ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.03.2021Справа № 910/10969/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстрейд"
про стягнення 139 999,99 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Вінницяпобутхім" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстрейд" (далі- відповідач) про стягнення 139 999,99 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, на виконання умов договору на постачання природного газу №Грт-18/136 від 26.07.2018 було перераховано відповідачу 6 449 213,21 грн оплати за газ, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурстрейд" поставило Приватному акціонерному товариству "Вінницяпобутхім" товар на суму 6 125 666,28 грн та на вимогу позивача повернуло надлишково сплачені останнім грошові кошти на суму 183 546,94 грн, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача 139 999,99 грн попередньої оплати за товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем було усунуто недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 судом відкрито провадження у справі №910/10969/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано).
21.09.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній повідомив суд про cплату 03.08.2020 на користь позивача 5 000,00 грн, у зв'язку з чим сума заборгованості складає 134 999,99 грн.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
26.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурстрейд" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Вінницяпобутхім" (споживач) було укладено договір на постачання природного газу №Грт-18/136 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надавати (постачати) у власність споживачу природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятого обсягу газу на умовах цього договору. Споживач є кінцевим споживачем газу, який передається за цим договором (п.п.1.1, 1.2).
У п.2.1 договору сторони погодили обсяг газу, що планується поставити за даним договором у кожному календарному місяці 2018 року.
Кількість газу, поставленого споживачу, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, в яких визначається фактичний обсяг спожитого газу і які підписуються повноважними представниками постачальника і споживачем. Підстави для підписання акту приймання-передачі газу між постачальником та споживачем є підписаний акт прийому-передачі послуг з транспортування газу повноваженими особами споживача та підприємства, що здійснювало транспортування та облік газу для споживача (п.3.2 договору).
Відповідно до п.п.3.9.2, 3.9.3 договору споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених цим договором, прийняти газ, що передається постачальником, а згідно п.п.3.11.1, 3.11.2 договору постачальник зобов'язується забезпечити постачання природного газу в порядку та на умовах, передбачених цим договором, розглядати в установленому законодавством порядку звернення споживача, зокрема з питань нарахувань за природний газ, і за наявності відповідних підстав задовольняти його вимоги.
Ціна за 1000,0 кубічних метрів газу становить 10 400,00 грн з ПДВ. Загальна сума даного договору складається із сум вартості місячних обсягів поставленого газу (п.п.5.1, 5.4 договору).
Оплата за газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами, в наступному порядку: 15% вартості газу-до 10 числа місяця поставки газу; 25% вартості газу-до 20 числа місяця поставки газу; 55% вартості газу-до 30 числа місяця поставки газу; 05% вартості газу - до 05 числа місяця, наступного за звітним. Кошти, які надлишково надійшли від споживача, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості по даному договору (п.п.6.1, 6.5 договору).
Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє в частині поставки газу по 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін протягом 30 днів до закінчення терміну дії даного Договору не сповістить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожен наступний календарний рік (п.п.11.1, 11.3 договору).
Так, на виконання умов договору, позивачем було перераховано відповідачу оплату за товар у загальному розмірі 6449213,21 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №003372 від 10.08.2018 на суму 300000,00 грн, №003483 від 17.08.2018 на суму 350000,00 грн, №003612 від 29.08.2018 на суму 250000,00 грн, №003698 від 04.09.2018 на суму 37000,00 грн, №003764 від 07.09.2018 на суму 320000,00 грн, №003949 від 19.09.2018 на суму 480000,00 грн, №004080 від 28.09.2018 на суму 290000,00 грн, №004276 від 10.10.2018 на суму 490000,00 грн, №004411 від 19.10.2018 на суму 650000,00 грн, №004596 від 02.11.2018 на суму 168000,00 грн, №004804 від 15.11.2018 на суму 121213,22 грн, №005224 від 12.12.2018 на суму 520000,00 грн, №005391 від 21.12.2018 на суму 730000,00 грн, №005495 від 28.12.2018 на суму 340000,00 грн, №000052 від 08.01.2019 на суму 28500,00 грн, №000082 від 10.01.2019 на суму 210000,00 грн, №000247 від 22.01.2019 на суму 150000,00 грн, №000433 від 06.02.2019 на суму 54500,00 грн, №000859 від 13.03.2019 на суму 380000,00 грн, №001005 від 20.03.2019 на суму 510000,00 грн.
При цьому постачальником було поставлено, а споживачем прийнято газ на загальну суму 6125666,28 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу №91 від 31.08.2018 на суму 929406,76 грн, №142 від 30.09.2018 на суму 892474,32 грн (коригуючий акт №224 від 31.10.2018 на суму 121701,00 грн), №193 від 31.10.2018 на суму 1512631,14 грн, №294 від 31.12.2018 на суму 1660893,85 грн, №19 від 31.01.2019 на суму 414303,35 грн, №111 від 31.03.2019 на суму 594255,86 грн.
Відповідно до виписок банку з рахунку позивача, постачальником було повернуто 28.08.2019 надлишково перераховані грошові кошти на суму 73546,93 грн, а 03.09.2019 - 50000,00 грн.
Згідно акту звірки взаєморозрахунків, який підписаний та скріплений печатками сторін за період з 01.01.2018 по 30.11.2019 переплата позивача за договором склала 200000,00 грн.
12.12.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою №3/1095 від 12.12.2019 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 200000,00 грн.
Як вбачається з виписок банку з рахунку позивача, постачальником було повернуто споживачу 13.01.2020 - 50000,00 грн, а 12.06.2020 - 10000,01 грн.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем свого обов'язку з повернення позивачу суми переплати за договором на суму 139 999,99 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" підлягає задоволенню частково, а провадження у справі №910/10969/20 в частині стягнення основної заборгованості на суму 5000,00 грн підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
У разі настання вищезазначених умов покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару на суму сплаченої попередньої оплати, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Виконання позивачем, як покупцем, свого обов'язку з перерахування відповідачу, як продавцю, попередньої оплати за товар на суму 6 449 213,21 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі - відповідними платіжними дорученнями.
В той же час в матеріалах справи наявні докази поставки відповідачем товару на загальну суму 6 125 666,28 грн.
При цьому відповідачем до моменту звернення позивача з відповідним позовом до суду було повернуто 183 546,94 грн переплати за договором.
Наразі, як вбачається з матеріалів справи, після звернення позивача з відповідним позовом до суду, відповідачем було перераховано 5000,00 грн надлишково перерахованих коштів за природний газ, що підтверджується платіжним дорученням №1757 від 03.08.2020.
Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів в загальному розмірі 5000,00 грн після звернення позивача до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у справі №910/10969/20 в частині стягнення переплати на суму 5000,00 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.
Отже станом на дату вирішення спору у справі №910/10969/20 по суті, заборгованість відповідача перед позивачем складає 134 999,99 грн.
На підставі викладеного, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстрейд" визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а провадження у справі №910/10969/20 в частині стягнення переплати на суму 5 000,00 грн підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно положень ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 910/10969/20 в частині стягнення переплати у розмірі 5000,00 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстрейд" (01054, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 37/14, офіс №108, ідентифікаційний код 37853712) на користь Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" (21001, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Академіка Янгеля, будинок 4, ідентифікаційний код 30684913) 134 999 (сто тридцять чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
6. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 16.03.2021.
Суддя М.Є.Літвінова