Ухвала
15 березня 2021 року
м. Київ
справа № 756/14910/16-ц
провадження № 61-10866св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Березовенко Р. В.,
Лівінського С. В., Нежури В. А., від 06 липня 2020 року,
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів та стягнення пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 лютого 2014 року між сторонамибув укладений договір банківського вкладу № SAMОNWFD0070073984000 на суму 40 тис. доларів США зі сплатою 8 % річних строком до 10 травня 2014 року. ОСОБА_1 вказував, що 12 лютого 2014 року він звернувся до банку з вимогою про дострокове розірвання договору та повернення грошових коштів, проте отримав відмову, що стало підставою для звернення до суду з позовом про повернення депозитних коштів. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі
№ 761/33484/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2015 року, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь грошові кошти у розмірі 40 015 доларів США, що станом
на 26 березня 2015 року було еквівалентно 942 753,40 грн.
Посилаючись на те, що АТ КБ «ПриватБанк» рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 березня 2015 року у справі
№ 761/33484/14-ц своєчасно не виконало, з урахуванням положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь пеню за період з 29 листопада 2016 року по 01 квітня 2018 року в розмірі 15 436 974,59 грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді
Титова М. Ю., від 26 лютого 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, з відповідача стягнуто пеню за період з 28 листопада 2015 року по 28 листопада 2016 року в межах річного строку позовної давності, визначеного статтею 258 ЦК України. Також районний суд зазначив, що станом на дату ухвалення рішення відповідач виконав свої договірні зобов'язання та повернув позивачу грошові кошти, що підтверджено випискою банку й не заперечувалось позивачем.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто
з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»
у розмірі 1 052 281,84 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судове рішення про стягнення депозиту, яке не припинило обов'язків сторін договору, фактично виконано АТ КБ «ПриватБанк» 02 квітня 2018 року, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення пені у розмірі 3 %, нарахованої відповідно до положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період з дня прострочення (29 листопада 2016 року) до дня фактичного виконання рішення суду (01 квітня 2018 року). Посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16-ц (провадження
№ 14-64цс19), а також на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Також судом апеляційної інстанції було зменшено розмір пені за договором від 10 лютого 2014 року
№ SAMОNWFD0070073984000 до 40 тис. доларів США, що еквівалентно
1 052 281,84 грн та відповідає розміру невиконаного банком грошового зобов'язання.
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про зменшення розміру пені до 50 тис. грн, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої
статті 389 ЦПК України).
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року справу № 320/5115/17 (провадження № 61-38234св18)за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зі змісту зазначеної ухвали слідує, що справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з тих підстав, що колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження
№ 14-64цс19).
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила
з того, що передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідальність банку як виконавця фінансових послуг у вигляді сплати споживачеві пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожний день прострочення виконання надання послуги настає лише у випадку, коли у відповідному договорі (банківського вкладу або банківського рахунка) сторони встановили, що така послуга є оплачуваною, і визначили її вартість. В іншому випадку необхідно застосовувати положення вказаної правової норми про те, що у разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення (при цьому законодавець не вказує вид неустойки - штраф чи пеню, що підлягає сплаті). Наведена конструкція правової норми дозволяє зробити висновок про те, що в такому випадку три відсотки обчислюються від загальної вартості замовлення одноразово, а не за кожний день прострочення, тобто є штрафом, а не пенею, що цілком узгоджується з положеннями
статей 549-552 ЦК України, якими врегульовано питання застосування неустойки як виду забезпечення виконання зобов'язання, зокрема, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 цього Кодексу).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року справу № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 06 жовтня 2020 року. У подальшому розгляд справи було неодноразово відкладено. В останнє розгляд справи було відкладено на 23 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року справу № 761/16124/15-ц (провадження
№ 61-42296сво18) за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Фінансова ініціатива» про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Передаючи на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу
№ 761/26124/15-ц, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вважала за необхідне уточнити правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/17457/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 761/24140/15-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 13 березня 2017 року у справі № 6-2128цс16 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1699цс16, а саме щодо застосування положень частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості на користь споживача за договором банківського вкладу.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року справу
№ 761/26124/15-ц (провадження № 14-184цс20) призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 23 лютого 2021 року. У подальшому розгляд справи було відкладено на 30 березня 2021 року.
Оскаржене судове рішення у справі, яка переглядається, та судові рішення, які переглядаються у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах, стосуються застосування частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» при виконанні зобов'язань за договорами банківського вкладу.
Частиною другою статті 415 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Оскільки справи № 320/5115/17, № 761/26124/15-ц, предметом розгляду яких є спори у подібних правовідносинах, переглядаються Великою Палатою Верховного Суду, колегія суддів вважає, що розгляд цієї справи є неможливим до висловлення Великою Палатою Верховного Суду правових позицій у вказаних справах, а тому касаційне провадження у справі № 756/14910/16-ц, яка переглядається, підлягає зупиненню до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи
№ 320/5115/17 та справи № 761/16124/15-ц.
Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 14 частини першої статті 253, статтею 260 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення пені, за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення процентів, трьох процентів річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів (№ 320/5115/17) та справи за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Фінансова ініціатива» про захист прав споживачів, стягнення заборгованості за договором банківського вкладу (№ 761/16124/15-ц).
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович