16 березня 2021 року
м. Київ
справа № 810/3596/15
касаційне провадження № К/9901/26901/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі у тексті - Інспекція, Білоцерківська ОДПІ) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2015 (суддя - Панченко Н.Д.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 (головуючий суддя - Шурко О.І., судді - Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росава» (далі у тексті - Товариство, ТОВ «ТД «Росава») до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, правонаступник - Головне управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 44096797), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 10.04.2015 №0007821501 та №0007841501,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Росава» звернулось до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.04.2015 №0007821501 та №0007841501.
В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що відповідач дійшов протиправних висновків у акті камеральної перевірки від 20.03.2015 №158/15-1/36211094, порушення ним вимог податкового законодавства відсутні, оскільки вважає, що задекларована сума податкового кредиту за січень 2015 року сформована ним на підставі належно складених податкових накладних, що зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних. Оскільки, податкове законодавство не містить застережень, які б виключали право платника податків відносити до складу податкового кредиту за січень 2015 року суму податку на додану вартість за податковим накладними, що виписані у листопаді та грудні місяцях 2014 року. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення податкового органу про завищення суми податкового кредиту на 1 912 786, 00 грн є безпідставними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону, а тому, вони підлягають скасуванню.
У своїх запереченнях відповідач вказує на те, що згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України), у редакції, чинній на дату подання позивачем податкової звітності з податку на додану вартість (далі у тексті - ПДВ) за січень 2015 року, платник податків має включити у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати їх складення. Зважаючи на що, стверджує, що суми ПДВ, які сплачені постачальникам товарів і послуг на підставі податкових накладних, які складені у 2014 році не можуть бути включені до складу податкового кредиту у 2015 році.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015, адміністративний позов задоволено.
Суди мотивували свої рішення тим, що висновок відповідача про порушення ТОВ «ТД «Росава» пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) зроблений всупереч принципу зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, оскільки, правовідносини, які були підставою для включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість мали місце у листопаді та грудні 2014 року, тобто, до набрання чинності пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII.
Інспекція оскаржила рішення судів до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.04.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції та частково задовольнив клопотання Інспекції - відстрочив сплату судового збору до ухвалення судового рішення по суті.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами обох інстанцій надано невірну юридичну оцінку обставинам, викладеним у акті перевірки, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі у тексті - Постанова КМУ №893) визначено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, в тому числі Головне управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 43141377).
Наказом ДПС України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 30.09.2020 №529 (далі у тексті - наказ №529) відповідно до статті 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положення про Державну податкову службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019№227, зі змінами, визначено утворити як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком.
Згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Головного управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 43141377) внесено відомості про припинення юридичної особи у результаті ліквідації та відомості щодо створення Головне управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 44096797).
У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області її правонаступником - ГУ ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 44096797).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.03.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 16.03.2021.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 19.02.2015 ТОВ «ТД «Росава» подало до Білоцерківської ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2015 року разом із розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Додаток 5 Декларації), у якій визначено суму податкового кредиту за звітний період у розмірі 2 314 277, 00 грн.
20.03.2015 посадовою особою Білоцерківської ОДПІ на підставі пункту 200.10 статті 200 ПК України проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «ТД «Росава» за січень 2015 року.
За результатами перевірки Інспекцією складено акт від 20.03.2015 №158/15-1/36211094, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198 ПК України, що полягає у включенні до складу податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за січень 2015 року сум податку на додану вартість (далі у тексті - ПДВ), у загальному розмірі 1 912 785, 70 грн, за податковими накладними, які складені у відповідних звітних податкових періодах 2014 року.
На підставі чого відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2015 року у сумі 1 912 785, 70 грн, що, призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за січень 2015 року у сумі 1 912 785, 70 грн.
За результатами проведеної Інспекцією камеральної перевірки позивачеві збільшено суму, що підлягає сплаті до бюджету за результатами звітного (податкового) періоду, на 1 645 711, 70 грн та зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 267 074, 00 грн, тому, відповідно до пункту 54.3 статті 54 ПК України, Білоцерківською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 10.04.2015 №0007821501, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за податковою декларацією з ПДВ за січень 2015 року на 267074,00 грн та податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.04.2015 №0007841501, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 468 567, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 1 645 712, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями -822 856, 00 грн.
За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями Інспекції, Товариство звернулося до суду.
Колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими, зважаючи на таке.
У ході судового розгляду надано оцінку господарським операціям позивача та встановлено, що суми ПДВ у загальному розмірі 1 912 785, 70 грн за податковими накладними, виписаними ПАТ «Росава», Інститутом гідромеханіки національної академії наук України, ПАТ «Чернігівський ремонтно-монтажний комбінат» та ТОВ «Нова Пошта» були включені позивачем до складу податкового кредиту за січень 2015 року, про що свідчить Додаток 5 до податкової декларації позивача з ПДВ за січень 2015 року та Реєстр виданих та отриманих податкових накладних до декларації з ПДВ за січень 2015.
Правильність математичного розрахунку суми податкового кредиту, сформованого на підставі вищезазначених податкових накладних, реальність господарських операцій, за наслідками яких вони видані відповідачем, своєчасна реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, у ході розгляду справи відповідачем не заперечувалась.
Так, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 200.1, 200.2 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Відповідно до пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.
Вірними вважає колегія суддів Верховного Суду висновки судів попередніх інстанцій, що системний аналіз, чинних на дату складання податкових накладних, положень Податкового кодексу України свідчить про те, що платник податку може включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних протягом 365 днів з дати їх виписки за умови їх реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Однак, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, з 01.01.2015 з пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України законодавцем вилучено норми, що дозволяли платнику, який не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, скористатися правом на включення цього ПДВ до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної; а для тих платників, хто обчислював ПДВ за касовим методом - протягом 60 календарних днів з дня списання коштів.
Новою, на дату виникнення спірних правовідносин, редакцією вказаної норми передбачено, що суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Таким чином, з 01.01.2015 платники податків зобов'язані відносити суми ПДВ до податкового кредиту у тому звітному (податковому) періоді, у якому така податкова накладна була зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних, але із урахуванням строків з дня її складання.
Прикінцеві та перехідні положення Податкового кодексу України, на дату подання податкової звітності позивачем, не містять норм щодо поширення дії вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у редакції з 01.01.2015, на правовідносини, що виникли до 01.01.2015.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанції з приводу того, що положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII у частині права платника податку на віднесення сум до податкового кредиту суттєво звужено у порівнянні із попередньою редакцією.
Водночас, станом на дату розгляду спору справи судом першої інстанції, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення адміністрування податку на додану вартість» від 16 липня 2015 року № 643-VII внесено зміни до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зі змісту яких вбачається, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що у контексті зміни відповідного правового регулювання, що призвело до виникнення даного спору одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, під яким суд розуміє те, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
При цьому, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акта полягає в тому, що його юридична обов'язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому саме з моменту їх виникнення. При такій дії відбувається перегляд, корекція попередніх рішень щодо таких фактів вже відповідно до нового закону чи іншого нового нормативно-правового акта.
За загальновизнаним принципом права зворотної дії не можуть мати не тільки закони, інші нормативно-правові акти, які встановлюють юридичну відповідальність (санкції юридичних норм), а й усі інші закони, нормативно-правові акти (диспозиції та гіпотези норм, що в них містяться).
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили, що до правовідносин з приводу формування податкового кредиту в частині строку, протягом якого платник податку може включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, що складені у попередніх податкових періодах, у даному випадку, слід застосовувати положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у редакції, що діяла на дату складання податкової накладної та з урахуванням часових обмежень, встановлених діючою, на дату подання звітності позивачем, редакцією пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту, а висновок відповідача про порушення ТОВ «ТД «Росава» вказаних вище положень Податкового кодексу України зроблений всупереч принципу зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, правовідносини, які були підставою для включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість мали місце у листопаді та грудні 2014 року, тобто, до набрання чинності пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII.
Крім того, матеріали справи не містять доказів тверджень відповідача щодо факту сплину 180 календарних днів з дати складення податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у січні 2015 року, або доказів необхідності застосування ним інших строків.
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами першої та апеляційної інстанцій, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014 № 0004442200, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 480 200, 00 грн, за яким 384 160, 00 грн - за основним платежем та 96 040, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд наголошує, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
У разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.
У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Щодо вирішення питання про судові витрати, Суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VІ, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII, редакція діє з 01.09.2015 (далі - Закон).
Відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 4 названого Закону (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) за подання до адміністративного суду касаційної скарги суб'єктом владних повноважень на рішення суду, ставка судового збору встановлена у такому розмірі: 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
З огляду на те, що предметом позову є скасування податкового повідомлення - рішення, яким визначено грошове зобов'язання на загальну суму 1 912 786, 00 грн, позовні вимоги є вимогами майнового характеру, оскільки таке рішення змінює майновий стан особи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», у редакції, чинній на дату подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання майнового позову до суду становила 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.
Так, 2 відсотки розміру майнових вимог є більшим ніж 4-ри мінімальні заробітні плати, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 4 872, 00 грн (1 218, 00 грн * 4 = 4 872, 00 грн).
Зважаючи на викладене вище, та керуючись положеннями частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги становить 5 846, 40 грн (4 872, 00 грн * 120%).
Враховуючи те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2016 року було відстрочено скаржникові сплату судового здору до винесення судового рішення, Суд приходить до висновку про стягнення з скаржника - Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (правонаступник - ГУ ДПС у Київській області, ЄДРПОУ 44096797) вказаної вище суми судового збору.
Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
Замінити відповідача - Білоцерківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області її правонаступником - ГУ ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 44096797).
Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2016 залишити без змін.
Стягнути з ГУ ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 44096797) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 846, 40 грн (п'ять тисяч вісімсот сорок шість гривень 40 копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова