Провадження № 22-ц/803/1647/21 Справа № 214/5744/19 Суддя у 1-й інстанції - Гринь Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
18 березня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.,
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року, яке ухвалено суддею Гринем Н.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 20 жовтня 2020 року, -
В серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 06.07.2011 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н, згідно якої отримав кредит у розмірі 11 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 07.07.2019 року утворилась заборгованість - 29131,82 грн., з яких: 10392,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7111,39 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 9234,84- пеня за прострочене зобов'язання, 529,38 грн. -пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1363,42 грн. - штраф (процентна складова), які позивач просив стягнути з відповідача, та стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 06.07.2011 року станом на 07.07.2019 року, яка складається в загальному розмірі 17 504, 18 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10 392, 79 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 7111,39 грн. та судовий збір в розмірі 1154, 18 грн.
В задоволенні іншої частини вимог-відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду зменшивши розмір заборгованості з 17 504, 18 грн. до 6 673, 93 грн.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що наданий банком Витяг з Умов та Правил із наявністю сервісу «Миттєва розстрочка», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою -кредитного договору так як вони не підписані, та не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана Відповідачем
Відповідно до наданих Позивачем розрахунків, позивач за період з 20.07.2012 рік по 31.08.2015 рік зарахував на погашення процентів суму в розмірі 1 657,19 грн., а за період з 01.09.2015 рік по 07.07.2019 рік до суми фактично отриманих відповідачем кредитних коштів (тіла кредиту) неправомірно нараховано та включено відсотки в розмірі 9 173,06 грн.
Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які додані позивачем до позовної заяви на підтвердження заявлених позовних вимог, не містять підпису Відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06.07.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування Кредитом шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання), а тому розмір тіла кредиту повинен становити 6 673,93 грн. (17 504,18 - 1657,19 - 9 173,06). замість 17 504,18 грн. обрахованих позивачем у своєму розрахунку.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», про стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафів за договором б/н від 06.07.2011 року, тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту за договором б/н від 06.07.2011 року в розмірі 17 504,18 грн. та про відмову в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафів суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафів за кредитним договором, позивач посилався на Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, однак, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06.07.2011 року відповідач звернувся до позивача із Анкетою-Заявою, відповідно до якої Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», у теперішній час Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 11 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка, за розрахунком позивача, станом на 07.07.2019 року, утворилась заборгованість 29131,82 грн., з яких: 10392,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 7111,39 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 9234,84- нарахована пеня за прострочене зобов'язання, 529,38 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1363,42 грн. - штраф (процентна складова )
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви ОСОБА_1 від 06.07.2011 року, останній була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом у розмірі 11 500 грн. на платіжну картку.
За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.
Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій та з наданих позивачем виписок з особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач по справі користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості по кредиту.
Відповідно до розрахунку наданого позивачем до позовної заяви за період з з 20.07.2012 року по 31.08.2015 року, станом на 31.08.2015 року, відповідач, з урахуванням часткового виконання зобов'язань за кредитним договором, мав заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1620,17 грн. (а.с.4-5) Відповідно до розрахунку за період з 01.09.2015 року по 07.07.2019 року станом 07.07.2019 року у відповідача наявна заборгованість за тілом кредита 13 991,44 грн.(а.с.6-8)
Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, який перевірено колегією суддів, та виписки з особового рахунку відповідача, за період з за період з 20.07.2012 року по 31.08.2015 року, відповідач по справі активно користувалась кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до розрахунку, проведеного колегією суддів, відповідач по справі за період з 20.07.2012 року по 31.08.2015 року отримала 11 559,98 грн. кредитних коштів, при цьому повернула 11 597,40 грн. За період з 01.09.2015 року по 07.07.2019 року відповідачем отримано 22 803,72 грн. та повернуто 16 988,65 грн., що свідчить про те, що відповідач має зобов'язання перед позивачем з повернення кредитних коштів у розмірі 5 815,07 грн., виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом (22 803,72 грн. - 16 988,65 грн. = 5 815,07 грн.).
При цьому колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 7 111,39 грн., оскільки, наданий позивачем розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не являються належними та допустимими доказами на підтвердження існування заборгованості за простроченим тілом кредиту, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, зокрема, з розрахунку заборгованості за кредитним договором, нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 7111,39 грн. здійснено АТ КБ «ПриватБанк» шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит, що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 7 111,39 грн. через відсутність такої заборгованості.
Крім того слід зауважити, що позивачем по справі взагалі не розкрито таке поняття як «заборгованість за простроченим тілом кредиту» та його правова природа. Підстави нарахування «заборгованості за простроченим тілом кредиту» не передбачені самими Умовами та Правилами надання банківських послуг, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити відмінності між термінами і поняттями «тіло кредиту» та «прострочене тіло кредиту», що, з урахуванням принципу юридичної визначеності, виключає підстави для покладення на споживача банківських послуг обов'язку по його поверненню.
На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 7 111, 39 грн., та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
На думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені та штрафів, з огляду на наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір пені та штрафів, порядок їх сплати за договором, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору неустойка поділяється на встановлену законом, розмір та підстави стягнення якої визначається актами законодавства, та договірну, розмір та підстави стягнення якої визначається сторонами в самому договорі.
У заяві позичальника від 06.07.2011 року розмір пені та штрафів не зазначені.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема: 9234,84- пеню за прострочене зобов'язання, 529,38 грн. - пеню за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1363,42 грн. - штраф (процентна складова )
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємної частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів, та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 27.05.2011 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 21.03.2019 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у Анкеті-Заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.
При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна 30 днів пільгового періоду» та «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», який міститься в матеріалах даної справи та не містить підпису відповідача, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06.07.2011 року, шляхом підписання Анкети-Заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату пені та штрафів.
До того ж, у даному випадку, необхідно зауважити, що міжнародними актами, зокрема, Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» констатовано, що споживачі здебільшого знаходяться в нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти, купівельної спроможності та виходячи з важливості сприяння справедливому, рівноправному та усталеному економічному і соціальному розвитку, у зв'язку з чим сформульовано керівні принципи для захисту інтересів споживачів.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку , оскільки Умови та Правил банківських послуг в ПриватБанку це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих Правил тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем по справі ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», дотримався вимог, передбачених чинним законодавством України про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку, які вважав узгодженими Банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Слід зауважити, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового рішення у справі про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог та зміну рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, зменшивши цей розмір до 5 815,07 грн. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно від задоволених позовних вимог, по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 383,45 грн. (а.с.1) та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 575,18 грн. (а.с.201).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 який діє в інтересах відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020року скасувати в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості простроченим тілом кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Рішення Саксаганського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 06 липня 2011 року, станом на 07 липня 2019 року, зменшивши цей розмір до 5 815 (п'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять) гривень 07 копійок.
В іншій частині в задоволенні вказаних позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 383 (триста вісімдесят три) гривні 45 копійок.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 575,18 (п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 18 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 18 березня 2020 року.
Головуючий:
Судді: