79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.03.2021 справа № 914/112/21
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандеро», м. Дніпро
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд +», м. Миколаїв, Львівська область
про: стягнення заборгованості 207 567, 21 грн.
Суддя Синчук М.М.
За участю секретаря судового засідання
Кравчук І.В.
Представники учасників справи:
від позивача: Бірсан Є.М. - взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандеро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд +» про стягнення заборгованості 207 567, 21 грн.
Ухвалою суду від 25.01.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №914/112/21. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.02.2021 р.
Ухвалою суду від 22.02.2021р. розгляд справи по суті відкладено на 09.03.2021р.
04.03.2021р. на адресу суду надійшла заява представника позивача про участь в судовому засіданні, призначеному на 09.03.2021р. на 12 год. 00 хв., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
Ухвалою суду від 05.03.2021р. заяву представника позивача про участь в судовому засіданні у справі №914/112/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Станом на 09.03.2021р. заяв та клопотань від представників учасників справи, зокрема про відкладення розгляду справи, до суду не надходило.
В судовому засіданні 09.03.2021р.представник позивача взяв участь в режимі відеоконференції. Позовні вимоги підтримав повністю.
В судове засідання 09.03.2021р. представник відповідача не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином та завчасно повідомлений на адресу, зазначеній в позовній заяві та згідно витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ.
Судом встановлено, що поштове відправлення з позовною заявою з додатками, що надсилалась позивачем на адресу відповідача 30.12.2020р. згідно витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ (ідентифікатор поштового відправлення 4900085435006) станом на 23.01.2021р. вручено.
Також, поштові відправлення, що надсилались відповідачу на адресу згідно витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 25.01.2021р. (ідентифікатор поштового відправлення 7901413694143) - станом на 28.01.2021р. вручено: за довіреністю; ухвалу суду про відкладення розгляду справи по суті від 22.02.2021р. (ідентифікатор поштового відправлення 7901413736776) - станом на 26.02.2021р. вручено: за довіреністю.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зазначених в ч. 2 ст. 202 ГПК України, а саме: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні 09.03.2021р., визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено.
Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст. 202 ГПК України).
А тому, оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 09.03.2021р. за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним набуттям відповідачем грошових коштів позивача у сумі 200 000, 00 грн., що були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю «Сандеро» шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд+» та не повернуті останнім на вимогу позивача.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 207 567, 21 грн., з них: 200 000, 00 грн. - основна сума грошового зобов'язання; 1 967, 21 грн. - 3% річних; 5 600,00 грн. - сума інфляційних втрат.
Правова позиція відповідача.
Відповідач, не скористався процесуальним правом, встановленим Господарським процесуальним кодексом України, відзиву на позовну заяву не подав.
Відтак, суд вирішує справу за наявними у матеріалах справи доказами.
Обставини, встановлені судом.
18 червня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Сандеро» було здійснено безготівковий переказ грошових коштів в сумі 200 000,00 грн. на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд+», призначення платежу: «Сплата за портландцемент згідно рах. №615 від 18.06.2020р.», що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №24 від 18.06.2020р.
Згідно доводів позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сандеро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стобуд+» відсутні будь-які правові відносини, договір між сторонами не укладався, будь-які зобов'язання не узгоджувались, будь-яких дій щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків у вказаних підприємств не виникало.
27 липня 2020 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Сандеро» було направлено на адресу відповідача (81600, Львівська обл., Миколаївський район, місто Миколаїв, вулиця Устияновича, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи: 39887701) вимогу №23/07-2 від 23 липня 2020 року про повернення Товариством з обмеженою відповідальністю «Стобуд+» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандеро» (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Курсантська, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи: 40390886) грошових коштів у сумі 200 000,00 грн. (докази надсилання вказаної претензії позивачем долучено до матеріалів справи, зокрема поштову квитанцію, накладну №4900084430302, опис вкладення до цінного листа).
Вимога №23/07-2 від 23 липня 2020 року отримана відповідачем 08 серпня 2020 року, що підтверджується наданою позивачем роздруківкою з сайту АТ «Укрпошта», трекінг поштових відправлень за номером відправлення №4900084430302.
Відповідач на виконання вимоги позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 200 000, 00 грн. не повернув.
Відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 200 000, 00 грн. - основна сума грошового зобов'язання, крім того, позивачем у порядку статті 625 ЦК України нараховано у період з 18.08.2020р. по 15.12.2020р. 1 967, 21 грн. - 3% річних; 5 600,00 грн. - сума інфляційних втрат.
При винесенні рішення суд виходив з наступного.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (касаційне провадження № 61-15428св19), від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, за наслідком дослідження матеріалів справи судом встановлено, а відповідачем не надано суду доказів протилежно, що між сторонами відсутні будь-які правовідносини/ зобов'язання в силу укладеного договору або усної домовленості, спірна сума грошових коштів позивачем перерахована не з метою забезпечення породження відповідних правовідносин між сторонами у майбутньому, тощо.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У зв'язку з безпідставністю набуття грошових коштів, 27 липня 2020 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Сандеро» зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд+ з вимогою №23/07-2 від 23 липня 2020 року про повернення грошових коштів у сумі 200 000,00 грн. протягом 5 календарних днів з моменту отримання даної вимоги.
Вимога №23/07-2 від 23 липня 2020 року отримана відповідачем 08 серпня 2020 року, що підтверджується наданою позивачем роздруківкою з сайту АТ «Укрпошта», трекінг поштових відправлень за номером відправлення №4900084430302.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України, імперативно визначено семиденний строк від дня пред'явлення вимоги для виконання зобов'язання.
Відтак, позивачем вірно визначено з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України момент прострочення виконання зобов'язання з повернення грошових коштів - з 18 серпня 2020 року.
Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у період з 18.08.2020 р. по 15.12.2020р. на суму 200 000, 00 грн. встановив, що вірним є нарахування інфляційних втрат у розмірі 5 649, 13 грн. та 3% річних у розмірі 1 967, 21 грн., однак, зважаючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, до задоволення підлягають інфляційні втрати та 3% річних у заявленому позивачем розмірі.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, суд дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази та оцінивши їх у сукупності з огляду на їх вірогідність встановив, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд +» (81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, вулиця Устияновича, будинок 14, ідентифікаційний код 39887701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандеро» (49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Курсантська, будинок 26, ідентифікаційний код 40390886) грошові кошти в розмірі 207 567, 21 грн., з них: 200 000, 00 грн. - основна сума грошового зобов'язання; 1 967, 21 грн. - 3% річних; 5 600,00 грн. - сума інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стобуд +» (81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, вулиця Устияновича, будинок 14, ідентифікаційний код 39887701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандеро» (49051, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Курсантська, будинок 26, ідентифікаційний код 40390886) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 113, 51 грн.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення виготовлено 15.03.2021р.
Суддя М.М. Синчук