ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.03.2021Справа № 910/11123/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства "Радіовимірювач"
про стягнення 7683,25 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Радіовимірювач" (далі - відповідач) про стягнення 7683,25 грн, з яких: штраф у розмірі 4242,30 грн, пеня на суму 3161,95 грн та 3% річних у сумі 279,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №033/18-ПР-9 від 19.12.2017 в частині своєчасного здійснення оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2020 позовну заяву залишено без руху.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки, які зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 05.08.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 судом відкрито провадження у справі №910/11123/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив (якщо такий буде подано) - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
17.09.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, направлений на адресу суду засобами поштового зв'язку 14.09.2020, в якому останній стверджував, що заявлений до стягнення позивачем розмір неустойки надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, у зв'язку з чим просив суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
05.10.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти тверджень відповідача у відзиві на позов заперечив та вказав на те, що укладеним між сторонами договором передбачені чіткі строки оплати поставленого товару, а відповідач їх порушив, з огляду на що позивачем нараховано штраф, пеню та 3% річних, розмір яких є незначним.
23.11.2020 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява №1 по справі.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.12.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (зміна найменування на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") як постачальником та Державним підприємством "Радіовимірювач" як споживачем було укладено договір постачання природного газу №033/18-ПР-9 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2018 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для власних потреб, а не для перепродажу (п.п.1.1, 1.2).
Постачальник передає споживачу з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року (включно) газ обсягом до 690,0 тис.куб.м, у тому числі по місяцях (тис.куб.м): січень - 150,0, лютий - 120,0, березень - 100,0, жовтень - 50,0, листопад - 120,0, грудень - 150,0 (п.2.1 договору).
Відповідно до п.п.3.1, 3.4 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу.
Ціна за 1000 куб.м природного газу за цим договором на дату його укладання становить 9918,00 грн з ПДВ. Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.п.5.2, 5.4 договору).
Оплата за природний газ проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов, порядку зарахування коштів, визначених у п.5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).
Відповідно до умов п.п.5 п.7.2 договору споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати поставлений природний газ в розмірі та порядку, передбаченому даним договором, а згідно п.п.2 п.7.4 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку природного газу відповідно до вимог законодавства та умов цього договору.
У разі невиконання споживачем умов п.6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем п.6.1 цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу (п.8.2 договору).
Згідно п.10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору).
Додатковими угодами №1 від 27.12.2017, №2 від 23.01.2018, №3 від 20.02.2018, №4 від 28.09.2018, №5 від 01.10.2018 сторонами вносились зміни до договору, у т.ч. щодо вартості природного газу.
Відповідно до актів приймання - передачі природного газу, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками останніх, 31.01.2018 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за січень місяць 2018 року на суму 589459,32 грн, 28.02.2018 за лютий місяць 2018 року на суму 456354,00 грн, 31.03.2018 за березень місяць 2018 року на суму 315527,46 грн, а всього на суму 1361340,78 грн.
Згідно переліку операцій по Державному підприємству "Радіовимірювач" за період з 01.12.2017 по 31.07.2019 відповідачем було оплачено за поставлений позивачем природний газ на загальну суму 1361340,78 грн наступним чином: 27.12.2017 - 21480,00 грн, 27.12.2017 - 220000,00 грн, 28.12.2017 - 235187,72 грн, 26.01.2018 - 193190,40 грн, 29.01.2018 - 170000,00 грн, 12.02.2018 - 11000,00 грн, 20.02.2018 - 24000,00 грн, 21.02.2018 - 159190,40 грн, 23.02.2018 - 81572,40 грн, 13.03.2018 - 20000,00 грн, 21.03.2018 - 80000,00 грн, 22.03.2018 - 27115,60 грн, 22.03.2018 - 58000,00 грн, 07.06.2018 - 10000,00 грн, 13.06.2018 - 50604,26 грн.
Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем у березні 2018 року природного газу у визначений договором строк, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу, пені та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами (ч.1 ст.12 Закону України "Про ринок природного газу" в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин між сторонами).
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом укладеного 19.12.2017 між сторонами договору (з урахуванням додаткових угод до нього) позивач зобов'язався поставити відповідачу у 2018 році природний газ, планові обсяги якого визначені сторонами у п.2.1 договору, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався оплатити природний газ на умовах цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, свій обов'язок щодо передачі відповідачу природного газу позивач виконав належним чином, загальна вартість отриманого відповідачем товару склала 1361340,78 грн, однак відповідач, всупереч п.6.1 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар оплатив із простроченням.
Суд звертає увагу сторін на те, що у п.6.1 договору сторонами чітко погоджено строк оплати за поставлений позивачем товар, а саме: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу, а отже за природний газ, що поставлений у березні 2018 року відповідач повинен був оплатити у строк до 14.04.2018.
При цьому акт приймання - передачі природного газу за березень 2018 року на суму 315527,46 грн був підписаний між сторонами 31.03.2018 та відповідно підлягав оплаті у строк, встановлений укладеним між сторонами правочином. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому за висновками суду, оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем у березні 2018 року на виконання умов договору товару, у позивача виникло право на нарахування 3% річних у відповідності до приписів ст.625 Цивільного кодексу України.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення 3% річних судом встановлено, що їх розмір відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 279,00 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3161,95 грн за загальний період прострочення з 17.04.2018 по 12.06.2018 та штрафу 4242,30 грн, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання споживачем п.6.1 цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Як встановлено судом, відповідач у строк, визначений п.6.1 договору свого обов'язку зі сплати за отриманий у березні 2018 року природний газ не виконав, чим допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним.
Крім того, оскільки судом встановлено факт прострочення оплати природного газу понад 30 днів, то вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу згідно положень п.8.2 договору є законними та обґрунтованими, а розрахунок штрафу, який наведений позивачем у розрахунку до позовної заяви є арифметично вірним.
Що стосується заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому за положенням ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Отже враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу та пені на 50%, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф на суму 2121,15 грн та пеня у розмірі 1580,98 грн. Таке зменшення суд першої інстанції вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Радіовимірювач".
З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно положень ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Радіовимірювач" задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Радіовимірювач" (02660, місто Київ, вул. Колекторна, будинок 24/26, ідентифікаційний код 14308109) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код 20077720) 1580 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят) грн 98 коп. пені, штраф на суму 2121 (дві тисячі сто двадцять одна) грн 15 коп., 3% річних на суму 279 (двісті сімдесят дев'ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 16.03.2021.
Суддя М.Є.Літвінова