Справа № 357/347/20
2/357/1026/21
Категорія 16
11 березня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Тодосієнко О. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 міста Біла Церква за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка Володимира Володимировича про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, -
В січні 2020 року позивач ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищеказаним позовом, мотивуючи тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. 10.12.2014 року ОСОБА_1 уклав з товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" договір оренди землі № б/н, за яким передав в оренду позивачу вищевказану земельну ділянку строком на 10 років. 04.01.2016 року державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рисак О.О. прийняв рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 27745309, яким зареєстрував право оренди на земельну ділянку за товариством. До лютого 2018 року позивач користувався земельною ділянкою у своїй господарській діяльності і належним чином сплачував відповідачу орендну плату. Проте, починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ТОВ Агрофірма "Матюші" права користування земельною ділянкою за договором оренди. За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами до Міністерства юстиції України 28.02.2018 року, наказом № 729/5 від 15.03.2018 року скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020 за ТОВ Агрофірма «Матюші». 02.03.2018 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Шамраївський цукровий завод» договір оренди №б/н цієї ж земельної ділянки, та 15.03.2018 року державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксана Петрівна здійснила державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ «Шамраївський цукровий завод». ТОВ Агрофірма "Матюші" звернулося до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.08.2018 року у справі № 357/7880/18 відкрито провадження за цим позовом ТОВ Агрофірма "Матюші". Після звернення позивача до суду з метою ускладнення виконання судового рішення у справі № 357/7880/18 між ОСОБА_1 та ТДВ "Шамраївський цукровий завод" було укладено Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05.01.2019 року, згідно з яким ТДВ «Шамраївський цукровий завод» фактично повторно отримав право використовувати земельну ділянку для здійснення сільськогосподарської діяльності. 07.03.2019 року державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Євко Володимир Володимирович прийняв щодо земельної ділянки рішення про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТДВ "Шамраївський цукровий завод", індексний номер: 45857755, у зв'язку з чим до ДРРПНМ було внесено запис про інше речове право за № 30601809. Вважають, що оспорюваний договір укладений з порушенням норм законодавства та Договору оренди, укладеного між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 , а державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо Земельної ділянки за ТДВ "Шамраївський цукровий завод" проведено з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
А тому, позивач просить суд визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05.01.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ "Шамраївський цукровий завод" щодо земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за № 30601809, внесений щодо земельної ділянки площею 2.1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, дата, час державної реєстрації: 05.03.2019 12:09:04, стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ Агрофірма "Матюші" понесені ним судові витрати.
Ухвалою суду від 11 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
24 березня 2020 року відповідачем ТДВ «Шамраївський цукровий завод» направлено відзив на позовну заяву, який мотивували тим, що зі скасуванням Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ Агрофірма «Матюші» (наказ №729/5 від 15.03.2018 року) у останнього відсутнє право оренди земельних ділянок, оскільки право оренди виникає з моменту державної реєстрації цих прав. А відтак, відповідно і відсутнє порушення оскаржуваними договорами та рішеннями державного реєстратора прав позивача і як наслідок відсутній власний інтерес останнього, як заінтересованої особи щодо оскарження правочинів укладених між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод». Після прийняття МЮУ наказу №729/5 від 15.03.2018 року ТДВ «Шамраївський цукровий завод» мало правомірні очікування щодо належного оформлення права оренди та/або емфітевзису на земельні ділянки громадян. Вказаний наказ на день подачі відзиву не скасований, а отже правомірні очікування товариства є обґрунтованими, у зв'язку з чим, вважають, що в задоволенні позову має бути відмовлено. Крім того зазначають, що договір емфітевзису від 05.01.2019 року укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» у письмовій формі та зареєстрований у державному реєстрі. Також, зазначають, що перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень передбачено ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», при цьому такої підстави як «зареєстроване право на земельну ділянку за договором оренди» не існує, тоді як згідно ч. 5 ст. 24 Закону відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.Таким чином, при реєстрації права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) державний реєстратор Євко В.В. діяв у повній відповідності до вимог Закону. Крім того, зазначають, що договори оренди землі та надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є різними правочинами та їх одночасне укладення між тими самими сторонами та щодо тієї ж земельної ділянки не суперечить чинному законодавству. А тому просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
