140,693.61
3%15.10.201730.09.202010812649,56235.25
3%15.10.201730.09.202010812678,71237.84
3%15.10.201730.09.202010812705,5240.22
3%15.10.201730.09.202010812754,19244.54
3%15.10.201730.09.202010812815,12249.95
3%15.10.201730.09.202010812860,15253.95
3%15.11.201730.09.202010502865,88247.15
3%01.12.201730.09.202010342863,01243.14
3%01.01.201830.09.202010032920,27240.56
3%21.01.201830.09.20209831884,05152.10
Судом також здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням заявленого відповідачем строку позовної давності та визначено, що розрахунок інфляційних втрат в межах строку позовної давності належить здійснювати з 15.10.2017.
Слід зазначити, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з перерахунком інфляційних втрат, зробленим судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" та, приймаючи до уваги доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності, сума інфляційних втрат за період з листопада 2017 по вересень 2020 (включно) складає 6.723,35 грн. В решті вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 380,82 грн. слід відмовити.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Статтею 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідач доказів виконання зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів в рамках договору №2 від 01.07.2005 суду не надав. Заперечення відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені судом спростовані. Посилання на невірне визначення строку прострочення при розрахунках 3% річних та інфляційних втрат судом оцінені та враховані.
Втім, суд звертає увагу відповідача, що умовами договору сторонами визначено, що розмір орендної плати за оренду за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Жодним чином застосування індексу інфляції під час визначення місячного розміру орендної плати за договором в кожному окремому періоду не позначається на відповідальності боржника у разі невиконання договірних відносин та не впливають на такий захід відповідальності як нарахування на суму боргу інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України.
Жодних застережень щодо нарахувань індексу інфляції на індексовані в окремому періоді суми орендної плати стаття 625 ЦК України не містить.
Таким чином умови договору стосуються лише щомісячної індексації орендної плати, протягом дії договору, проте жодним чином не впливає на право позивача застосувати заходи відповідальності визначені ст. 625 ЦК України у вигляді проведення нарахувань 3% річних та інфляційних втрат на суму невиконаного грошового зобов'язання.
Також суд погоджується з доводами позивача, що проведений 01.02.2019 сторонами залік однорідних вимог свідчить про вчинення відповідачем дії про визнання ним боргу за договором №2 від 01.07.2005 та про переривання строку позовної давності.
Втім, суд звертає увагу позивача, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені більше, ніж за три роки, у зв'язку з чим суд прийняв до уваги заперечення відповідача та застосував строк позовної давності до зазначених вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2084,86 грн. Решта судового збору у розмірі 17,14 грн. залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 42, 129, 130, 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» до відповідача концерну «Міські теплові мережі» про стягнення 50.528.80 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з концерну «Міські теплові мережі» (69091, місто Запоріжжя, бульвар Гвардійський, буд. 137, ідентифікаційний код 32121458) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» (69005, місто Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, буд. 4, ідентифікаційний код 31920825) 2.637,80 грн. (дві тисячі шістсот тридцять сім грн. 80 коп.) пені, 3.277,72 грн. (три тисячі двісті сімдесят сім грн. 72 коп.) 3% річних, 6.723,35 грн. (шість тисяч сімсот двадцять три грн. 35 коп.) інфляційних втрат, 2084,86 грн. (дві тисячі вісімдесят чотири грн. 86 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 37.478,02грн. закрити.
4. Відмовити в частині позовних вимог про стягнення 31,09 грн. 3% річних та 380,82 грн. інфляційних втрат.
5. Судові витати у розмірі 17,14 грн. покласти на позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2021 року.
Суддя О.В. Федорова