15 березня 2021 року № 320/8473/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.P., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ПФУ у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку ОСОБА_1 пенсії, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно статей 39, 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії ОСОБА_1 за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні з мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до ч.2 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, провівши відповідні виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування ОСОБА_1 та невиплати із 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київської області здійснити ОСОБА_1 із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату з 01.01.2014 по 02.08.2014 та 17.07.2018 підвищення до пенсії та доплат, встановлених статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018. Проте, відповідач, листом від 10.09.2020 №6266-9789/П-02/8-1000/20 відмовив у нарахуванні та виплаті відповідних підвищень до пенсії.
Представник відповідача у письмовому відзиві поданому до суду зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам діючого законодавства України, тому не підлягають задоволенню. Додатково наголосив на пропуск позивачем строку звернення до суду з відповідними вимогами, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Київській області.
Позивач зареєстрований та проживає в с. Кислівка Таращанського району Київської області, що підтверджується довідкою Кислівської сільської ради від 11.08.2020 №239, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживав чи проживає у зонах гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 роках, категорії №3, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28.05.1993.
Доказів про його працевлаштування чи здійснення підприємницької діяльності в спірні періоди відповідачем не надано.
Позивач звернувся до відповідача про нарахування та виплату з 01.01.2014 по 02.08.2014 та 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, відповідач листом від 10.09.2020 №6266/9789/П-02/8-1000/20 відмовив у нарахуванні та виплаті відповідних підвищень до пенсії.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.49 Закону №796-ХІІ, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч.1 ст.51 Закону №796-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (а саме, в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008) особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Крім того, згідно Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 ст. 39 Закону №796-ХІІ, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 №3491-УІ (далі - Закон №3491-VI) розділ VII Прикінцеві положення Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнено п. 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення ст.39, 51 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення п. 4 розділу VII визнано таким, що відповідає Конституції України).
Згідно зі ст. 51 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
14.06.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України №3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон №3491-VI), яким розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: «Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік».
Положення пункту 4 розділу VІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011.
Аналогічні положення передбачені в Законах України про Державний бюджет України на 2012 рік, на 2013 рік.
На виконання п. 7 Закону №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011 №745, яка набрала чинності з 23.07.2011.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-ХІІ, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та ч. 3 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», до 23.07.2011 здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним Законом, а з 23.07.2011 у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
23.11.2011 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивачки (далі - Порядок №1210).
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014, який набрав чинності 03.08.2014, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28.12.2014 прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», п. 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VIII, який набув чинності 01.01.2015, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 01.01.2014 Законом України від 16.01.2014 №719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення, встановлених ст. 39 та 51 Закону №796-XII. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796-XII над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 01.01.2014 нарахування та виплата щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення повинні були здійснюватись у розмірі та на підставі статей 39 та 51 Закону №796-XII.
З 03.08.2014 Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39 та 51 Закону №796-XII, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування та виплата особі додаткової пенсії та доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтями 39 та 51 Закону №796-XII, а не Порядком №1210.
Отже, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати пенсію та доплати позивачу в розмірі, визначеному ст.39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, а не Порядком №1210.
Така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26.01.2016 (справа №285/4300/14-а) та Верховного Суду від 21.02.2018 (справа №619/2262/17).
Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача здійснити позивачу із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, суд зазначає наступне.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, пп. 7 п. 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-XII у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування ст. 39 Закону №796-XII вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція ст. 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція ст. 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта -ст. 39 Закону №796-XII до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 ст. 39 Закону №796-XII у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та ст. 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивачки на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст. 39 Закону №796-XII.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто з 17.07.2018 відновлено дію ст. 39 Закону №796-XII у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону №796-XII із 17.07.2018 має такий зміст:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25% від розміру мінімальної заробітної плати.
Законом №76-УІІІ, який набрав чинності 01.01.2015 внесено зміни до Закону №796- XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Однак, Законом №987- VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, встановлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених ст.16 Конституції України, у тому числі, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи ст.3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тож, Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню ч. 2 ст. 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17.07.2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі ст. 39 Закону №796-ХІІ.
Судом відхилено твердження відповідача про те, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер у розмірі, визначеному Постановою №1210 з огляду на наступне.
Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно із ч. 3 ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Тому у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Постановою Кабінету Міністрів України №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок) відповідно до п. 15 якого визначено, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене ст. 39 Закону №796-ХІІ, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - здійснюється у розмірі 5,2 грн.
Зазначені положення Закону №79-VIII неконституційними не визнавалися, положення постанови №1210 є також чинними.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ встановлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вищевказана позиція суду узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у Постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, нормами КАС України передбачено можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави для висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки, судом встановлено, що виплата позивачу пенсії за період з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17 та від 19.06.2018 у справі №646/6250/17.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про негайне виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, зазначена норма стосується виконання рішень про присудження, тобто стягнення, пенсії, у яких зазначається конкретний розмір пенсії (заборгованості) з наведенням в мотивувальній частині відповідного розрахунку, у той час як у даній справі виплаті пенсії позивачці мають передувати дії органу Пенсійного фонду України по здійсненню перерахунку пенсії, внаслідок чого норма ст. 371 КАС України у даному випадку застосуванню не підлягає.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
Судом встановлено, що 14.08.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Якименком Олегом Васильовичем укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом №161/20, пунктом 1.1 якого передбачено, що адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та у строки, обумовлені сторонами.
Згідно з пунктом 2.1 договору визначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до пункту 3.1 оплата за надання правничої допомоги здійснюється за домовленістю сторін та підтверджується відповідними платіжними квитанціями та актами виконаних робіт.
15.09.2020 між сторонами підписано акт виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги адвокатом №161/20, відповідно до якого загальна вартість послуг адвоката з надання правничої допомоги становить 2500,00 грн., та який включає:
- надання консультації, копіювання документів;
- підготування звернення до Управління пенсійного фонду;
- направлення адвокатських запитів;
- підготування позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії .
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на суму 2500,00 грн. додано до матеріалів справи копію квитанції №161/20 від 15.09.2020.
Суд зауважує, що відповідачем під час розгляду справи не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
У зв'язку з цим, враховуючи підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу належними та допустимими доказами та їх зв'язок зі справою, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що до при відкритті провадження у справі позивачеві відстрочено сплату до судового збору до ухвалення, судовий збір у розмірі 1681,60 грн. підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 6266-9789/П-02/8-1000/20 від 10.09.2020 у здійсненні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та за період з 17.07.2018 відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (Код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, та здійснити виплату додаткової пенсії та надбавки з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (Код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (Код ЄДРПОУ: 22933548).
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (Код ЄДРПОУ: 22933548) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1681,60 коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Щавінський В.Р.