17 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18419/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2020 року (головуючий - Мартюк А.І., судді: Буравльов С.І., Зубець Л.П.) і рішення Господарського суду міста Києва від 08 липня 2020 року (суддя Лиськов М.О.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"
до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
про визнання кредитного договору недійсним,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" (далі також ТОВ "Старт-Н", Позивач, товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі також АТ КБ "Приватбанк", Відповідач, Банк) про визнання недійсним кредитного договору від 26.10.2016 № 4С16093Г (далі - Кредитний договір).
1.1. Позов обґрунтовано тим, що вказаний Кредитний договір був укладений ТОВ "Старт-Н" під впливом обману, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.
2.1. Рішення та постанова судів попередніх інстанцій мотивовані недоведеністю ТОВ "Старт-Н" тих обставин, на які воно посилалося в обґрунтування позовних вимог, зокрема обставин, які свідчили б про введення Відповідачем Позивача в оману, як і не доведено самого факту обману. З огляду на це господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивач належними та допустимими доказами не довів наявності умов, які є обов'язковими для визнання Кредитного договору недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України.
3. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
3.1. За твердженнями скаржника, при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 230 ЦК України і надали неправильну правову оцінку обставинам введення його в оману при укладенні Кредитного договору.
3.2. У якості підстав для касаційного оскарження прийнятих зі справи судових рішень, скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.01.2019 зі справи № 308/12128/15-ц.
4. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти викладених у ній доводів і вважає їх безпідставними. У зв'язку з цим просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
5. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Раскевич Є.Л.) та Відповідача (Макарова А.М.), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Старт-Н" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у даній справі з огляду на таке.
6. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
6.1. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
6.2. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
6.3. Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
6.4. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
6.5. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
7. Колегія суддів Касаційного господарського суду проаналізувавши судове рішення, висновки щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не були враховані при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установила, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновку, викладеному у справі, на яку посилається скаржник, оскільки висновки у справі, на яку посилається ТОВ "Старт-Н", та в цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
7.1. Так, у справі № 308/12128/15-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договір купівлі-продажу вчинений внаслідок введення позивача в оману. При цьому судами у справі № 308/12128/15-ц було враховано, що позивач є особою похилого віку, має вади зору, особисто не могла прочитати текст договору і договір нотаріусом не зачитувався, продавати квартиру у неї наміру не було, а кошти за договором вона не отримувала, тому відповідач під час укладення договору купівлі-продажу, не ознайомивши позивача з його текстом, ввела позивача в оману шляхом замовчування. Встановлені судами обставини дали підстави вважати, що дії відповідача під час укладання спірного договору суперечили волевиявленню позивача, що свідчить про умисел у таких діях відповідача, спрямований на введення особи похилого віку в оману.
7.2. Водночас у даній справі № 910/18419/19 судами встановлено, що в обґрунтування позовних вимог ТОВ "Старт-Н" зазначало, що Банк володіючи повною фінансовою інформацією про Позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув йому пропозицію, щодо можливості участі ТОВ "Старт-Н" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним Банком України. При цьому, за твердженнями Позивача, АТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.
Тобто, дії Позивача із отримання кредитних коштів по Кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов'язань "старих боржників" Банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ.
На виконання такого плану представники АТ "КБ Приватбанк" та компанії Позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення Кредитного договору, у зв'язку з чим між Позивачем та Банком 26.10.2016 укладено Кредитний договір та ряд договорів поруки. Як стверджує Позивач, обов'язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ТОВ "Старт-Н" права власності на активи, що забезпечували зобов'язання "старих" боржників перед банком.
Після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед Банком, Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. АТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого Банк перейшов у власність держави, при цьому зобов'язання Банку, щодо передання товариству Позивача документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов'язання "старих" боржників Банком не виконані, документи товариству не передані.
ТОВ "Старт-Н" намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від Банку, проте як встановлено судовими рішеннями (справи: №910/18699/17, №910/15929/17, №910/1028/18, №910/22968/17, №910/1029/18, №910/22068/17, №910/226/18, №910/22799/17, №910/22798/17), Банк і не був зобов'язаний передавати такі документи товариству, хоча саме отримання згаданих документів і було метою укладення Кредитного договору та ряду договорів поруки.
У зв'язку з тривалим невиконанням Банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, Позивач вважає, що Банк не мав на меті передати Позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов'язань боржників у вигляді цінних для товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ "Старт-Н" укласти Кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів ТОВ "Старт-Н" в оману, щодо істотних умов договору.
7.3. Проте, в ході розгляду справи № 910/18419/19 судами було з'ясовано, що відповідно до протоколу № 5 від 24.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Старт-Н", а саме, по першому питанню порядку денного, було вирішено: укласти з АТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 600 000 000,00 грн. Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані Позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Відповідно до пункту А.2 спірного Кредитного договору ціллю кредитування визначено - фінансування поточної діяльності підприємства.
7.3.1. Судами встановлено, що зазначений протокол чи Кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення Кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна. Умови оспорюваного Кредитного договору не містять також інформації про "трансформацію" кредитного портфелю Банку, необхідності укладення договорів поруки та щодо інших обставин, на які Позивач посилається в обґрунтування свого позову.
7.4. З наявних у матеріалах справи доказів суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Позивач мав намір укласти Кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності. На думку судів з наявних доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов'язаності обставин кредитування Позивача та погашення Позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов'язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя.
7.5. З огляду на вказане суди вважали, що Позивачем не було надано належних, достатніх та вірогідних у розумінні ГПК України доказів введення Відповідачем в оману Позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні Кредитного договору.
8. Таким чином, у зазначених вище справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що не може свідчити про подібність правовідносин.
8.1. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд в необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність судового рішення тільки через те, що скаржник вважає його незаконним.
8.2. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
9. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.1. За викладеного, на підставі наведеної норми ГПК України, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційному скаргою ТОВ "Старт-Н" у даній справі.
10. Судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 08 липня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2020 року у справі № 910/18419/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.