19 березня 2021 року м. Чернівці
справа № 716/2290/19
провадження 22-ц/822/192/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н.
секретар Ковальчук Н.О.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтував наступними обставинами. З 02.09.1992 року по 04.08.2019 рік позивач перебував з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області розірвано. За час перебування у шлюбі ними спільно побудовано, здано в експлуатацію та належним чином зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Оскільки вказане майно набуте за час подружнього життя, вказаний будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач заперечує право позивача на спірний житловий будинок тому виникла необхідність вирішення питання про розподіл спільного майна подружжя в судовому порядку.
Просив визнати за ним право власності на Ѕ ідеальної частки житлового будинку: загальною площею 218,10 кв.м, житловою площею 145,90 кв.м, гараж літ. Б, огорожа № 1-2, який розташований за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ ідеальної частки житлового будинку: загальною площею 218,10 кв.м, житловою площею 145,90 кв.м, гараж літ. Б, огорожа № 1-2, який розташований за адресою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2020 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку: загальною площею 218,10 кв. м., житловою площею 145,90 кв. м., гараж під літ "Б", огорожу під № 1-3, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку: загальною площею 218,10 кв. м., житловою площею 145,90 кв. м., гараж під літ "Б", огорожу під № 1-3, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2020 року та відмовити позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення суду прийняте в порушення норм права, які регулюють правовідносини, що виникли між ними, як подружжям та щодо її особистої приватної власності на майно, яке було набуто до шлюбу з позивачем.
Зазначає що спір виник щодо будинку, який є її особистою приватною власністю набутою до шлюбу і право власності на яке виникло і було зареєстровано за норм права, які діяли на той час.
Суд надав перевагу лише показам позивача та безпідставно не взяв до уваги покази свідків, в тому числі матері відповідача - яка стверджувала факт будівництва будинку саме батьками відповідача за їх кошти, та участю відповідача у будівництві до шлюбу із позивачем. Суд взяв до уваги лише її пояснення щодо того, що під час шлюбу подружжям в будинку проводилися певні ремонтні роботи.
Суд не дав оцінки відображеним у документах доказам, які підтверджують виникнення права на будівництва, факт самого будівництва - роки побудови будинку. Такими документами зокрема є:
- будівельний паспорт на будинок від 1990 року,
- копії сторінок з книги погосподарського обліку, засвідчені належним чином за період з 1991-1995рр по домогосподарству ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) із записами про роки побудови будинку,
- довідка-характеристика будівлі та споруд житлового будинку АДРЕСА_1 від 02.10.2019року №269
- свідоцтво про право власності від 17.09.2008р.
В усіх цих документах відображено рік побудови спірного будинку - 1990р.
Вважає безпідставними висновки суду, що спірне майно створювалось спільними зусиллями та коштами. Судом не зазначено, які саме необхідні та конкретні роботи були здійснені позивачем у будинку, що на думку суду привели до його «функціонального призначення». Та обставина, що в 1994 році було виготовлені робочі проекти по газифікації житлового будинку, а в 1995 році робочі проекти, технічні умови на електропостачання спірного будинку, жодним чином не є тою обставиною, що підтверджують факт участі у будівництві будинку позивача, при тому, що будинок який вже існував станом на 1990рік, і був готовий для проживання у ньому ще на час одруження.
Апелянт зазначає, що висновки суду, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки збудований за спільні кошти сторін під час їх перебування у шлюбі, є безпідставними та таким, що порушують її право особистої приватної власності.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.09.1992 року, який рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 04.07.2019 року розірвано. В шлюбі в них народилось троє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Виконавчим комітетом Горішньошеровецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області № 3-14/07 від 17.05.2007 року вирішено питання про оформлення права власності на нерухоме майно АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та зобов'язано її зареєструвати свідоцтво на право власності в Заставнівському районному бюро технічної інвентаризації.
Як вбачається із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20272452 від 18.09.2008 року, копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідач є власником цілої частини житлового будинку загальною площею 218,10 м2 та житловою площею 145,90 м2, розташованого по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Горішньошеровецької сільської ради №3 від 17.10.2019 року вирішено на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого Заставнівським РБТІ виправити в погосподарському обліку Горішньошеровецької сільської ради поштову адресу житлового будинку із господарськими спорудами ОСОБА_1 з АДРЕСА_1 на правильну адресу АДРЕСА_1 .
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки збудований за спільні кошти сторін під час їх перебування у шлюбі.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно- правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Отже, порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися Кодексом про шлюб та сім'ю України, який був чинним на час такого набуття. Згідно норм КпШС України, які були чинні на час набуття майна режим окремого майна кожного з подружжя регулювався ст.24, яка визначає, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Оскільки житловий будинок було збудовано у 1990році, набуття права власності на нього, регулюється саме цими норми закону.
Ці доводи апелянта є обгрунтованими та заслуговують на увагу.
Особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку визначено статтею 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Облік об'єктів нерухомого майна, зокрема, на території сіл та селищ, у період до прийняття порядку державної реєстрації нерухомого майна, тобто до 05.08.1992р. здійснювався відповідними органами місцевого самоврядування шляхом ведення по господарських книг, а отже належним підтвердженням закінчення будівництва об'єкту нерухомого майна у вказаний період та технічних характеристик такого об'єкту, а також підставою для подальшої державної реєстрації об'єкту нерухомого майна - є відомості, що містяться у відповідній по господарській книзі.
Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення по господарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об'єктів нерухомості є необов'язковим.
Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.
Технічна інвентаризація нерухомого майна в сільській місцевості почала проводитися згідно з Правилами державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996року за № 31/1056.
Облік такого майна здійснювався виключно по погосподарським книгам сільських рад. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1990рік) регулювалася Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженою 31 січня 1966 року. Відповідно до зазначеної 6 Інструкції не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.
Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.
До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.
Погосподарськи книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української PCP 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у по господарських книгах (п. 20 Інструкції).
Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини) певній особі є запис в по господарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов'язковим.
Виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації.
Суд першої інстанції не врахував, що згідно будівельного паспорту на будинок від 1990 року, виданого районним архітектором за реєстраційним № 31, забудовником житлового будинку у с.Г.Шерівці Заставнівського району Чернівецької області є ОСОБА_5 .
Згідно виписки із рішення виконкому Заставнівської районної ради народних депутатів №30/2 від 14 лютого 1990року «Про дозвіл будівництва індивідуального житлового будинку» вбачається, що розглянувши рішення виконкому Г.Шерівецької сільської ради народних депутатів №1 від 19 січня 1990року, було вирішено дозволити ОСОБА_9 будівництво індивідуального житлового будинку і господарських споруд в АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,08га виділеній рішенням загальних зборів колгоспників Шевченка №5 від 09 вересня 1989року і доручено районному архітектору видати забудовнику будівельний паспорт на забудову земельної ділянки. В квітні 1990 року було складено Акт виносу в натурі границь земельної ділянки і розбивки будівель, згідно якого встановлено в натурі границі земельної ділянки, яка була виділена ОСОБА_9 для будівництва індивідуального будинку і господарських споруд.
Відповідно до записів в книгах погосподарського обліку, засвідчені належним чином копії сторінок книги погосподарського обліку за період з 1991-1995 ОСОБА_10 ( АДРЕСА_1 , яка велася Горішньо Шерівецькою сільскою радою Заставнівського району, вбачається, що станом на 01 січня 1991року (часу закладки книги погосподарського обліку) на земельній ділянці, виділеній ОСОБА_9 вже був побудований житловий будинок.
З довідки-характеристики будівлі та споруд житлового будинку АДРЕСА_1 від 02.10.2019року №269, виданої Заставнівським РБТІ Чернівецької області, вбачається, що житловий будинок загальною площею 218,10 кв.м. в тому числі 145,90 кв. житлової площі, вартістю -774 692 грн. станом на 2019 рік, побудовано у 1990 році. А прибудову літ. А-1 (вартістю 10 331грн на 2019 рік) та гараж літ.Б (вартістю 61 176,0грн.) у 1994році.
Зазначені докази спростовують доводи позивача, що за час перебування у шлюбі ними спільно побудовано, здано в експлуатацію та належним чином зареєстровано право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , враховуючи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.09.1992 року.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року N 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" зазначено, що, відповідно до статті 12 Закону України "Про власність" у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад, за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини. Оскільки згідно зі статтею 17 Земельного кодексу Української PCP і статтею 14 Закону України "Про власність" земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке права, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно. Таке ж право за цих умов належить членам сім'ї власника жилого будинку, якщо вони приймали участь лише у будівництві підсобних будівель (літньої кухні, сараю, тощо) і підсобних приміщень.
Суд першої інстанції безпідставно та з порушенням зазначених вище норм права прийшов до висновку, що будинок є спільним майном подружжя, з посиланням на те, що державна реєстрація права власності на новостворене майно відбулась в період шлюбу в 2008 році.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 331 ЦК України якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Зазначеного суд першої інстанції не врахував.
Доводів щодо істотного збільшення майна за час шлюбу та підтвердження цього належними та допустимими доказами матеріали справи не містять і позов з цих підстав не заявлено.
Враховуючи всі обставини по справі, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Згідно частин 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові, з позивача слід стягнути на користь апелянта витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 6682,78 грн.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно із п.1, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції неповно встановлені всі обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.367, 368, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2020 року скасувати.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 6682,78 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді І.Н. Лисак
І.М. Литвинюк