Справа № 640/18988/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
18 березня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у розмірі 80% від розміру заробітної плати, зазначеної в довідці «Про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) від 18 червня 2020 року №21-1271-зп, виданої Офісом Генеральної прокуратури, чинної на час здійснення перерахунку, з застосуванням обмеження граничного розміру пенсії десяти прожитковими мінімумами встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- визнати протиправним та скасувати рішення №930040302652 від 06 липня 2020 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про відмову у проведенні перерахунку пенсії у розмірі 80% від суми заробітної плати за вислугу років ОСОБА_1 із застосуванням обмеженням десяти прожитковими мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 квітня 2020 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019, частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-УІІ, ОСОБА_1 , виходячи із розміру 80 відсотків від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 18 червня 2020 року №21-1271-зп «Про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за посадою прокурора відділу», без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією з 01 квітня 2020 року до моменту здійснення перерахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення перерахунку пенсії позивача, що порушує Конституцію України та Закон України «Про прокуратуру».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 у розмірі 80% від розміру заробітної плати, зазначеної в довідці «Про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) від 18 червня 2020 року №21-1271-зп, виданої Офісом Генеральної прокуратури, чинної на час здійснення перерахунку, з застосуванням обмеження граничного розміру пенсії десяти прожитковими мінімумами встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Визнано протиправним та скасувати рішення №930040302652 від 06 липня 2020 року Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, про відмову у проведенні перерахунку пенсії у розмірі 80% від суми заробітної плати за вислугу років ОСОБА_1 із застосуванням обмеженням десяти прожитковими мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 квітня 2020 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(ІІ)/2019, частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-УІІ, ОСОБА_1 виходячи із розміру 80 відсотків від суми місячної заробітної плати, на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 18 червня 2020 року №21-1271-зп «Про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за посадою прокурора відділу», без обмеження граничного розміру пенсії та виплатити різницю між належною до сплати та фактично виплаченою пенсією з 01 квітня 2020 року до моменту здійснення перерахунку.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
У апеляційній скаргі відповідач вказує, що чинним Законом України «Про прокуратуру» передбачено, що пенсійне забезпечення здійснюється з розрахунку 60% від заробітної плати, а тому відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії У розмірі 90% від заробітної плати.
Таким чином, рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії з розрахунку 60% від заробітної плати та з застосуванням граничного максимального розміру пенсії є правомірним, оскільки прийнято відповідно до чинного законодавства та в межах компетенції пенсійного органу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що під час вирішення даної справи необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019, та той факт, що під час перерахунку його пенсії дія положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII щодо обмеження максимального розміру пенсії до спірних правовідносин не застосовується.
Також позивач звертає увагу на практику Шостого апеляційного адміністративного суду та Верховного Суду з подібних правовідносин.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 2013 року перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ.
23 липня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про перерахунок пенсії, до якої долучив довідку Офісу Генерального прокурора від 18 червня 2020 року №21-1271зп про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій.
Вказана довідка про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) з якої було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за нормами чинними на 26.03.2020 за відповідною (прирівняною) посадою прокурора відділу видана відповідно до рішень Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7(ІІ)/2019 та від 26.03.2020 №6-р/2020.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом №2600-0213-8/103053 від 27 липня 2020 року повідомило позивача про те, що перерахунок пенсії позивачу проведено з 01 квітня 2020 року з урахуванням довідки від 18 червня 2020 року №21-1271зп.
Однак, як вбачається зі змісту вказаного листа та розпорядження про перерахунок пенсії від 06 липня 2020 року, пенсія позивача обрахована виходячи з 60% грошового забезпечення, що складає 35865,38 грн, при цьому основний розмір пенсії обмежений 10 розмірами прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у зв'язку з чим пенсія позивачу виплачується з 01 квітня 2020 року по 30 червня 2020 року у розмірі 16380,00 грн, з 01 липня 2020 року по 30 листопада 2020 року у розмірі 17120,00 грн та з 01 грудня 2020 року у розмірі 17690,00 грн.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, та до розміру пенсії позивача не можуть застосовуватись обмеження максимального розміру пенсії, визначені Законом №1697-VІІ, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (далі - Закон №1789-ХІІ).
Зокрема, статтею 50-1 цього Закону, за якою позивачу призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).
Частина вісімнадцята статті 50-1 Закону України №1789-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), передбачала, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 50-1 Закону №1789-ХІІ (в редакції Закону від 08.07.2011 №3668-VІ) обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон України № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України №1789-ХІІ викладено у такій редакції: «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України».
У подальшому, з 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ, крім п. 8 частини першої ст 15, частини четвертої ст 16, абз. 1 частини другої ст. 46-2, ст. 47, частини першої ст. 49, частини п'ятої ст. 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої ст. 50-1, частини третьої ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів.
Отже, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті 50-1 Закону України №1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.
Відтак, оскільки зазначена норма з 01.01.2015 є нечинною, тому у таких випадках слід керуватись саме діючим законодавством, зокрема статтею 86 Закону №1697-VII.
Так, за частиною двадцятою статті 86 Закону України №1697-VII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 положення частини двадцятої ст. 86 Закону №1697-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
У вказаному рішенні Конституційним Судом України встановлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
«Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Таким чином, Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р (ІІ)/2019 повернуто працівникам прокуратури право на перерахунок пенсій за Законом №1697-VІІ.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.04.2020 року у справі № 334/3092/16-а (2-а/334/17/17).
Відповідно до частини другої ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р(II)/2019 впливає на правовідносини, пов'язані з розглядом заяви позивача про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі довідки Офісу Генерального прокурора від 18 червня 2020 року №21-1271-зп.
Отже, позивач має право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам, відповідно до положень частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на вказане, дії відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку та виплаті пенсії на підставі заяви про перерахунок пенсії та довідки Офісу Генерального прокурора від 18 червня 2020 року №21-1271-зп є протиправними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій справі №560/2120/20 від 14.09.2020, висновки в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ або статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 №7-р(II)/2019.
Щодо позовних вимог позивача щодо здійснення перерахунку без обмежень максимального граничного розміру пенсії колегія суддів звертає увагу на наступні обставини справи.
Згідно абзацу 6 частини п'ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначену норму введено Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень дія цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №360/1428/17 зазначено, що дія положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII щодо значення максимального граничного розміру пенсії (обмеження) застосовуються до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 (пункт 2 Прикінцевих положень цього Закону).
Враховуючи, що позивачу пенсія булла призначена у 2003 році, відтак дія положень вказаного Закону від 24.12.2015 № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до нього не застосовується.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо застосування обмеження максимальним розміром пенсії.
Щодо того, у якому відсотковому розмірі відносно заробітної плати підлягають перерахунку пенсії, колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу призначена у 2013 році на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» із змінами внесеними Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VІ, згідно з яким пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Втім, здійснюючи перерахунок, відповідач зазначив, що згідно статті 86 Закону №1697-VII пенсія призначається у розмірі, 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати за відповідну вислугу років.
Так, у силу вимог частини другої статті 86 Закону №1697-VII працівникам, які не мають вислуги років, передбаченої частиною першою цієї статті, за наявності необхідного стажу роботи на посадах прокурорів, а також страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після досягнення чоловіками 57 років, а жінками віку, що на п'ять років менше, ніж пенсійний вік, установлений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах, із розрахунку 60 відсотків місячної заробітної плати за відповідну вислугу років, передбачену частиною першою цієї статті.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 19.12.2013 у справі №755/30394/13-а зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва призначити позивачу пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 16.09.2013.
Згідно частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вказаного рішення суду позивачу було призначено пенсію відповідно до положень статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, із розрахунку 80% складових заробітної плати.
При цьому, слід звернути увагу, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, тобто у даному випадку із розрахунку 80% складових заробітної плати.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності відмови відповідача здійснити перерахунок пенсії за вислугу років з розрахунку 80% від суми місячної заробітної плати без обмеження граничного розміру пенсії.
У свою чергу, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до статті 22 Конституції України не допускається.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначено, що положення частини першої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).
На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. У разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб.
Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів №11 та №14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (заява №25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. The United Kingdom № 44277/98).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).
Виходячи з вищенаведеного, відмова у проведенні перерахунку пенсії позивача у розмірі 80% від розміру заробітної плати із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії на підставі та у порядку, визначеному законом, чинним на момент призначення пенсії позивачу, є втручанням у майнові права позивача у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення судового збору, у зв'язку з тим, що Пенсійний фонд України є неприбутковою організацією, грошові кошти якої забороняється використовувати не за цільовим призначенням.
Відповідно до положень частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною першою статті 132 КАС України до складу судових витрат віднесено судовий збір та витрати, пов'язані із розглядом справи.
З огляду на викладене, у випадку задоволення позову, суд ухвалює рішення, яким з відповідача - суб'єкта владних повноважень, у тому числі органом Пенсійного фонду України, стягує судові витрати, зокрема судовий збір, сплачений позивачем за його подання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук