Постанова
Іменем України
11 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 500/2442/16-к
Провадження № 51 - 5996 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 в режимі
відеоконференції,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015160150003334 від 23 грудня 2015 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Ізмаїл Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 липня 2011 року за ст. 185 ч. 3 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, постановою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 березня 2014 року умовно - достроково звільненого на не відбутий термін 1 рік 8 місяців 24 дня,
за ст. 348, ст. 263 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 травня 2018 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 травня 2018 року ОСОБА_6 засуджено:
- за ст. 263 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;
- за ст. 348 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.
На підставі ст. 70 КК України покарання ОСОБА_6 за сукупністю злочинів визначено шляхом часткового складання призначених покарань і остаточно призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 13 років.
Строк основного покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі вказано обчислювати з 23 грудня 2015 року.
На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_6 в строк покарання його попереднє ув'язнення з 23 грудня 2015 року по 18 травня 2017 року з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.
До набирання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 , а саме : стягнута матеріальна шкода в розмірі 15 682, 11 грн. та моральна шкода в розмірі 2000 грн. (з врахуванням ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області про виправлення описки від 11 травня 2018 року).
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 , а саме: стягнута моральна шкода у розмірі 2000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави процесуальні витрати у справі, пов'язані з проведенням експертиз в сумі 14 496,22 грн.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
Так, 23 грудня 2015 року ОСОБА_6 , знаходячись біля загальноосвітньої школи № 10, розташованої по вул. Івана Франко, 17 в м. Ізмаїлі Одеської області, придбав шляхом знахідки пістолет «Zоraкі» моделі «914-S» N 0413 - НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А., 2 патрона калібру 9 мм Р.А., виробництва Україна м. Миколаїв, та ручну осколкову гранату РГД-5, які незаконно придбав та носив при собі без передбаченого законом дозволу.
Далі, 23 грудня 2015 року біля 19 години 50 хвилин ОСОБА_6 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у під'їзді будинку АДРЕСА_2 висловлювався нецензурною лайкою. В цей же час інспектор дорожньої патрульної поліції Ізмаїльського ВП ГУНП ОСОБА_8 та поліцейський Ізмаїльського ВП ГУНП ОСОБА_9 , перебуваючи на службі та виконуючи свої службові обов'язки по охороні громадського порядку шляхом патрулювання на території м. Ізмаїла, будучи одягнуті у формений одяг та отримавши повідомлення від оперативного чергового Ізмаїльського ВП про пригоду, виїхали до вищевказаного будинку, де побачили як з одного із під'їздів будинку АДРЕСА_2 вийшов ОСОБА_6 . В подальшому ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з метою присікти протиправні дії ОСОБА_6 попросили його зупинитись, представившись при цьому працівниками поліції.
ОСОБА_6 , побачивши ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , почувши, що вони є працівниками поліції та розуміючи про наміри зазначених службових осіб Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, почав від них тікати та умисно, маючи намір на спричинення тілесних ушкоджень останнім, усвідомлено здійснив в бік працівників поліції декілька пострілів з пістолету марки «Zоraкі» моделі «914-S» № НОМЕР_2 калібру 9 мм Р.А., який згідно висновку балістичної експертизи № 168-Б/309-Х від 28.03.2016. є нестандартною, переробленою, короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю калібру 9 мм Р.А. та придатний для стрільби. Надані на дослідження 2 патрона є боєприпасами, патронами калібру 9 мм Р.А. виробництва Україна м. Миколаїв, які споряджені еластичними кулями травматичної дії. Надані на дослідження 2 патрона призначені для стрільби з короткоствольної гладкоствольної вогнепальної зброї самозарядних пістолетів.
Далі співробітники поліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виконуючи свої службові обов'язки, з метою затримання вказаного громадянина на пустирі, неподалік від магазину «Бриз», розташованого по вул. Єнгельса в м. Ізмаїл, наздогнали ОСОБА_6 та останній, знаючи і усвідомлюючи, що його намагаються затримати працівники поліції, розуміючи намір значених співробітників, умисно намагався здійснити ще постріли з пістолету «Zоraкі» моделі «914-S» № НОМЕР_2 калібру 9 мм Р.А. В подальшому ОСОБА_6 , усвідомлюючи свої дії, з метою посягання на життя працівників поліції, кинув у зазначених працівників поліції ручну осколкову гранату «РГД - 5» - вибуховий пристрій дистанційної дії, промислового виробництва, військового призначення та відноситься до бойових припасів. Під час розриву гранати її осколками буди спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_8 , які відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я, а ОСОБА_9 були спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров'я.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року частково задоволено апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 та змінено вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 травня 2018 року відносно ОСОБА_6 за ст. ст. 348, ч. 1 ст. 263 КК України. На підставі ст. 72 ч. 5 КК України зараховано ОСОБА_6 строк попереднього ув'язнення у строк відбутого покарання з 23 грудня 2015 року по 10 вересня 2020 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
В іншій частині вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок та ухвалу щодо нього та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Заперечує висновки судів обох інстанцій про те, що його вина у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 263 ч. 1, ст. 348 КК України доведена поза розумним сумнівом. Вказує на численні розбіжності наявні в матеріалах кримінального провадження щодо нього та допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на його думку, є підставою для скасування вироку та ухвали щодо нього. На думку засудженого вирок суду не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду постановлена без дотримання вимог ст.ст. 370, 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що судами обох інстанцій допущено неповноту судового розгляду, не дотримано принципу об'єктивності та безсторонності судового розгляду, однобічно та з обвинувальним ухилом оцінено докази, наявні в матеріалах справи. Зазначає, що в ході судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції стороною обвинувачення не доведено наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України. Також звертає увагу на те, що судами не дано належної оцінки показанням ОСОБА_6 про те, що йому були нанесені тілесні ушкодження потерпілими з перевищенням наданих їм влади та службових повноважень. Крім того, вказує на інші порушення вимог кримінального процесуального закону, які, на його думку, є істотними та відповідно до ст. 438 ч. 1 КПК України є підставами для скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 .
Заперечень на касаційні скарги засудженого та захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав свою касаційну скаргу, вважав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 обґрунтованою та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, вважав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 обґрунтованою та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доводи касаційних скарг про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції є обґрунтованими.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_6 , не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про доведеність його вини у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ст. 263 ч. 1, ст. 348 КК України, за пред'явленим йому обвинуваченням та обставин, встановлених вироком суду, подав апеляційну скаргу та доповнення до неї. При цьому, мотивуючи таку свою позицію, ОСОБА_6 в апеляційній скарзі зазначив доводи, де вказував про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних в матеріалах кримінального провадження, та без належного з'ясування дійсних обставин події. За таких обставин обвинувачений в апеляційній скарзі просив повторно дослідити докази кримінального провадження, які, на його думку, досліджені судом першої інстанції без дотримання вимог КПК України.
Так, обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі поставив під сумнів встановлені судом обставини щодо виклику свідком ОСОБА_10 працівників поліції та прибуття потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за цим викликом, оскільки свідок, будучи допитаним в судовому засіданні, вказав на інші, ніж зазначені у вироку, обставини його звернення до поліції того дня. А саме свідок ОСОБА_10 повідомив, що на прохання свого сусіда він зателефонував до поліції, оскільки невідома особа намагається проникнути до квартири останнього через вікно квартири на першому поверсі, в той час як у вироку зазначено інші показання, які цей свідок не давав в судовому засіданні.
Також обвинувачений звернув увагу на те, що за таким зверненням ОСОБА_10 , згідно рапорту від 23 грудня 2015 року на місце події виїхала слідчо-оперативна група у складі 4 осіб, проте потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до цієї групи не входили і в матеріалах провадження відсутні дані про те, що потерпілі цього дня несли службу з патрулювання в цьому районі.
З цих підстав ОСОБА_6 вважав непідтвердженою інформацію, зазначену у витязі з ЄРДР від 25.12.2015 щодо звернення свідка ОСОБА_10 про вчинення замаху на вбивство працівників Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області (жео 205000183).
Крім зазначеного, обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі вказав про те, що судом першої інстанції невірно викладено у вироку показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які, будучи допитані в суді, впевнено указували про те, що особи, які бігли за ним (потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ) не були одягнені у поліцейську форму.
Вказав обвинувачений ОСОБА_6 і про те, що судом першої інстанції не виконано вимоги ст. 369 КПК України та не вирішено його клопотання і клопотання його захисника, подані ними 07 травня 2018 року, в тому числі і щодо призначення судової медико-криміналістичної експертизи, яке було подане у зв'язку із наявними, на його думку, істотними протиріччями між висновками судових експертиз.
Щодо таких клопотань ОСОБА_6 зазначив в апеляційній скарзі про те, що висновки судово-медичних експертиз одягу потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 № 95 від 21.03.2016 року, № 89 від 17.03.2016 року не узгоджуються з висновками судово-медичних експертиз № 83 від 18.02.2016 року, № 38 від 27.01.2016 року щодо виявлених у потерпілих тілесних ушкоджень, оскільки в них є істотні розбіжності, а саме: щодо кількості пошкоджень на тілі потерпілого ОСОБА_8 та комбінезоні, який був наданий на дослідження, а також щодо наявності слідів крові на речах цього потерпілого; щодо кількості ушкоджень на речах (куртка та свитер(гольф)) потерпілого ОСОБА_9 .
Крім того, обвинувачений вважав, що в порушення вимог ст.ст. 356, 357 КПК України його було позбавлено права задавати питання експерту ОСОБА_14 щодо експертизи № 1976/87 від 24.02.2016 року.
Також ОСОБА_6 вказав про те, що в матеріалах провадження відсутні дані про те, яким чином для проведення вибухотехнічної експертизи № 43 від 22 квітня 2016 року було надано предмет дослідження № 4 - чужорідне тіло, вилучене з правої підколінної ямки потерпілого ОСОБА_8 , і яким чином (коли) вказаний предмет було долучено до матеріалів кримінального провадження.
Зазначав ОСОБА_6 в апеляційний скарзі і про те, що на поверхні предметів, вилучених з місця події, не виявлено слідів, які б вказували на нього як на особу, яка безпосередньо перед їх вилученням тримала їх в руках, про що є висновки експертиз, проте суд не мотивував чому такі висновки експертиз підтверджують вину ОСОБА_6 у пред'явленому йому обвинуваченні.
В порушення вимог ст. 419 КПК України, апеляційний суд належним чином не перевірив такі доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та не зазначив в ухвалі підстави, з яких їх визнано необґрунтованими.
Виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Статтею 348 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.
Виходячи з положень зазначеної статті основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів. При цьому об'єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції ст. 348 КК України осіб, а суб'єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу у винної особи.
Перевірка вищезазначених обставин та матеріалів кримінального провадження має істотне значення для з'ясування чи доведено обвинуваченням перед судом, що кримінальні правопорушення, передбачені ст. 263 ч. 1, ст. 348 КК України, вчинені саме ОСОБА_6 поза розумним сумнівом.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_6 , доповнюючи свою апеляційну скаргу, в судовому засіданні 10 вересня 2020 року, повідомив апеляційний суд про те, що після затримання 23 грудня 2015 року працівниками поліції відносно нього було застосоване фізичне насильство протягом 5 годин, про що він також зазначав у своїх показаннях під час допиту в суді першої інстанції, проте вказана обставина апеляційний судом перевірена не була, мотивованої відповіді на ці доводи не надано і рішення з наведенням відповідних висновків не прийнято.
Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги статей 370, 418, 419 КПК України при розгляді апеляційної скаргиобвинуваченого ОСОБА_6 і дійшов передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 - задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Інші доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 про неповноту судового розгляду, недопустимість доказів, недоведеність винуватості ОСОБА_6 та наявність підстав для закриття кримінального провадження підлягають перевірці і з'ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.
Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справах «Едуард Шабалін проти Росії» (рішення ЄСПЛ від 16 жовтня 2014 року) та «Руслан Яковенко проти України» (рішення ЄСПЛ від 04 вересня 2015 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 , з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ст. 348, ст. 263 ч. 1 КК України, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК України, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_6 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити під вартою до вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо обрання йому запобіжного заходу, але не більш ніж на 60 діб.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3