Справа № 522/534/18
Провадження №2/522/4522/21
16 лютого 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Кісліної В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» за участю третьої особи Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просила суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 675-7 ДОУ 1 П від 14.08.2006 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір іпотеки від 14.08.2006 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М.; зобов'язати Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки від 14.08.2006 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., а саме квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 .
При цьому позивачка посилається на те, що між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» 14.08.2006 року був укладений договір про надання споживчого кредиту. У якості забезпечення договору про надання споживчого кредиту був укладений іпотечний договір, за яким було передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Позивачка є спадкоємцем померлого за законом.
Позивачка вважає, що кредитний договір укладений з порушенням норм законодавства, а саме позичальнику не були роз'ясненні ризики укладення договору в іноземній валюті, договір суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», договір не містить умов які б регулювали відповідальність банку за невиконання або неналежно виконання договору, та інше, а тому договір повинен бути визнаний недійсним.
У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явися, надав заяву про розгляд справи у його відсутність. Також представником відповідача був наданий відзив на позов, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали справи та надані докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Судом встановлено, що 14 серпня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є - ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір кредиту №675-7 ДОУ 1 П, згідно якого останньому було надано кредит в сумі - 49 000 доларів США, що еквівалентно - 247 450 грн., зі сплатою 13% річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 14.08.2016 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки в іпотеку Банку передана квартира АДРЕСА_1 , загальна площа квартири - 70,5 кв. м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть.
ОСОБА_1 у встановленому Законом порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 .
Вказані обставини встановлені постановою Одеського апеляційного суду від 16.05.2019 року.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК.
Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК).
Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК України.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 ЦК України дає вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Зміст правочину становить собою сукупність умов, які направлені на досягнення відповідного та очікуваного для всіх сторін правочину правового ефекту у спосіб, який би не суперечив законодавству. Під змістом правочину, умови якого не суперечать законодавству, слід розуміти умови договору про його предмет і мету.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.ч.1 і 3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Дослідивши матеріали справи, суд вбачає, що ОСОБА_2 з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме - АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, що відповідає положенням статей 19, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 3-5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Із змісту оспорюваного Договору видно, що сторони обумовили і прописали в Договорі необхідні умови, які відповідають вимогам щодо укладення кредитних договорів.
Так, в розділі 1 кредитного Договору визначено предмет договору, а саме: кредитні кошти у іноземній валюті (долар США) в сумі 49 000 дол., які банк зобов'язується надати Позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти кредит, належним чином його використати і повернути кошти банку та сплатити плату за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором (п.1.1Договору).
Окрім цього, умовами передбачено строк кредитування до 14.08.2016 року(п.1.2.1.), процентну ставку за користування кредитом в розмірі 13% (п.1.3.1), строки сплати платежів (п.1.3.3).
У пункті 1.6 Договору сторони погодили черговість погашення грошових зобов'язань позичальника.
Також умовами Договору визначено права та обов'язки сторін (розділ 3-6), відповідальність сторін за порушення зобов'язань за Договором (розділ 7), порядок дострокового повернення кредиту на вимогу банку(розділ 11) та інші умови.
Позичальником підписано кредитний Договір, що свідчить про його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також безспірно вбачається, що умисел позивача був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 49 000 доларів США під заставу належного йому нерухомого майна і що таке волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів.
Як видно із зазначеного, умови спірного Договору доступно та зрозуміло передбачають розмір кредиту; строки його повернення; відсотки за користування кредитом; розмір комісії за відкриття позичкового рахунку; розмір щомісячного платежу та графік погашення кредиту; передбачена можливість дострокового погашення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору та його забезпечення, а тому, на думку суду, такі умови банку цілком узгоджуються із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Суд вбачає, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та виконував його умови протягом тривалого часу, що свідчить про прийняття ним таких умов.
Посилання позивача як на підстави позову на положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» та положення постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 року №168, суд вважає недоцільними, оскільки на момент укладення спірного договору дані норми чинного законодавства не діяли в тій редакції, в якій їх викладає позивач. Таким чином, як підставу для задоволення позову суд не приймає їх до уваги.
Згідно зі ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку із вчиненням цього правочину.
У роз'ясненнях п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін договору.
Між тим, суд вважає, що відсутні підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним до положень статей 203, 215, 230 ЦК України - як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договорів, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними, а позивач не довів введення в оману позичальника під час укладення договору, оскільки перед підписанням позичальник мав можливість ознайомитися з текстами та умовами договору та власноручно їх підписав.
Аналогічні правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 2.12.2015 року (справа № 6-1341цс15), від 05.03.2018 року (справа №522/423/15-ц).
При цьому, позичальник не звертався до Банку із заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення певних положень договору, а також не скористався правом протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причини, не відмовився від його виконання, а тривалий час користувався кредитними коштами, що свідчить про те, що він був згоден з умовами кредитного договору.
На підставі наведеного доводи позивача про те, що при укладенні спірного правочину банк не надав позичальнику повної інформації про умови кредиту, навмисно приховав фактичну процентну ставку та фактичне подорожчання кредиту, увівши в оману позичальника, на увагу не заслуговують.
Крім того, Верховний Суд України в ухвалі від 12 травня 2010 р. зазначив, що не є підставою для визнання договору недійсним надання кредиту в іноземній валюті, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93) не містить такої заборони.
Зміни до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно якої надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється, були внесені Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", та стосуються кредитних договорів, які були підписані після набрання чинності вказаним Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI.
Таким чином, на час укладення спірного кредитного договору у 2006 році не існувало такої заборони про надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті.
Згідно роз'яснення у п. 16 постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
Отже, посилання позивача на покладення на позичальника всіх ризиків знецінення національної валюти України не свідчить про недійсність кредитного договору та порушення банком принципу справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому положення ст. 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Суд також відмовляє у задоволенні вимог про визнання договору іпотеки недійсним, та зобов'язання вчинити певні дії, так як ці вимоги витикають з вимог про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку позовні вимоги не знайшли свого належного підтвердження за розглядом справи, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Зі сторони відповідача вимоги щодо відшкодування понесених ним судових витрат до суду не заявлялись.
Керуючись ст.ст.. 1, 3, 10, 15, 16, 203, 215, 216, ч.1 ст. 230, 509, 526-530, 626-629, 631, 638-639, 1054, 1055, 1056 ЦК України, ст.11, 18, 22 Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст..1, 2, 10-13, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 209, ч.1, 3 ст. 223, 235, 241, ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» за участю третьої особи Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лічман Інна Миколаївна про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя:
16.02.2021