Справа № 210/6252/13-ц
Провадження № 4-с/210/5/21
іменем України
"16" березня 2021 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді Хлистуненко О.В.
секретаря судового засідання Недолуги Л.В.
розглянувши скаргу представника боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії та рішення державного виконавця Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко Алли Андріївни у виконавчому провадженні №АСВП:61541534,-
Представник боржника Перкін В.П., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою в якій просить визнати незаконними дії державного виконавця Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко Алли Андріївни у виконавчому провадженні №АСВП:61541534, що полягає у порушенні вимог ст. 19 Конституції України, ст. 109 ЖКУ РСР та Закону України «Про виконавче провадження», а саме у виконанні рішення суду - виконавчого листа від 27 січня 2017 року по справі №210/6252/13-ц, провадження №2/210/121/15, за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриваБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення, щодо виселення відповідача, оскільки вище зазначене рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Відповідно до п. 4 Закону №1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. А також визнати незаконним рішення державного виконавця Металургійного відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) ЯРМОЛЕНКО Алла Андріївна у виконавчому провадженні № АСВП: 61541534, а саме повідомлення державного виконавця за вих. № 62228 від 11.08.2020 року, яким було поінформовано, що виконавчі дії примусового виселення стягувача відбудуться 01.09.2020 року о 10:00 год. та зобов'язати державного виконавця винести постанову, якою повернути виконавчий лист від 27 січня 2017 року по справі №210/6252/13-ц провадження №2/210/121/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриваБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє сам остійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення , щодо виселення відповідача, оскільки вище зазначене рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки
В обґрунтування скарги скаржник зазначив, що Металургійним відділом державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 13.03.2020 року відкрито виконавче провадження №АСВП:6154І534 за виконавчим листом від 27 січня 2017 року по справі №210/6252/13-ц, провадження №2/210/121/15, за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриваБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення. У липні - серпні місяці 2020 року від державного виконавця Металургійного відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстицїї (м. Дніпро) Ярмоленко А.А. в телефонному режимі почали надходити попередження про виконання вище зазначеного судового рішення шляхом виселення. Ця сама вимога була підтверджена на особистому прийомі у державного виконавця о 09:30 - 10:00 год. 03.08.2020 року. Вважає такі дії та рішення державного виконавця завідомо не законними, постановленою з грубим порушенням вимог ст. 19 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» оскільки спірна квартира куплена не за кредитні, а за власні кошти, та є єдиним житлом для проживання скаржника та членів її сім'ї. В силу того, що Законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно та кошти боржника, рішення не може бути виконано, а тому дії держаного виконавця є незаконними.
Скаржник ОСОБА_1 в судові засідання, які були призначені 03.09.2020 року, 05.10.2020 року, 01.12.2020 року, 08.02.2021 року та 16.03.2021 року не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме направленням повісток за адресою вказаною у скарзі.
Представник скаржника ОСОБА_2 в судові засідання, які були призначені 03.09.2020 року, 05.10.2020 року, 01.12.2020 року, 08.02.2021 року та 16.03.2021 року не з'явився, неодноразову надавав заяви про відкладення судових засідань. Проте, суд не бере до уваги заяви надані представником скаржника, оскільки на підтвердження своїх повноважень, ним надано довіреність від 26 вересня 2017 року, строк дії якої сплив 26 вересня 2020 року.
Заінтересована особа державний виконавець Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко А.А. в судове засідання не з'явилася, надала заяву відповідно до якої просила розглядати скаргу без її участі та відмовити в її задоволенні.
Представник заінтересованої особи Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Хмельов Д.І. в судове засідання не з'явився, надав заяву відповідно до якої просив розглядати скаргу без його участі та в задоволенні скарги відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Положенням ч. 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України у разі неявка в судове засідання стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали скарги, документи надані сторонами, приходить до висновку, що в скарзі необхідно відмовити виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, зокрема як зазначено в рішенні по справі «Шмалько проти України від 20.07.2004 р. (заява №60750/00), «Ромашов проти України» від 27.07.2004р. (заява №67534/01), «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997р. для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів вжити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Однією із засад здійснення виконавчого провадження є обов'язковість виконання судових рішень.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що Дзержинським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 18.08.2015 року ухвалено рішення, яким задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 про звернення стягнення. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1/454-МК від 17.09.2007 року в розмірі 56 083, 55 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.06.2013 року складає 448107,60грн.- звернуто стягнення на квартиру загальною площею 58,10кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки №1/454-МК/1 від 17.09.2007 року) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачений нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3441,00грн.
27 січня 2017 року на підставі вищезазначеного рішення суду, яке набрало законної сили видано виконавчий лист.
На виконанні у державного виконавця Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко Алли Андріївни перебуває виконавче провадження №АСВП:61541534 з примусового виконання виконавчого листа 27 січня 2017 року по справі №210/6252/13-ц, провадження №2/210/121/15, за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриваБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про звернення стягнення.
Боржника ОСОБА_1 та її представника повідомлено про виконання рішення суду шляхом примусового виселення, у зв'язку з чим її представник 03.08.2020 року звернувся зі скаргою до державної виконавчої служби щодо повернення виконавчого документа (а.с. 4)
Листом начальника відділу №61838 від 10.08.2020 року у задоволенні скарги відмовлено, зазначено, що вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документу встановлений ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.5).
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.
Щодо вимоги представника скаржника ОСОБА_2 визнати незаконними дії державного виконавця щодо виселення боржника та повідомлення, що виконавчі дії щодо примусового виселення стягувача відбудеться 01.09.2020 року о 10:00 год., посилаючись на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст. 109 ЖК УРСР, Кодексу України з процедур банкрутства, що був прийнятий 18 жовтня 2018 року №2597-VIII та набув чинності 21.04.2019 року, яким встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника слід зазначити наступне.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з підпунктом 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, якщо майно використовується як місце постійного проживання, придбавалося за кредитні кошти, загальна площа якого не перевищує 140кв.м для квартири та 250кв.м для житлового будинку.
Статтею 109 ЖК УРСР визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.
З матеріалів справи слідує, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено договір № 1/454 - МК від 17.09.2007 року, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 23 000, 00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.09.2012 року.
Крім того, 17.09.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 , було укладено договір іпотеки № 1/454 - МК, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 58,10 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі договору купівлі - продажу.
Тобто, ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», стосується кредитів наданих в іноземній валюті, які надавалися кредитними установами - резидентами України для придбавання нерухомого майна за кредитні кошти.
Положенням пункту 2 частини 1 статті 263 ЦК України поняття «мораторій» визначається як відстрочення виконання зобов'язання.
Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрати кредитором права на задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення (відчуження без згоди власника) певного майна.
Отже, вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) на примусове стягнення певного майна окремої категорії боржників на період чинності цього Закону,за наявності та доведеності відповідних умов.
Згідно постанови державного виконавця Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко А.А. про відкладення проведення виконавчих дій від 31.08.2020 року, відкладено проведення виконавчих дій щодо виселення боржника ОСОБА_1 та інших осіб з житлового будинку (предмету іпотеки) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі листа представника боржника, який надійшов до відділу ДВС 27.08.2020 року щодо відкладення виконавчих дій, у зв'язку зі складною епідеміологічною ситуацією в Україні.
Щодо вимоги представника скаржника ОСОБА_2 зобов'язати державного виконавця повернути виконавчий лист, суд виходить з наступного.
Статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік підстав згідно яких виконавчий лист повертається.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Проте, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на який посилається представник скаржника не є підставою для повернення виконавчого документу стягувану.
Нормами цивільного процесуального закону передбачено особливий порядок судового контролю за виконанням судових рішень, який визначений у розділі VII ЦПК України і передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Вимогами ст. 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги..
У п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07 лютого 2014 року роз'яснено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв'язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку. За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК України.
Крім того, у відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні, оскільки державний виконавець Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко А.А. у виконавчому провадженні №АСВП:61541534 діяла в межах повноважень та у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 447-453 ЦПК України, суд -
У задоволенні скарги представника боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії та рішення державного виконавця Металургійного відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ярмоленко Алли Андріївни у виконавчому провадженні №АСВП:61541534 відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня проголошення ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: О. В. Хлистуненко