18.03.2021
Номер провадження 2/331/259/2021
ЄУН 331/3287/20
18 березня 2021 року місто Запоріжжя
Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:
головуючого - судді Антоненко М.В.
при секретарі Федоровій К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначено, що 28 жовтня 2014 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем, про що видано свідоцтво про шлюб НОМЕР_1 , актовий запис № 367.
ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу з відповідачем народилась дитина - донька - ОСОБА_3 , про що Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено відповідний актовий запис № 990 та видано Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 .
Зазначає, що сімейне життя з відповідачем не склалося. Шлюбні відносини між позивачем та відповідачем припинені з 25.08.2019 року через різні погляди на життя, постійні сварки та відсутнє взаєморозуміння. Дитина постійно проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за адресою її проживання ( АДРЕСА_1 ) та перебуває на її повному утриманні і вихованні.
Звертає увагу суду на те, що позивач ОСОБА_1 створила всі належні умови для нормального проживання дочки, яка має все необхідне для фізичного, морального, духовного, культурного розвитку, відпочинку, навчання.
Відповідач ухиляється від обов'язків по утриманню дитини. Ніякої матеріальної допомоги дочці не надає, при тому, що є працездатним, здоровим (не є інвалідом чи тяжко хворою особою).
Згідно ст. ст. 180, 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
На підставі ч. 5 ст. 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини. на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів: але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
У відповідності до ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» N 2402-ІІІ від 26.04.2001 р. передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я фактично розпалась і шлюб між позивачем та відповідачем існує лише формально, подальше спільне проживання та збереження сім'ї є не можливим. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу суперечить інтересам обох сторін, а тому даний шлюб необхідно розірвати.
Зазначає, що дитина проживає з позивачем ОСОБА_1 та після розірвання шлюбу за спільною домовленістю залишиться проживати з нею.
Спір про поділ майна у сторін по справі відсутній.
Згідно ст. 51 Конституції України, ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу жінки та чоловіка не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім*ї.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
На підставі вищевикладеного просить суд позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про стягнення аліментів та розірвання шлюбу - задовольнити повністю. Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання дитини - дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання, в іншій частині рішення підлягає виконанню після набрання ним законної сили. Шлюб, зареєстрований 28.10.2014 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції (актовий запис № 367) між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 - розірвати. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по справі - судовий збір в сумі 840,80 грн. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 грудня 2020 року по справі відкрите провадження та справу призначено до судового розгляду на 18.03.2021 року на 10 год. 30 хв.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Після розірвання шлюбу просить змінити прізвище на « ОСОБА_4 ».
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився. Надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає в повному обсязі.
У зв'язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Враховуючи той факт, що право на справедливіш суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави- учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
За змістом ст. 55, 64, 124 Конституції України право на судовий захист гарантується та забезпечується. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежений. Цей принцип знайшов своє відображення і в рішенні Конституційного суду № 9-зп від 25.12.1997 року.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Під захистом розуміються дії уповноваженої особи, діяльність юрисдикційних органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справ або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини 1 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1)письмовими, речовими і електронними доказами;
2)висновками експертів;
3)показаннями свідків.
Згідно статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 28 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 367. (а.с. 13).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони припинили шлюбні відносини з серпня 2019 року, взаємини подружжя не підтримують, взаємних прав та обов'язків не виконують, тобто розлад у сім'ї має не короткочасний характер, що на думку суду свідчить про відсутність ознак сім'ї, примирення між ними до цього часу не відбулося і позивач проти нього заперечує.
Вищевикладені обставини свідчать про те, що сторони не мають наміру відновити шлюбні відносини, відповідачем не наведено жодного доказу про те, що він намагався зберегти сім*ю та доклав для цього будь-яких зусиль.
У п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
За таких обставин, суд приходить висновку, що шлюб між сторонами не може бути збережений, оскільки факти, встановлені у справі, свідчать про те, що він фактично розпався, спільне життя подружжя та збереження сім'ї стало неможливим.
Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народилась дитина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 виданим 13 вересня 2016 року Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 990.Відповідно до свідоцтва про народження, батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 12).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, спільна дитина ОСОБА_3 проживає разом з позивачем ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні.
Як встановлено у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 у добровільному порядку не надає матеріальної допомоги позивачу ОСОБА_1 на утримання спільної дитини ОСОБА_3 , хоча є працездатною та фізично здоровою особою.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до вимог ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей.
Відповідно до частин 1, 3 статті 181 Сімейного кодексу України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно приписів ч. ч. 1, 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров*я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров*я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалюючи розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на утримання малолітньої дитини, суд виходить з вимог ст. 182 СК України і враховує стан здоров*я та матеріальне становище дитини, матеріальне становище позивача, матеріальне становище відповідача ОСОБА_2 та саме визнання позову відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання спільної дитини у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Також, слід зазначити, що визначений судом розмір аліментів забезпечить належне утримання дитини та відповідає можливостям відповідача надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Позов про розірвання шлюбу та стягнення аліментів був поданий 07.09.2020 року, а тому, за правилами ст. 191 СК України, саме з цього часу необхідно стягувати аліменти.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно приписів п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення аліментів.
Згідно приписів пп.1 п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України, у позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше як за шість місяців.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд дійшов висновку, що з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 11, 12, 13, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 110, 112, 180, 182 Сімейного Кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.10.2014 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 367 - розірвати.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 змінити прізвище на « ОСОБА_4 ».
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі ј частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 07.09.2020 року та до досягнення ОСОБА_3 повноліття.
Рішення суду в межах стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , мешкаючої за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У відповідності до ті. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу. ХШ «Перехідні Положення» ЦГІК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Суддя: М.В. Антоненко