Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
справа № 748/2477/17
провадження № 51-3196 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017270270000042 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням частин 1, 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Цим вироком також засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 12 січня 2017 року близько 23:30, діючи умисно, повторно, через паркан проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , де з сараю викрав майно потерпілого ОСОБА_9 , чим завдав майнової шкоди останньому на загальну суму 237,70 грн.
Крім того, 13 січня 2017 року близько 08:00 ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_10 , діючи умисно, повторно, проник через паркан на територію домоволодіння АДРЕСА_3 . У цей час ОСОБА_8 на виконання раніше досягнутої домовленості почав спостерігати за навколишньою обстановкою. Демонтувавши штапики та скло у віконному отворі, ОСОБА_6 проник до будинку за вищевказаною адресою, звідки намагався таємно викрасти грошові кошти. Однак засуджені не змогли довести свого злочинного наміру до кінця, оскільки дії ОСОБА_6 були помічені ОСОБА_11 .
Крім того, 13 січня 2017 року близько 08:00 ОСОБА_6 після виявлення його злочинних дій, перебуваючи в будинку АДРЕСА_3 , виходячи за межі попередньої домовленості з ОСОБА_8 на викрадення майна, з метою приховати інший злочин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи настання наслідку у вигляді смерті ОСОБА_11 та бажаючи його настання, завдав останній не менше сімдесяти семи ударів ножем у голову, тулуб, верхні кінцівки та ліву нижню кінцівку, чим заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_12 та засудженого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2019 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про неповноту та однобічність судового розгляду. Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки його правдивим показанням щодо обставин справи, не взяв до уваги того, що на ножі не виявлено відбитків пальців його рук. Крім того, зазначає, що судом проігноровано його клопотання про виклик свідків, чим порушено його право на захист. Також вказує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України. Наголошує, що матеріали кримінального провадження не містять доказів його винуватості, а вказаних злочинів він не вчиняв.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просила судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Як убачається з вироку, висновки суду присяжних про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
Такі висновки суд присяжних зробив на підставі показань засудженого ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та допитаного в судовому засіданні експерта ОСОБА_30 .
Крім того, судом присяжних покладено в основу обвинувального вироку показання свідка ОСОБА_31 , допитаної в порядку ст. 225 КПК Україна на підставі ухвали слідчого судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року.
Разом з тим місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_6 дані, що містяться в рапорті оперативного чергового від 13 січня 2017 року щодо повідомлення про виявлення трупа ОСОБА_32 , заяві від 14 січня 2017 року ОСОБА_23 по факту зникнення речей, заяві потерпілого ОСОБА_9 від 25 квітня 2017 року про крадіжку, протоколах огляду місця події від 13 січня 2017 року та 21 квітня 2017 року, заяві ОСОБА_14 від 13 січня 2017 року про надання дозволу на огляд домоволодіння, протоколі огляду трупа від 14 січня 2017 року, протоколі обшуку від 21 квітня 2017 року, протоколі пред'явлення особи ОСОБА_6 для впізнання за фотознімками від 06 квітня 2017 року за участю свідка ОСОБА_33 , протоколі слідчого експерименту від 21 квітня 2017 року за участю засудженого ОСОБА_8 , протоколі про результати аудіоконтролю ОСОБА_6 в ІТТ Чернігівського РВП Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області та аудіозапису до нього, протоколах про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 21 квітня 2017 року та 03 травня 2017 року.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться в лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_32 № 33, висновках судово-медичних експертиз № 28 від 30 січня 2017 року, № 31 від 30 січня 2017 року, № 38 від 30 січня 2017 року, № 39 від 30 січня 2017 року, № 40 від 30 січня 2017 року, № 43 від 14 січня 2017 року, № 47-мк від 06 червня 2017 року, № 254 від 08 травня 2017 року, № 256 від 08 травня 2017 року, висновках судових молекулярно-генетичних експертиз № 72мб від 20 лютого 2017 року, № 10-1/172 від 03 березня 2017 року, № 173мб від 07 березня 2017 року, № 174мб від 07 березня 2017 року, № 175мб від 07 березня 2017 року, № 171мб від 12 березня 2017 року, № 10-1/73 від 23 березня 2017 року, висновках трасологічних судових експертиз № 89 від 23 січня 2017 року, № 90 від 23 січня 2017 року, висновку судово-товарознавчої експертизи № 3814-3818/17-24 від 21 серпня 2017 року, висновку судово-психіатричної експертизи № 313/324 від 18 травня 2017 року.
Під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як і не встановлено підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом присяжних достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтуються висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд присяжних дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд присяжних у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, їх наслідки.
За встановлених фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України як таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло, та умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин, є правильною.
В ході перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що докази та показання потерпілих та свідків були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
За таких обставин доводи засудженого про відсутність доказів його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду.
Крім того, колегія суддів вважає надуманими доводи засудженого про те, що місцевий суд не надав оцінки його правдивим показанням щодо обставин справи, оскільки дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_6 відмовився надавати показання по суті пред'явленого обвинувачення на підставі ст. 63 Конституції України.
Також у касаційній скарзі засуджений вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, вважає, що місцевий суд не взяв до уваги тієї обставини, що на ножі не було виявлено відбитків пальців його рук.
Такі доводи касаційної скарги засудженого не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях. А тому зазначені доводи в цілому не можуть вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що місцевим судом проігноровано клопотання сторони захисту про виклик свідків, чим, на його думку, порушено його право на захист, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 327 КПК України прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час підготовчого судового засідання захисник ОСОБА_34 , діючи в інтересах ОСОБА_6 , окрім іншого, заявив клопотання про виклик для допиту свідків у кримінальному провадженні.
Ухвалою суду від 03 листопада 2017 року клопотання захисника про виклик свідків задоволено частково, при цьому відмовлено лише в частині виклику свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_35 .
У подальшому місцевим судом було викликано та безпосередньо допитано свідків, у тому числі й тих, про допит яких стороною захисту заявлено у клопотанні. Зокрема, судом присяжних допитано свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_36 , ОСОБА_18 , ОСОБА_37 (журнал судового засідання від 23 січня 2018 року), ОСОБА_17 , ОСОБА_16 (журнал судового засідання від 22 лютого 2018 року), ОСОБА_23 , ОСОБА_24 (журнал судового засідання від 27 березня 2018 року), ОСОБА_26 (журнал судового засідання від 25 квітня 2018 року), ОСОБА_38 (журнал судового засідання від 20 травня 2019 року). Керуючись вимогами ст. 94 КПК України, показанням вказаних свідків місцевий суд надав відповідну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі.
Крім того, суд присяжних надав відповідну оцінку показанням свідка ОСОБА_31 , яка була допитана в порядку ст. 225 КПК Україна на підставі ухвали слідчого судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 26 травня 2017 року.
При цьому, засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_34 були присутні під час допиту на досудовому розслідуванні свідка ОСОБА_31 та без обмежень у часі мали змогу ставити свідку запитання по суті обставин її допиту (т. 4., а. с. 3-5).
Під час судового розгляду неодноразово викликалися й інші свідки за клопотанням сторони захисту, а саме ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , однак жодного разу вказані свідки до суду не з'явились.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку місцевий суд, дотримуючись принципу змагальності, створив усі необхідні умови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав щодо подання доказів у кримінальному провадженні, зокрема й щодо допиту свідків, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є непереконливими.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні.
Під час апеляційного розгляду в судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 ставив питання про допит свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_33 , які не були допитані під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, а також про повторне дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов'язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. Разом з тим у ч. 2 ст. 23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов переконання, що всі докази у кримінальному провадженні досліджено місцевим судом з дотриманням засад безпосередності, таким доказам надано відповідну правову оцінку, з якою погодився й суд апеляційної інстанції.
Разом з тим, оскільки свідки ОСОБА_31 та ОСОБА_39 місцевим судом не допитувалися, апеляційний суд частково задовольнив клопотання засудженого та ухвалив рішення про допит зазначених свідків, при цьому вжив відповідних заходів для їх виклику.
Проте вказані свідки апеляційним судом допитані не були, оскільки не з'явилися в судове засідання з незалежних від суду причин. Зокрема, ОСОБА_31 не отримала судову повістку, а ОСОБА_39 відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 січня 2020 року перебуває у розшуку.
За результатом дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду колегією суддів не встановлено процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
Перевіряючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за його апеляційною скаргою, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги засудженого в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.
На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 травня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3