Справа № 357/1006/21
2-а/357/38/21
іменем України
17 березня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Бараєва А. В.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області, поліцейського 1 батальйону 2 роти Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області інспектора старшого лейтенанта поліції Коваленко Максима Віктровича про скасування постанови, -
В лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адмінінстративним позовом до Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області, поліцейського 1 батальйону 2 роти Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області інспектора старшого лейтенанта поліції Коваленко Максима Віктровича про скасування постанови, мотивуючи тим, що 26 грудня 2020 року поліцейським 1 батальйону 2 роти Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області інспектором старшим лейтенантом поліції Коваленко Максимом Вікторовичем (далі - Відповідач 2) відносно ОСОБА_1 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 3602688 (далі- Постанова). Відповідно до винесеної постанови ОСОБА_1 визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.122 КУпАП України. Як зазначено в постанові, він 26.12.2020 року о 16 год. 27 хв. 21 сек., м. Біла Церква бульвар Олександрійський, 84 керуючи ТЗ проїхав перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3.е Правил дорожнього руху - Порушення проїзду на заборонений червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали. Вважає, шо постанова є протиправною, винесена з грубим порушенням вимог чинного законодавства щодо процедури складення, є незаконною, такою, що порушує права ОСОБА_1 , а тому підлягає скасуванню, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, ОСОБА_1 категорично заперечує проти того, що 26.12.2020 року о 16 год. 27 хв. 21сек., м. Біла Церква бульвар Олександрійський, 84 керуючи ТЗ він проїхав перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора. Будь-які докази стосовно вчинення водієм ОСОБА_1 адміністративного правопорушення у працівників поліції відсутні, про що міститься відмітка в п. 7 оскаржуваної Постанови серії ЕАН № 3602688. Просив суд визнати протиправною та скасувати постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕАН № 3602688 від 26 грудня 2020 року, винесену поліцейським 1 батальйону 2 роти Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області інспектором старшим лейтенантом поліції Коваленко Максимом Вікторовичем, про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 статті 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 гривень 00 копійок, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.122 КУпАП - закрити та стягнути з Відповідачів витрати на професійну правничу допомогу ( а. с. 1-5 ).
Ухвалою судді від 04 лютого 2021 року відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (виликом) сторон ( а. с. 23-24 ).
01 березня 2021 року за вх. № 9729 судом отримано відзив на адміністративний позов в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі мотивуючи тим, що відповідно до Постанови водій ОСОБА_1 , 26.12.2020 року о 16 год 27 хв. у м. Біла Церква, по бул. Олександрійський, поблизу будинку № 84, керуючи автомобілем «Daewoo», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя на забороняючий сигнал світлофору червоного кольору, чим порушив п. 8.7.3 е) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР), за що адміністративна відповідальність передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Пунктами 1.1, 1.9 ПДР встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Зауважують, що 26.12.2020 року відповідач-1 перебуваючи в екіпажі патрульної поліції разом зі своїм напарником ОСОБА_3 , здійснюючи патрулювання визначеної території м. Біла Церква, безпосередньо стали свідками вчинення позивачем вищезазначеного адміністративного правопорушення, та під час розгляду справи водій у своїх поясненнях не визнав факт проїзду на забороняючий сигнал червоного кольору, поряд з тим факт порушення було зафіксовано з допомогою відеозапису,(відеозапис додається), з яким позивача було ознайомлено після зупинки транспортного засобу, а отже вина особи у вчиненні правопорушення на момент розгляду справи є доведеною в повному обсязі.
Також зазначають, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв'язку, як і не обґрунтував, що вчиняв дії, спрямовані саме на прибуття адвоката на місце зупинки транспортного засобу.
В ході розгляду справи про адміністративне правопорушення Відповідач-1 не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі. Позивач подав клопотання до Відповідача -1 щодо необхідності залучити адвоката, яке було задоволено, але позивач не скористався своїм правом на правову допомогу на місці.
Вважають, що при винесенні постанови Відповідачем, останній діяв в межах повноважень з дотриманням вимог законодавства.
Позивач в судове засідання не з'явився, 26 лютого 2021 року за вх. № 9537 судом отримано заяву від представника позивача Семенюти Р.А., в якій останній просив розгляд справи проводити за відсутності позивача та його представника за наявними в справі матеріалами. Позов підтримують в повному обсязі.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, 17.03.2021 року за вх. № 12918 судом отримано заяву, яка підписана представником відповідача Клепач В.А., який діє на підтсаві довіреності, в якій останній просив у зв'язку із карантинними обмеженнями провести розгляд адміністративної справи за наявними матеріалами в справі без присутності відповідача та його представника.
Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).
Оскільки учасники справи в судове засідання не з'явилися, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Враховуючи викладене, положення ст. 286 КАС України, ст. 289 КУпАП, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом 03.02.2021 р., що підтверджується штампом суду ( а. с. 1 ), щодо оскарження постанови від 26.12.2020 р., не порушив передбачений 10-денний строк для захисту своїх прав в судовому порядку, оскільки направив адміністративний позов до суду поштою в передбачений 10-денний строк ( а. с. 17 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія ЕАН № 3602688 від 26.12.2020 року вбачається, що водій ОСОБА_1 , 26.12.2020 року о 16 год 27 хв. у м. Біла Церква, по бул. Олександрійський, поблизу будинку № 84, керуючи автомобілем «Daewoo», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя на забороняючий сигнал світлофору червоного кольору, чим порушив п. 8.7.3 е) Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. Прийнято застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення штраф у розмірі 425 гривень. (а. с. 8 ).
Оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія ЕАН № 3602688 була винесена 26.12.2020 року інспектором старшим лейтенантом поліції Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Коваленко Максимом Вікторовичем.
Звертаючись до суду з адміністративним позовом позивач просить суд скасувати постанову ЕАН № 3602688 від 26.12.2020 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, так як з боку відповідача не було доведено факту у інкримінованому правопорушенні.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП).
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на забороняючий сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частцні, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди,- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Звертаючсиь до суду з відзивом на адміністративний позов позивача, в обгрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови, відповідач додав відеозапис події, яке мале місце 26.12.2020 року, з нагрудної камери поліцейського, зафіксоване вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а також зазначав, що відповідач поліцейський безпосередньо став свідком вчиненого позивачем правопорушення.
ОСОБА_4 , судом не може бути взято до уваги пояснення відповідача, який безпосередньо став свідком вчинення позивачем адміністративного правопорушення в якості доказу, адже під час складення постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач діяв як службова особа - інспектор патрульної поліції. Суд зазначає, що свідчення зазначеної особи не можуть вважатись об'єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб'єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.
Зазначена правова позиція міститься в постанові КАС ВС від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16-а (К/9901/33507/18).
Надаючи оцінку зазначеному відеозапису поліцейського зробленого з нагрудної камери в якості доказу, суд виходить з наступного.
Так, оскаржувана постанова, Серія ЕАН № 3602688 від 26.12.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП ( а. с. 8 ) не містить жодного посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, в ній відсутні посилання на будь-який доказ, який здійснює фіксацію такого порушення. Пункт 7 постанови ( до постанови додаються ) не містить жодного посилання.
Отже, відеозапис, поданий на підтвердження факту порушення правил дорожнього руху, є належним доказом, якщо в постанові є посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17.
В даному випадку, у оскаржуваній постанові такі посилання відсутні, а відтак відеозапис доданий відповідачем до відзиву не є належним доказом у справі.
Тому у разі надання доказів адміністративного правопорушення в судове засідання вони не можуть вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративних правопорушень.
Таких саме висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 січня 2019 року, справа № 428/2769/17.
Крім того, приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
При цьому, оскаржувана постанова не містить посилання на технічний запис, за допомогою якого здійснено відеозапис, що спростовує доводи про дотримання відповідачем встановлених частиною третьою статті 283 КУпАП вимог до змісту постанови по справі про адміністративне правопорушення.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Така правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а, адміністративне провадження №К/9901/33555/18.
Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року у справі №524/1113/17, адміністративне провадження №К/9901/29412/18.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору ( а. с. 9, 10 ) на підставі ст. 288 КУпАП, то підстави для стягнення з відповідача судового збору відсутні.
Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач просив стягнути з відповідачі витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 700 гривень.
Судові витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договір про надання правової допомоги № 05/01 від 05.01.2021 року ( а. с. 15 ); Актом прийманя-передачі виконаних робіт ( надання послуг ) від 05.01.2021 року ( а. с. 16 ); квитанцією до прибудкового касового ордеру № 05/01 від 05.01.2021 року про сплату 700 гривень ( а. с. 12 ).
Про витрати на професійну правничу допомогу зазначено у ст. 134 КАС України. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС, розмір витрат на правничу допомогу адвоката серед іншого складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою. Така допомога включає підготовку до розгляду в суді, збір доказів, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У ч. 4 ст. 134 кодексу встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання такої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним зі: складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення несумірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Суд зобов'язаний оцінити рівень витрат (з огляду на заперечення учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідач до суду з таким клопотанням не звертався.
Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.
У силу вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, застосувавши норми ст. 1 Закону № 4191-VI до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в посттанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати понесенні правничу допомогу в розмірі 700 гривень на користь позивача, понесення яких документально підтверджено ( а. с. 12 ).
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 20 77, 122, 132, 134, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст.7, 9, 247, 251, 252, 288, 289, 293 КУпАП, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області, поліцейського 1 батальйону 2 роти Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області інспектора старшого лейтенанта поліції Коваленко Максима Віктровича про скасування постанови, - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, Серія ЕАН № 3602688 від 26.12.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 700 ( сімсот ) гривень витрат на оплату правничної допомоги.
Апеляційна скарга на судове рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 );
Відповідач: Батальйон патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської облласті ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А );
Відповідач: Поліцейського 1 батальйону 2 роти Батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква Управління патрульної поліції Київської області інспектор старший лейтенант поліції Коваленко Максим Віктрович ( адреса місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Сухоярська, 18-А ).
Повний текст судового рішення складено 17 березня 2021 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов