ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.03.2021Справа № 910/19684/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Компанія "Ю.Ес.Ай."
про стягнення 15 005,11 грн.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Компанія "Ю.Ес.Ай." про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 15 005,11 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що ним як страховиком транспортного засобу «Honda HR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 17 005, 11 грн., внаслідок чого до позивача на підставі статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача як особи, якою застраховано цивільно-правову відповідальність водія, якого було визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.01.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона зазначає, що вважає обґрунтованою суму страхового відшкодування у розмірі 10 391,61 грн. З приводу стягнення залишку заборгованості відповідач заперечує, посилаючись на власний розрахунок коефіцієнту фізичного зносу, який, за доводами відповідача, має застосовуватися до суми страхового відшкодування.
Позивач не скористався процесуальним правом на подання відповіді на відзив, не висловив змістовних та обґрунтованих заперечень з приводу застосованого коефіцієнту фізичного зносу, внаслідок чого справа розглядається за наявними матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
26.02.2020 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №030131/4605/0000060, відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу «Honda HR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
08.09.2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого «Honda HR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .
Внаслідок даного ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Honda HR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований позивачем.
Згідно з Постановою Голосіївського районного суду міста Києва, від 02.11.2020 року особою, винною у скоєнні ДТП, є ОСОБА_2 , якого було притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Страховим актом № 00372443 від 16.09.2020 було затверджено суму страхового відшкодування у розмірі 17 005, 11 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту фактично було виплачено на користь страхувальника страхове відшкодування у розмірі 17 005, 11 грн.згідно платіжного доручення № 172154 від 17.09.2020.
Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, якою відповідно до Постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 02.11.2020 є ОСОБА_2 .
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Toyota Corolla», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована відповідачем, згідно відповідного Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №136733327.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
В такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався на адресу відповідача з заявою від 05.10.2020 про виплату страхового відшкодування на суму 17 005,11 грн. Натомість, доказів повної або часткової виплати відповідачем страхового відшкодування до моменту ухвалення даного рішення матеріали справи не містять.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що вважає обґрунтованою суму страхового відшкодування у розмірі 10 391, 61 грн.
Заперечуючи проти стягнення іншої частини суми страхового відшкодування відповідач зазначає, що така сума не має бути відшкодована за його рахунок, з огляду на те, що витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу мають відшкодовуватися з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, оскільки складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом.
З приводу наведених доводів відповідача суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
При цьому слід враховувати, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 по справі № 910/6094/17.
Так, розмір (коефіцієнт) зносу розраховується за порядком, передбаченим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р. (далі - Методика).
Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:
5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;
7 років - для інших легкових КТЗ;
3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД;
4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів;
5 років - для мототехніки.
Згідно пункту 7.39. Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є:
а) КТЗ експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний середньорічний пробіг щонайменше вдвічі більший за середньорічний нормативний);
б) складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм'ятин без пофарбування складової частини));
в) складові частини каркасу кузова, оперення кузова, кабіни та рами мають наскрізну корозію, що призвело до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ;
г) складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ мають пошкодження у вигляді деформації, за винятком таких, що підпадають під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики;
ґ) КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 до цієї Методики.
Так, відповідач вказує, що згідно розрахунку, який виконаний аварійним комісаром Демяненком М.А., коефіцієнт фізичного зносу складових частин Honda HR-V», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 склав 0,34. При цьому, оскільки складові частин кузова транспортного засобу відновлювалися ремонтом, а також пошкоджений ТЗ має сліди відновлювального ремонту, тому згідно п. 7.39. методики, є підстави для застосування коефіцієнту фізичного зносу.
Крім того, відповідач наголошує, що аварійний комісар, використовуючи програмний комплекс «AudaHistory» на базі програмного комплексу для визначення вартості матеріального збитку «Audatex» встановив, що пошкоджений автомобіль до даної ДТП ремонтувався, тобто мав пошкодження до спірної ДТП.
Таким чином, відповідач зазначає, що ним було застосовано визначений аварійним комісаром коефіцієнт фізичного зносу 0,34 до наданого позивачем розрахунку. Отже, відповідач визначив, що страхове відшкодування підлягає сплаті на суму 10 391,61 грн. (17005,11 грн. - 4613, 49 грн.(сума зносу запасних частин необхідних до заміни) - 2000, 00 грн.(розмір франшизи, згідно полісу №136733327), доказів оплати якої відповідачем надано не було.
Жодних заперечень та зауважень з приводу правильності та обґрунтованості наданого відповідачем контррозрахунку страхового відшкодування позивачем висловлено не було.
При цьому, судом враховано, що визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за N 1074/8395. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 по справі № 753/21177/16-ц.
Натомість, позивачем взагалі не було подано до суду звіту про оцінку майна. Відомості про застосування або не застосування коефіцієнту фізичного зносу при обчисленні позивачем суми страхового відшкодування також відсутні.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи відсутність заперечень позивача з приводу правильності та обґрунтованості здійсненого відповідачем контррозрахунку страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, судом приймаються доводи відповідача в частині того, що сума страхового відшкодування, належного до сплати відповідачем на користь позивача в порядку суброгації, складає 10 391, 61 грн. У зв'язку з наведеним позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною 9 статті 129 ГПК України, зокрема встановлено, що у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи факт того, що даний спір виник через неправильні дії відповідача, оскільки саме відповідач не виплатив обґрунтовану та законну суму страхового відшкодування в порядку суброгації на користь позивача, судовий збір покладається на відповідача в порядку частини 9 статті 129 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Ю.Ес.Ай.» (04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А, ідентифікаційний код 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 70А, ідентифікаційний код 20033533) заборгованість з виплати страхового відшкодування у розмірі 10 391, 61 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 455,72 грн.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов