18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 361/4154/16-а
адміністративне провадження № К/9901/45091/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 361/4154/16-а
за позовом Міністерства оборони України,Київського квартирно-експлуатаційного управління до Управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2017 року
(ухвалену у складі головуючого судді Селезньової Т.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року
(постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Чаку Є.В., суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулися до суду з позовом до управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просили визнати незаконним та скасувати наказ управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області № 74 від 10.07.2013 року «Про приватизацію квартири (будинку), житлового приміщення в гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі
АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача повноважень вирішувати питання щодо приватизації жилого приміщення, яке не перебувало у комунальній власності і не відносилось до державного житлового фонду, не знаходилось у статусі житлового приміщення, рахувалось за позивачем у статусі нежилого, і відповідач, розпорядившись вказаним нерухомим майном, перевищив свої повноваження.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. 12 квітня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати Наказ Управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області №74 від 10.07.2013р. «Про приватизацію квартири АДРЕСА_2 » за яким вказана квартира була передана в приватну спільну часткову власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будівля, щодо квартири якої органом місцевого самоврядування було винесено спірний наказ про приватизацію, має статус державного нерухомого військового майна, відтак в силу ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» може використовуватись виключно за цільовим та функціональним призначенням і право розпорядження якою належить виключно відповідачу на праві оперативного управління.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. 21 червня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2017 року - залишити без змін.
6. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції керувався тим, що з огляду на норми законодавства саме Київське квартирно-експлуатаційне управління наділене повноваженнями розгляду заяв громадян щодо приватизації державного житлового фонду у строки та у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 11 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2017 року у справі № 361/4154/16-а та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що у листі від 18 квітня 2013 року №303/25/6-348 Київським КЕУ було делеговано повноваження управлінню комунальної власності Броварської міської ради вирішити питання щодо приватизації квартири АДРЕСА_2 .
Крім того скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно визначено статус приміщення, яке було об'єктом оскарженого в суді наказу.
9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2017 року у справі № 361/4154/16-а та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року.
10. 22 березня 2018 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М. М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 року, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Гімона М.М., було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 .
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, 25 липня 2006 року на виконання Директиви Міністра оборони України № Д-322/1/010, Васильківською квартирно-експлуатаційною частиною району було передано, а Київським КЕУ прийнято будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 згідно з описом та переліком, зазначеним в Додатку № 1 (в тому числі будівлю № 128 - штаб), про що складено Акт прийому-передачі будівель, споруд і територій військового містечка, затвердженого начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління від 29 листопада 2006 року.
Споруди і будівлі військового містечка № 201 протягом 1982-2016 років, були закріплені та використовувалися різними військовими частинами Збройних Сил.
До 2004 року у військовому містечку № 201 міста Бровари Київської області була розміщена військова частина НОМЕР_2 . В подальшому військова частина НОМЕР_2 була розформована, та відповідно до Директиви Міністра оборони України від 18 листопада 2003 року за № 115/1/103, наказу Головнокомандувача Військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України від 22.11.2003 року за № Д-010, наказу Головнокомандувача Військ Протиповітряної оборони Збройних Сил України від 17 січня 2004 за № 9 правонаступником військової частини НОМЕР_2 була визначена військова частина НОМЕР_3 . Внаслідок вказаного, 30 листопада 2004 року військовою частиною НОМЕР_3 було прийнято від військової частини НОМЕР_2 військове містечко № НОМЕР_1 згідно з описом та переліком майна і об'єктів військової частини НОМЕР_2 , про що складено Акт прийому передачі майна підрозділу та об'єктів військової частини НОМЕР_2 , затвердженого командиром військової частини НОМЕР_2 . Відповідно до Додатку № 1 до вказаного Акту зазначено детальний опис будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 , що передавалося від військової частини НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_3 . В пункті 32 Додатку № 1 спірна у даній судовій справі будівля зазначена як «Штаб» 1982 року побудови, інвентарний номер 128. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вказані обставини підтверджують те, що спірна будівля інв. № 128 за своїм функціональним призначенням відносилася і відноситься до нежитлової будівлі.
Також, до суду було надано Індивідуальну картку обліку будівлі № 128 військового містечка № НОМЕР_1 , згідно даних якої, вказана будівля (штаб) була збудована у 1982 році та перебуває у власності держави, уповноваженим органом управління якої є Міністерство оборони України. Відповідно до Довідки (вих. № 303/25-3039 від 15 липня 2016) будівля № 128 військового містечка № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) перебуває на бухгалтерському та кількісному обліку у Київському КЕУ.
Позивачами для підтвердження приналежності спірної будівлі до об'єктів державної власності та для визначення уповноваженого від держави органу управління було надано Витяг із Єдиного реєстру об'єктів державної власності виданого Фондом державного майна України. Відповідно до вказаного Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, будівля № 128 зареєстрована як штаб та згідно з класифікатором державного майна відносяться до будівлі для конторських та адміністративних цілей.
Згідно відомостей з Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності, Міністерство оборони України по відношенню до спірної у справі будівлі є суб'єктом управління, що здійснює управління майном, а Київське квартирно-експлуатаційне управління - балансоутримувачем вказаного державного майна.
10 липня 2013 року управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області прийняло наказ № 74 «Про приватизацію квартири (будинку), житлового приміщення в гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі АДРЕСА_2 ». Цим наказом було задоволено прохання наймача ОСОБА_1 щодо приватизації квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 і передано вказану квартиру йому у приватну спільну часткову власність.
Надалі, на підставі вказаного наказу відповідачем було видано Свідоцтво про право власності на житло від 10 липня 2013 року, яке посвідчує приналежність на праві приватної спільної часткової власності квартири АДРЕСА_2 громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Позивачі, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернулися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як установлено судом, предметом розгляду у цій справі є наказ управління комунальної власності Броварської міської ради Київської області № 74 від 10.07.2013 року «Про приватизацію квартири (будинку), житлового приміщення в гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі АДРЕСА_2 ».
Спірним моментом, який виник у суб'єктів владних повноважень являється невизначеність щодо суб'єкта до компетенції якого відноситься можливість розпорядження будівлею за адресою: АДРЕСА_3 .
Натомість об'єктом оскарженого наказу є квартира вказаної вище будівлі, яку займають треті особи у справі на підставі ордеру №14 від 05 червня 2013 року, виданого Броварською міською радою.
Отже спір у цій справі беззаперечно стосується також прав третіх осіб, яким на підставі спірного наказу було реалізовано конституційне право на житло.
Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний як щодо компетенції реалізації майнових прав суб'єктами владних повноважень, так і безпосередньо стосується прав третіх осіб у площині житлових правовідносин, які регулюються цивільним (речовим) законодавством.
Спір який стосується захисту права конкретної фізичної особи на житло не є публічним, а є приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.
У цьому випадку той факт, що сторонами у справі є суб'єкти владних повноважень, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки пов'язані поновленням порушеного права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб'єктів владних повноважень як відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 757/37024/15-а.
Таким чином предмет даного спору є лише допоміжним заходом для вирішення спірного питання, правове регулювання якого передбачене саме цивільним законодавством, оскільки стосується речового права, що не притаманне адміністративній юрисдикції.
Отже в даному випадку розглядається питання пов'язане не стільки з неналежним виконання субєктом владних повноважень владно-управлінських функцій, скільки питання реалізації речового права.
Таким чином, позовні вимоги у справі заявлено з метою поновлення порушеного цивільного (майнового) права, а спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює її розгляд у порядку адміністративного судочинства. Спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на майно, тобто права цивільного.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що спір, який розглядається, не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за нормами ЦПК України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частин першої та третьої статті 354 КАС України (тут і далі також - у чинній редакції) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і закрити провадження у справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною першою статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, оскільки спір у цій справі має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року у справі № 361/4154/16-а - скасувати.
3.Провадження у справі закрити.
4.Роз'яснити Міністерству оборони України, Київському квартирно-експлуатаційному управлінню право на звернення до суду за правилами цивільного судочинства.
5.Роз'яснити Міністерству оборони України, Київському квартирно-експлуатаційному управлінню право протягом десяти днів з дня отримання ними відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Г.Стрелець
Судді С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій