Номер провадження 22-ц/821/301/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/3131/18 Категорія: 304090000 Марцішевська О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
16 березня 2021 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Торопенко Н.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,
7 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2014 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу 100400 грн. та судових витрат 1004 грн.
Вказує, що ОСОБА_1 , як відповідач по справі не була присутня у судовому засіданні при розгляді вказаної справи, судову повістку про виклик у судове засідання не отримувала та суд вирішив питання про стягнення суми коштів без її участі у справі.
15 листопада 2017 року при ознайомленні з матеріалами справи представником позивача ОСОБА_4 позивачеві стало відомо про знаходження в матеріалах справи розписки від 16 червня 2010 року про отримання позивачем та ОСОБА_3 спільно в борг у ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 100400 грн. на строк до 16 лютого 2011 року. Дана розписка, по суті є договором позики, укладеним шляхом видачі розписки, про існування якого позивачка дізналась 24 листопада 2017 року, а отже, строк давності позивачем не пропущено.
Позивачка вважає вказаний договір недійсним, оскільки вона не укладала договору позики у вигляді розписки від 16 червня 2010 року, не брала в борг у ОСОБА_2 грошові кошти 100400 грн. та не підписувала вказану розписку.
Позивачка просила суд визнати недійсним договір позики, укладений у вигляді розписки від 16 червня 2010 року (про отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно в борг у ОСОБА_2 грошових коштів 100400 грн. на строк до 16 лютого 2011 року) в частині, що стосується ОСОБА_1 , її прав, обов'язків та наслідків, пов'язаних з укладенням розписки з дати, зазначеної на розписці, як дата видачі - з 16 червня 2010 року.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення обґрунтоване тим, що згідно із поясненнями позивачки, остання була обізнана з отриманням її чоловіком у відповідачки у борг коштів для фінансових потреб їх сина, отже отримані за спірною розпискою кошти були використані в інтересах сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за згодою останньої , що в силу положень частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що незалежно від безпосередньої участі в укладенні спірного договору позики позивачка є зобов'язаною стороною (боржником).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи № 712/6499/13ц, доводи про те, що ОСОБА_1 не підписувала розписку від 16 червня 2010 року та не отримувала кошти, нею доводились до суду у справі № 712/6499/13ц ще у 2017 році у заяві про перегляд заочного рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2014 року та апеляційній скарзі на зазначене рішення суду, отже судом першої та апеляційної інстанцій у справі № 712/6499/13ц надавалась оцінка вказаним доводам.
З огляду на те, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2014 року та постанова Апеляційного суду Черкаської області від 15 лютого 2018 року, які набрали законної сили, та мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2020 року та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
В апеляційній скарзі вказує, що оскаржуваний договір позики повинен бути визнаний судом недійсним на підставі частин 1-3 статті 203 ЦПК України, частин 1 і 3 статті 215 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 не укладала договір позики у вигляді розписки від 16 червня 2010 року, не брала в борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100400 грн та не підписувала розписку.
Зазначає, що суд першої інстанції нехтував викладеними позивачем фактами та обставинами, повністю ігнорував висновок експерта у даній справі про те, що підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 16 червня 2010 року виконаний не ОСОБА_1 .
Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Антонюк І.А., яка з'явилась в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення із наступних підстав.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказане рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзив на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до розписки від 16 червня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 16 червня 2010 року взяли у борг у ОСОБА_2 терміном на вісім місяців (до 16 лютого 2011 року) гроші в сумі 100400 грн. та зобов'язались повернути вказану суму через вісім місяців ОСОБА_2 або її правонаступникам (т. 1 а.с. 8).
13 лютого 2014 року заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/16499/13-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 лютого 2018 року, задоволено позов ОСОБА_2 та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в сумі 100400 грн., а також судові витрати в сумі 1004 грн., а всього 101404 грн (а.с. 4).
Постановою Соснівського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області від 25 жовтня 2017 року прийнято до виконання виконавчий лист № 712/16499/13-ц, виданий Соснівським районним судом м. Черкаси 18 березня 2014 року (а.с. 5).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, була призначена судова почеркознавча експертиза, згідно з висновком експерта № 1362,1404/19-23 від 21 серпня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 навпроти ініціалів « ОСОБА_1 » в розписці від 16 червня 2010 року про отримання грошових коштів в сумі 100400 грн. виконаний не ОСОБА_1 (а.с. 118-122).
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначає вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона не укладала договір позики у вигляді розписки від 16 червня 2020 року, не брала у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100400 грн та не підписувала розписку.
Із посиланням на положення статей 203, 215 ЦК України щодо встановлення недійсності правочину, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір позики в частині прав, обов'язків та наслідків, пов'язаних з укладенням вказаного договору, що стосуються ОСОБА_1 .
Водночас, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, що була обізнана з отриманням її чоловіком у відповідачки у борг коштів для фінансових потреб їх сина. Тобто, судом встановлено, що отримані за договором позики кошти, були використані в інтересах сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Жодних доказів на спростування вказаних обставин скаржницею не надано.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції правильно застосовано при вирішенні справи положення статті 65 СК України, частиною четвертою якої встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
З огляду на викладене, навіть якщо ОСОБА_1 не підписувала договір позики у вигляді розписки від 16 червня 2010 року, що встановлено висновком експерта від 21 серпня 2019 року, вона була обізнана про те, що кошти були позичені її чоловіком ОСОБА_3 у ОСОБА_2 на потреби сім'ї та використані в інтересах сім'ї.
Отже, судом першої інстанції вірно визначено, що позивачка незалежно від безпосередньої участі в укладенні спірного договору позики є зобов'язаною стороною (боржником) за цим договором в силу положень статті 65 СК України.
Також судом правильно з урахуванням правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1414цс17, та підтриманого у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16-ц, визначено, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 лютого 2014 року та постанова Апеляційного суду Черкаської області від 15 лютого 2018 року, якими фактично підтверджено дійсність оспорюваного ОСОБА_1 правочину, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, тому суд не вправі їх змінювати, зокрема шляхом визнання цього ж договору позики недійсним.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд проігнорував висновок експерта щодо встановлення виконання підпису у спірній розписці не ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки судом першої інстанції надано оцінку даному доказу в сукупності з іншими доказами у справі, що відповідає вимогам статей 89, 110 ЦПК України.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2020 року залишити без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді
Повний текст постанови складений 17 березня 2021 року