15 березня 2021 року № 320/9070/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2019 по 30.06.2020.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині від 30.11.2019 він звільнений з військової служби, виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахуванням на військовий облік до Васильківського ОМВК Київської області, але індексацію грошового забезпечення на день звільнення з військової служби він не отримав. Зазначив, що індексація грошового забезпечення йому виплачена лише 30.06.2020, тому вважає, що має право і на середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня виплати такої заборгованості.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відсутні порушення з боку відповідача під час здійснення розрахунку із позивачем при його звільненні. Зазначив, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення не надано. Спір про нарахування індексації та компенсації не є спором про нараховані/ненараховані суми під час звільнення.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області 16.10.1997.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом Міністра оборони України від 30.11.2019 №78-РС звільнений з військової служби у запас.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2019 №309, позивача виключено зі списків особового складу частини та направлено для зарахуванням на військовий облік до Васильківського ОМВК Київської області.
За час проходження служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 ОСОБА_2 не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
17.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Листом від 19.02.2020 №1/1/60/133 відповідачем відмовлено у виплаті індексації через недостатнє фінансування та відсутність роз'яснень Міністерства соціальної політики України, що змусило його звернутися до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 у справі №320/1867/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
На виконання вказаного рішення Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення 30.06.2020., що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, з якої підтверджується зарахування коштів на рахунок позивача у розмірі 39930,20 грн.
Вважаючи, що сума відповідної грошової компенсації виплачена не вчасно, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов'язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.
За приписами ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд критично ставиться до твердження відповідача про неможливість застосовувати до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19.
Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені ст. 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Суд звертає увагу, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 в адміністративній справі №320/1867/20 встановлено протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.10.2020 у справі №240/222/20, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Водночас, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки вказана вимога фактично вирішена судом при розгляді справи №320/1867/20 і не стосується предмету даного спору.
Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень є передумовою для зобов'язання цього суб'єкта вчинити дії, від виконання яких він незаконно ухиляється, внаслідок чого лише визнання протиправною такої бездіяльності, без застосування похідного наслідку, не є ефективним способом захисту права, оскільки безпосередньо не призводить до відновлення порушеного права позивача.
При цьому, з огляду на положення ч. 2 ст.5, а також п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина має забезпечувати ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, вимога позивача про визнання протиправними за змістом зводиться до визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні та не є ефективним способом захисту права.
Суд зазначає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.12.2019 по 30.06.2020.
Суд звертає увагу, що здійснення розрахунку суми та періоду затримки виплат при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, має проводити відповідач.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок Військової часттиниА0704 сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.