30 березня 2020 рокцу представник позивача направила відповідь на відзив, в якій зазначила, що підставою набуття права оренди земельної ділянки є укладений між власником земельної ділянки (орендодавцем) і орендарем договір оренди землі. Доводи відповідача, що припинення державної реєстрації права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» зумовило припинення права оренди товариства є безпідставними, оскільки державна реєстрація прав не є підставою набуття права оренди, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права оренди, яке виникло на підставі договору оренди землі. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. (постанови Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі №917/410/18, від 12.03.2019 року у справі № 911/3594/17, від 05.06.2019 року у справі № 392/1829/17). Більше того, дійсність договору оренди землі і права оренди товариства, що виникло на його підставі, було підтверджено в межах розгляду судової справи № 357/7880/18, у зв'язку з чим ці обставини не підлягають доказуванню при розгляді судом цього позову відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Разом з тим, зазначає, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право оренди землі є речовими правами, які за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки незалежно від того, чи такі права набувають одночасно однією особою чи різними особами. З огляду на це незаконним є і проведення державної реєстрації права емфітевзису на земельну ділянку за наявності вже зареєстрованого права оренди щодо цієї ж земельної ділянки, оскільки створюватиме суперечність між цими правами, що відповідно до п.5 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для відмови у державній реєстрації.
30 березня 2020 року представником позивача направлено заяву про зміну предмета позову, в якій зазначено, що після подання товариством позову набрав чинності Закон України № 340-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», яким було внесено зміни до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку з якими ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. На підставі наведеного, позивачем позовні вимоги доповнено вимогою про припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ТОВ «Шамраївський цукровий завод» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020.
04 квітня 2020 року судом отримано заяву ТОВ Агрофірма «Матюші» про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 07.04.2020 року була задоволена частково та вжито заходи по забезпеченню позову, шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.
10 квітня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, який за своїм змістом аналогічний відзиву відповідача ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
10 квітня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші», третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, який ухвалою суду від 15 травня 2020 року було повернуто позивачу.
22 квітня 2020 року представником позивача направлено відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 , яка за своїм змістом аналогічна відповідді на відзив відповідача ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
06 липня 2020 року представник відповідача ТДВ «Шамраївський цукровий завод» - адвокат Козачков В.Л. подав клопотання про витребування доказів, в задоволенні яких протокольною ухвалою суду від 11 березня 2021 року було відмовлено.
08 вересня 2020 року представник відповідача ТДВ «Шамраївський цукровий завод» - адвокат Козачков В.Л. подав клопотання про зупинення розгляду справи, в задоволенні якого протокольною ухвалою суду від 11 березня 2021 року було відмовлено.
11 грудня 2020 року представником відповідача ТДВ «Шамраївський цукровий завод» письмові пояснення та клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу. В обґрунтування клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу останній зазначав, що розмір заявлених витрат, який є неспівмірним із розглядом даної справі в суді першої інстанції. Годину своєї роботи представник позивача оцінює у розмірі 893,55 грн. за 1 годину втраченого часу. На сьогоднішній день середня заробітна плата за місяць ( 40 годинний робочий тиждень ) адвоката ( юриста на підприємстві складає 25 000 гривень. отже година роботи - 210 грн., що майже в п'ять разів менше за заявлену ціну. Також, при розгляді цього клопотання суду необхідно врахувати, що аналогічних позовних заяв, які були подані ТОВ Агрофірма «Матюші» до Білоцерківського міськрайонного суду, в яких представниками є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 більше 40 і всі вони ідентичні за змістом та мають однаковий предмет та підстави позову. При визначені суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Просив у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів, до 5000 гривень.
Ухвалою суду від 09 лютого 2021 року підготовче провадження по вказаній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про місце та час розгляду справи повідомлена належним чином, направила до суду письмові пояснення, в яких позовні вимоги визнала в повному обсязі.
Відповідачі ТДВ «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євко В.В. та його представник в судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача ТОВ Агрофірма «Матюші» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин,крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так, судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що відповідач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 2,1401 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220483500:01:011:0020, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області /том 1 а.с. 11/.
10 грудня 2014 року між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі №б/н , за умовами якого ОСОБА_1 передав, а Агрофірма прийняла у строкове платне користування для сільськогосподарського використання належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,1401 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220483500:01:011:0020 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір оренди укладений строком на 10 років і у встановленому законом порядку зареєстрований реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області на підставі рішення державного реєстратора від 04 січня 2016 року за № 27745309. /а.с. 8-9, 15/.
Встановлено, що 15 березня 2018 року Міністерство Юстиції України видало Наказ №729/5 від 15 березня 2018 року, яким було скасовано рішення про державну реєстрацію від 04 січня 2016 року № 27745309 згідно якого було здійснено державну реєстрацію права оренди позивача за № б/н від 10 грудня 2014 року щодо оренди земельної ділянки площею 2, 1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020.
Скасування державної реєстрації іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки 3220483500:01:011:0020 за ТОВ Агрофірма «Матюші» відбулося 15 березня 2018 року 20:03:48, державним реєстратором Міністерства юстиції України, м. Київ, індексний номер 40138232.
Встановлено також, що 02 березня 2018 року між відповідачами ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» було укладено договір оренди землі, за умовами якого ОСОБА_1 передав ТДВ «Шамраївський цукровий завод» у строкове платне користування належну їй земельні ділянку розміром 2,1401 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220483500:01:011:0020, розташованої у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області /а.с. 38/.
15 березня 2018 року державний реєстратор КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксана Петрівна здійснила державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за відповідачем ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
Встановлено, що не погодившись із вищезазначеним, ТОВ Агрофірма "Матюші" у липні 2018 року звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсним договору оренди землі № б/н від 02.03.2018 року, укладеного між ТДВ "Шамраївський цукровий завод" та ОСОБА_1 , і скасування рішень про державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ Агрофірма "Матюші" на земельну ділянку та про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11.11.2019 року у справі № 357/7880/18 в задоволенні позову ТОВ Агрофірма "Матюші" було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 22.01.2020 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2019 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ТОВ Агрофірма «Матюші» задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним Договір оренди землі № б/н від 02.03.2018 року, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (ідентифікаційний код 13737989) щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 3220483500:01:011:0020, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.03.2018 року за індексним номером: 40138706 та скасовано рішення Державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Олійник Оксани Петрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.03.2018 22:17:56, індексний номер: 40138706, щодо права оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3220483500:01:011:0020 за договором оренди землі № б/н від 02.03.2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат /а. с.74-79/.
Судовим рішення було встановлено, що договір оренди від 10.12.2014, укладений між ОСОБА_1 як орендодавцем та ТОВ Агрофірмою «Матюші» як орендарем, не оспорювався у судовому порядку, не визнавався судом недійсними, не був розірваний у встановленому законом порядку, строк дії цього договору не закінчився, тому на підставі ст.ст. 1, 13 Закону України «Про оренду землі», ст. 11 ЦК України, колегія суддів встановила, що договірні зобов'язання між сторонами не припинилися. Відтак, власник земельної ділянки на час дії раніше укладеного договору оренди від 10.12.2014 позбавлений права повторної передачі такої земельної ділянки в оренду іншій особі. Чинне законодавство України не передбачає можливості одночасної передачі однієї і тієї ж земельної ділянки різним орендарям (за різними правочинами). Оскільки, відповідач ОСОБА_1 , в порушення прав позивача, не розірвавши договір оренди з позивачем, не мав права укладати інший договір, та передавати землю іншій особі, суд дійшов висновку, що вчинення 02 березня 2018 року правочинів оренди з ТОВ "Шамраївський цукровий завод" суперечить нормам абзацу першого ч.1 ст. 792 ЦК України, пункту "б" ч.1 ст. 95 ЗК України, ст.13, ч.2 ст. 24, ч.2 ст. 25. ст. 31 Закону № 161-ХІУ, а тому він підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України..
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Встановлено, що під час перебування вищезазначеної цивільної справи на розгляді в суді, між ОСОБА_1 та ТДВ "Шамраївський цукровий завод" було укладено Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05.01.2019 року, згідно з яким відповідач ТДВ «Шамраївський цукровий завод» отримав право використовувати спірну земельну ділянку для здійснення сільськогосподарської діяльності /а. с.34-35/.
07 березня 2019 року державний реєстратор Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Євко Володимир Володимирович прийняв щодо земельної ділянки рішення про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ТДВ "Шамраївський цукровий завод", індексний номер: 45857755 /а. с. 36/, у зв'язку з чим до ДРРПНМ було внесено запис про інше речове право за № 30601809, зазначене підтверджується наявною в матеріалах справи копією інформаційної довідки з ДРРПНМ щодо земельної ділянки, рішенням Державного реєстратора та оспорюваного договору, отриманих адвокатом Ружицьким О.А. /а.с. 37 звор.стор./.
Звертаючись до суду з вищевказаним позовом позивач вважає, що оспорюваний договір укладений з порушенням норм законодавства та Договору оренди, укладеного між ТОВ Агрофірма "Матюші" та відповідачем ОСОБА_1 , а державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) щодо земельної ділянки за відповідачем ТДВ «Шамраївський цукровий завод» проведено з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, підписання договору оренди № б/н від 10.12.2014 року між позивачем та ОСОБА_1 свідчить про те, що останньому всі умови даного Договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.
Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Положення ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України гарантують, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Норми ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 152 ЗК України визначають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (угоди).
У ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З цієї норми слідує, що правом звернення до суду з вимогами про недійсність правочину має одна із сторін правочину або інша заінтересована особа.
Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" заінтересованою є особа, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 року у справі № 6-605цс16 роз'яснив, що власний інтерес заінтересованої особи у такому випадку полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У ст. 1 Закону України від 06.10.1998 року № 161-ХІV "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-ХІV) визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до абзацу першого ч. 1 ст. 792 ЦК України, ст. 13 Закону № 161-ХІV за договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 6 Закону № 161-ХІV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до ДРРПНМ.
Встановлено, що договір оренди, укладений між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 , є дійсним, у судовому порядку не оспорювався, строк оренди за ним не закінчився, а тому відповідно до положень ст. 629 ЦК України він підлягає обов'язковому виконанню сторонами. Будь-які підстави для його розірвання або припинення відсутні.
Зазначені обставини були встановлені та підтверджені постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, які в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказуванню.
Отже, укладення відповідачем ОСОБА_1 оспорюваного договору за наявності дійсного Договору оренди свідчить про наявність у нього протиправного наміру відмовитися в односторонньому порядку від виконання цього договору з метою передачі земельної ділянки у користування відповідачу ТДВ «Шамраївський цукровий завод».
Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону № 161-XIV договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін, а на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
У ч. 4 ст. 31 Закону № 161-XIV передбачено, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Припинення або розірвання договору оренди землі з підстав, що не передбачені законом або договором, в тому числі з підстав передачі земельної ділянки в користування іншій особі, не допускається і суперечить нормам ст. 31 Закону № 161-XIV.
Отже, укладення власником земельної ділянки договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) з іншою особою не припиняє дію договору оренди землі, який був укладений раніше.
Відтак, укладення відповідачем ОСОБА_1 оспорюваного договору з ТДВ "Шамраївський цукровий завод" не припинило дію договору оренди з позивачем.
Згідно з приписами п. "б" ч. 1 ст. 95 ЗК України, ч. 2 ст. 25 Закону № 161-XIV орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Цьому праву кореспондує обов'язок орендодавця не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, встановлений у ч. 2 ст. 24 Закону № 161-XIV.
