Справа № 161/8506/20
Провадження № 2/161/892/21
05 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Демчук Т.В.,
з участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3
представника відповідачів - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 16.09.2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.09.2019 року.
Вказує, що вказаним рішенням також змінено її прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 .
Посилається на те, що за час перебування у шлюбі ними було придбано майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Opel Vectra», 1998 року випуску, які були зареєстровані за відповідачем.
Однак, на даний час вони не дійшли спільної згоди щодо поділу спільного майна. Крім цього, відповідачем було відчужено автомобіль без її згоди, а кошти використано не в інтересах сім'ї.
У зв'язку з чим, просить провести поділ майна подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за половину вартості автомобіля в сумі 39555,30 грн.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у заяві та просили їх задовольнити.
Відповідач та його представник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом з'ясовано, що з 16.09.2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюб, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.09.2019 року (а.с. 7-9).
З представлених матеріалів справи вбачається, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира загальною площею 42,1 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що придбана 19.05.2017 року на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 11-12).
Також з'ясовано, що у період шлюбу ОСОБА_3 придбав автомобіль «Opel Vectra», 1998 року випуску, що сторонами не оспорюється.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 п. 22, абз. 1 п. 23, абз. 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.2, ч.3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
У зв'язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 року (справа № 6-399-цс17).
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, суд зобов'язаний з'ясувати, чи це майно може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, чи є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за таких обставин, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль «Opel Vectra», 1998 року випуску є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбані під час шлюбу подружжя.
При цьому, посилання відповідача та його представника, що спірну квартиру та автомобіль були придбано за кошти матері відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами, а покази свідків даний факт не спростовують.
Таким чином, суд вважає за можливе в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, слід визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину вказаної квартири.
Водночас, як слідує із договору купівлі-продажу №0741/2019/1491935 транспортного засобу від 30.05.2019 року ОСОБА_3 відчужив автомобіль «Opel Vectra», 1998 року випуску ОСОБА_7 за 42300,00 грн. (а.с. 62).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 Постанови від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, а приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За наведених обставин, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 на свою користь 1/2 ринкової вартості автомобіля марки «Opel Vectra», 1998 року випуску та вважає визначити розмір такої компенсації в сумі 211500,00 грн. (42300,00 грн. / 2), тобто, виходячи з договірної ціни, за яку його було відчужено
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати пропорційно до задоволених вимог в розмірі 3051,47 грн. судового збору, виходячи від вартості Ѕ частини квартири та автомобіля та 1256,00 грн. витрат по оплаті за проведення експертизи.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. 331 ЦК України, ст. ст. 60, 65, 70 СК України, Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов задовольнити частково.
Провести поділ майна подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за відчуження транспортного засобу «Opel Vectra», 1998 року випуску, який набутий у період шлюбу в розмірі 21150 (двадцять одну тисячу сто п'ятдесят) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у справі, а саме: 3051 (три тисячі п'ятдесят одну) грн. 47 коп. судового збору та 1256 (одну тисячу двісті п'ятдесят шість) грн. витрат по оплаті за проведення експертизи.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 15 березня 2021 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду Р.М. Кихтюк