З системного аналізу цих норм, а також норм абзацу першого ч. 1 ст. 792 ЦК України, ст. ст. 1, 13 Закону № 161-XIV слідує, що за своєю правовою природою оренда землі передбачає передачу земельної ділянки у строкове платне володіння і користування одній особі - орендарю.
Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 395, ст. 407 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є речовим правом на чуже майно, яке надає землекористувачу право користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Таким чином, і право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), і право оренди землі є речовими правами, які за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки.
Відповідно до ч. 6 ст. 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може передаватися у володіння та користування іншій особі лише орендарем, лише за згодою орендодавця і лише на праві суборенди (крім випадків, визначених законом).
Відтак, чинне законодавство України не передбачає право власника земельної ділянки, яка вже передана в оренду, передавати її у користування іншій особі, ніж орендар, у тому числі на праві емфітевзису, що підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.05.2018 року у справі № 379/672/16-ц та від 23.07.2018 року у справі № 390/1736/16-ц.
Таким чином, ТДВ "Шамраївський цукровий завод" та ОСОБА_1 не мали права укладати оспорюваний договір, оскільки на момент його укладення був дійсним договір оренди між ТОВ Агрофірма "Матюші" та ОСОБА_1 №б/н від 10.12.2014 року.
Отже, укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору з ТДВ "Шамраївський цукровий завод" суперечить нормам ч. 6 ст. 93, п. "б" ч. 1 ст. 95 ЗК України, ч. 2 ст. 24, ч. 2 ст. 25, ст. 31 Закону № 161-XIV та умовам договору оренди, адже перешкоджає ТОВ Агрофірма "Матюші" користуватися земельною ділянкою і тим самим позбавляє його права користуватися нею та самостійно господарювати на ній за відсутності підстав для припинення або розірвання укладеного ним договору оренди.
Вказане є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В ч.2 ст.16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ч.3 ст.215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
В даному випадку, позивач не є стороною договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис ) № б/н від 05.01.2019 року, але разом з тим позивач, як орендар цієї ж земельної ділянки, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його переважне право на використання спірної земельної ділянки.
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.11.2016 року у справі № 6-2540цс16.
А тому, обраний позивачем спосіб захисту його прав узгоджується з нормами діючого законодавства та встановленими по справі обставинами.
Як наслідок недійсності правочину, позивач просить суд скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) товариства з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" щодо земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1500988532204), номер запису про інше речове право: 30601809, дата, час державної реєстрації: 05.03.2019 12:09:04.
У відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Слід зазначити, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 ЗУ № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, змінюючи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Наведена вище правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 28.10.2020 року № 910/10963/19.
Разом з тим, як було встановлено судом, ТОВ «Агрофірма «Матюші» в обґрунтування позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (емфітевзису), посилається на порушення його прав як дійсного орендаря зазначеної земельної ділянки, однак, позивач не обґрунтовує підстави позовних вимог до державного реєстратора Євко В.В.
Слід зазначити, що у ДРРПНМ, у відповідності до постанови Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року по справі № 357/7880/18, не було відновлено запис про державну реєстрацію права оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» та державний реєстратор Євко В.В. не мав відомостей про зареєстровані /відновлені/ речові права позивача, тобто не існувало перешкод для проведення державної реєстрації Договору (емфітевзис) від 05.01.2019 року.
Таким чином, встановленим є те, що спір у даній справі виник між ТОВ Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 , ТДВ «Шамраївський цукровий завод», а держреєстратор КП «Агенції адміністративних послуг» Євко В.В. є неналежним відповідачем у даній справі, а тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, де зокрема, зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17, постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 357/ 7734/18.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05.01.2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ "Шамраївський цукровий завод" щодо земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020 та відмови в задоволенні вимог до державного реєстратора КП «Агенція адмінпослуг» Євко В.В.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають до часткового задоволення.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст. ст. 137, 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь ТОВ Агрофірма «Матюші» судові витрати по справі, які складаються з судового збору та коштів за надану позивачу правову допомогу на загальну суму 31 111 грн. 59 коп., що підтверджено відповідними квитанціями.
Представник відповідача ТДВ «Шамраївський цукровий завод» заперечив розмір судових витрат - оплату послуг адвоката позивача, подав письмово викладені клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, вказавши на необґрунтованість гонорару адвоката та порушення принципу розумності і співмірності при визначенні гонорару.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
В Додаткових угодах до Договору про надання правової допомоги №18/12-06 від 22.12.2018 року, встановлено розмір винагороди адвоката та порядок здійснення оплати.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування у справі. Стороною відповідача не надано жодного доказу в спростування розміру витрат на правничу допомогу сторони позивача, а викладено припущення щодо розміру гонорару адвоката при розгляді такої справи.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд не вбачає підстав для зміни ціни договору про надання правової допомоги чи підстав зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано: договір про надання правничої допомоги; додаткові угоди, платіжне доручення в підтвердження оплати юридичних послуг і правової допомоги, які оформлені у встановленому законом порядку. Розмір судових витрат, по 15 555 грн. 80 коп., що підлягають стягненню з кожного відповідача, не можна вважати неспівмірним, чи необґрунтованим.
Щодо вимоги представника позивача про солідарне стягнення судових витрат з відповідачів суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось, відповідно до ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Солідарне зобов'язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через «солідарну вимогу» та «солідарний обов'язок» (ст. ст. 541-544 ЦК України).
Солідарне зобов'язання є різновидом цивільно-правових зобов'язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а вразі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність у зобов'язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов'язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.
При цьому, як солідарне зобов'язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.
З аналізу вказаних норм вбачається, що солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачено.
Таким чином, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що у відповідності до положень ст.ст. 137, 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем необхідно стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» у розмірі 31 111 грн. 59 коп. в рівних частках, а саме по 15 555 грн. 80 коп. з кожного відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215-216, 316, 317, 395, 407, 526, 530, 626-629, 638, 792 ЦК України, ст. ст. 93, 95, 102-1, 152 ЗК України, ст. ст. 2, 4, 5, 13, 19, 43, 44, 76, 77, 81, 82, 127, 128, 130, 133, 141, 211, 247, 258- 265, 273, 353, 354 ЦПК України, Пленумом Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» /адреса: вул. О.Гончара, буд. 1/42, каб. 509, м. Біла Церква, Київська обл., 09100, ЄДРПОУ 03755348/ до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 /, Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» /адреса: вул. Заводська, буд. 27, с. Руда, Сквирський р-н, Київська обл., 09039, ЄДРПОУ 13737989/, Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євко Володимира Володимировича /адреса: вул. Київський Шлях, буд. 76А, каб. 5, м. Бориспіль, Київська обл., 08302/ про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) та скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, - задовольнити частково.
Визнати недійсним Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) № б/н від 05.01.2019 року, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 / та товариством з додатковою відповідальністю "'Шамраївський цукровий завод" /адреса: вул. Заводська, буд. 27, с. Руда, Сквирський р-н, Київська обл., 09039, ЄДРПОУ 13737989/ щодо земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) товариства з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (ідентифікаційний код 13737989) щодо земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1500988532204), номер запису про інше речове право: 30601809, дата, час державної реєстрації: 05.03.2019 12:09:04, і припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) товариства з додатковою відповідальністю "Шамраївський цукровий завод" (ідентифікаційний код 13737989) щодо земельної ділянки площею 2,1401 га з кадастровим номером 3220483500:01:011:0020, яка розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 / та Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» /адреса: вул. Заводська, буд. 27, с. Руда, Сквирський р-н, Київська обл., 09039, ЄДРПОУ 13737989/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» судові витрати по справі в сумі 31 111 грн. 59 коп., по 15 555 грн. 80 коп. з кожного.
Рішення може бути оскаржене.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяБ. І. Кошель