ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.03.2021Справа № 910/10754/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ципки А.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
до 1) Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Астерс Консалт"
про визнання недійсним договору
Представники:
від позивача: Сизонова І.Ю.
від відповідача 1: Кахраманов Р.Н.
від відповідача 2: Тарасенков В.В.
Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Консалт» про визнання недійсним договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 25.01.2018 між ТОВ «Астерс Консалт» та Акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» було укладено договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018, який за твердженням позивача суперечить Конституції та законам України, а його укладення забезпечило одержання відповідачем 2 неправомірної вигоди, що в свою чергу, порушило права та законні інтереси співробітників відповідача 1, відтак, позивач просить визнати зазначений договір недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 суд ухвалив: позовну заяву Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви: зазначити правильну адресу місцезнаходження позивача; надати докази направлення копії позову від 22.07.2020 з додатками листом з описом вкладення за адресою місцезнаходження відповідача 1. Встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
28.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про залишення позову без руху.
14.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Зважаючи на категорію та складність спору, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.
Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2020 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 20.10.2020.
06.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2020 у задоволенні заяви Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції відмовлення з підстав відсутності у суду технічної можливості.
09.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив.
19.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив.
У підготовче засідання 20.10.2020 прибули представники сторін.
Представник відповідача 2 заявив клопотання про залишення позову без розгляду, представник відповідача 1 підтримав клопотання, представник позивача проти задоволення клопотання заперечив.
Так, відповідач 2 зазначає, що у позивача відсутні повноваження для звернення до суду з даним позовом, а укладений між відповідачами договір, що є предметом спору у справі № 910/10754/20 жодним чином не порушує права позивача.
Відповідно до п. 1-2, 8 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Суд зазначає, що при відкритті провадження у справі, судом перевірялися повноваження підписанта позовної заяви, а також відповідність позовної заяви вимогам, викладеним у статтях 162, 164, 172, 173 ГПК України; виявлені недоліки позову були усунуті позивачем при поданні заяви, яка 14.08.2020 надійшла до відділу діловодства суду.
Питання щодо порушення прав та законних інтересів позивача через укладання між відповідачами спірного договору, буде досліджуватися судом при розгляді справи по суті, при чому у разі недоведеності позивачем наявності у нього порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу щодо предмета позову, зазначене буде підставою для відмови у позові, а не залишенні позову без розгляду.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду та відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 2.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду, враховуючи клопотання позивача про оголошення перерви для надання йому можливості підготувати та подати до суду відповідь на відзив, у підготовчому засіданні 20.10.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 10.11.2020.
30.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів.
10.11.2020 електронною поштою до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 10.11.2020 прибули представники позивача та відповідача 2, представники відповідача 1 в підготовче засідання не прибули.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.
Так, у клопотанні позивач просить витребувати у відповідача 1 та відповідача 2 копії документів, виготовлені протягом 2018-2020 років на виконання та оплату договору, укладеного між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Астерс Консалт» № 2638/01-2018 від 25 січня 2018 року.
Частинами 1, 2 статті 81 ГПК України встановлено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Однак, позивачем не надано суду доказів на підтвердження вжиття заходів для самостійного отримання доказів, які він просить витребувати.
Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на предмет позову у даній справі та підстави заявлених позовних вимог, встановлення факту виконання спірного договору не входить до предмета доказування у даній справі, відтак, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.12.2020.
У підготовче засідання 01.12.2020 прибули представники сторін.
Представник відповідача 2 подав письмові пояснення; представник відповідача 1 подав заперечення на відповідь на відзив разом з клопотанням про поновлення процесуального строку, яке обґрунтовано неможливістю відповідача 1 підготувати та подати дані заперечення протягом 5 днів з моменту отримання відповіді на відзив через складну епідеміологічну ситуацію та велику кількість захворювань серед працівників банку.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 15.12.2020.
У підготовче засідання 15.12.2020 прибули представники сторін.
Відповідач 2 подав клопотання щодо направлення поштової кореспонденції на іншу адресу.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.12.2020.
У підготовче засідання 18.12.2020 прибули представники сторін.
Представник відповідач 2 подав додаткові пояснення щодо строку на подання відзиву, у яких зазначив, що копію позовної заяви відповідачем 2 було отримано лише 08.10.2020, а про наявність ухвали суду про відкриття провадження у справі, йому стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень 07.10.2020. При цьому, Товариство не уповноважувало нікого з прізвищем « Макарова » на отримання кореспонденції Товариства у період з 01.09.2020 по 30.10.2020, що підтверджується довідкою ТОВ «Астерс Консалт» від 17.12.2020.
Представник відповідача 1 подав заяву про долучення документів до матеріалів справи на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про поновлення строку на подачу заперечень (медичні довідки працівників банку).
Представник позивача подав письмові заперечення на клопотання про поновлення строків та письмові пояснення.
Представник відповідача 1 підтримав клопотання про поновлення строку на подання заперечень на відповідь на відзив, представник відповідача 2 підтримав клопотання про поновлення строку на подання відзиву, представник позивача проти задоволення клопотань відповідача 1 та відповідача 2 заперечив.
Так, відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 1-2 ст. 119 ГПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
З огляду на обґрунтованість клопотань відповідача 1 та відповідача 2 про поновлення процесуальних строків, зокрема, враховуючи надання сторонами доказів, що підтверджують викладені у клопотаннях обставини, суд визнає поважними причини пропуску та без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу про поновлення строків для подачі процесуальних документів.
У підготовчому засіданні оголошено перерву до 09.02.2021.
05.01.2021 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшли заперечення на пояснення позивача.
03.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшли додаткові пояснення.
08.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.
У підготовче засідання 09.02.2021 прибули представники сторін.
У підготовчому засіданні 09.02.2021 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.03.2021.
01.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення.
У судове засідання 02.03.2021 прибули представники сторін.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечили.
У судовому засіданні 02.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
25.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Астерс Консалт» (фірма, відповідач 2) та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (клієнт, відповідач 1) укладено Договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого фірма бере на себе зобов'язання надати клієнтові на його запит на умовах, передбачених цим договором юридичні послуги, визначені в п.п. 1.1.1-1.1.5 Договору, а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Відповідно до п. 3.1 Договору послуги надаються фірмою в чіткій відповідності із договором і чинним законодавством України. Послуги приймаються клієнтом на підставі акту приймання-передачі послуг, підписаного уповноваженими представниками сторін. Фірма надсилатиме рахунки клієнту разом з відповідними деталізаціями наданих послуг та проектом акту приймання-передачі послуг. Сторони домовилися, що у випадку, якщо клієнт не надасть вмотивованих зауважень протягом 20 календарних днів з дати відповідного рахунку, такі послуги вважаються прийнятими як належні, а акт приймання-передачі послуг вважатиметься підписаним.
Послуги надаються на підставі усних, письмових та надісланих електронною поштою замовлень клієнта (п. 3.2 Договору).
Згідно з п. 3.3 Договору при наданні послуг в інтересах клієнта фірма може залучати фахівців, що не є працівниками фірми, за умови попереднього письмового узгодження з клієнтом (або шляхом отримання електронною поштою відповідного погодження від клієнта) їх залучення.
За змістом п. 6.1 Договору розмір грошової винагороди за надані послуги визначається, виходячи з фактичної кількості годин, витрачених юристами фірми або іншими спеціалістами, та їх погодинних ставок, зазначених в Додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 8.1 Договору кожна сторона договору буде зберігати сувору конфіденційність у відношенні отриманої від іншої сторони інформації і буде використовувати всі можливі заходи для того, щоб захистити таку інформацію від розголошення будь-якій третій стороні, крім компаній, афілійованих з клієнтом або осіб, яких клієнт письмово (чи шляхом направлення відповідного електронного повідомлення) визнав як отримувачів такої інформації. Термін «Інформація» включає, зокрема, документи, кореспонденцію та усні повідомлення, отримані фірмою в зв'язку з наданням послуг за договором.
Договір застосовується до правовідносин, що виникли та існували між сторонами починаючи з 2 січня 2018 року і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором або його припинення з ініціативи однієї із сторін або за взаємною згодою (п. 2.1 Договору).
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що укладений між відповідачами Договір про надання юридичних послуг № 2638/01-2018 від 25.01.2018 суперечить інтересах трудового колективу АТ КБ «Приватбанк», а також суперечить інтересам держави та суспільства з огляду на наступне:
- наслідком укладання спірного Договору стало відсторонення юридичної служби банку, яка іменується «Напрямком правової підтримки АТ КБ «Приватбанк» від виконання завдань, покладених на неї чинним законодавством (відсутність внутрішнього юридичного контролю);
- через відсутність внутрішнього юридичного контролю, передбаченого законодавством для державного підприємства, керівництвом АТ КБ «Приватбанк» були вчинені численні кримінальні правопорушення, зокрема, і службові корупційні;
- зазначені правопорушення, а також виплата гонорару за Договором спричиняють матеріальну шкоду банку, чим зменшують госпрозрахунковий дохід трудового колективу;
- предметом спірного договору є надання адвокатських послуг, однак, ТОВ «Астерс Консалт» не має права надавати професійну правничу допомогу, яка є предметом вказаного вище договору, відтак, відповідач 2 є посередником в наданні банку юридичних послуг, яких той не потребує.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують та, зокрема, зазначають таке:
- між банком та позивачем не було укладено колективного договору, тому звернення до суду «в інтересах трудового колективу» здійснено без наявності законних повноважень;
- наразі, окрім позивача, у банку створено та зареєстровано 32 профспілкові організації з різним статусом (від первинних до всеукраїнських), разом з тим, подання даної позовної заяви здійснено позивачем без узгодження зі всіма профспілковими організаціями;
- позивач не є стороною спірного договору та не доводить суду в чому полягає порушення його прав та інтересів у зв'язку з укладанням спірного договору;
- позивач не довів наявності умислу відповідачів щодо порушення публічного порядку, а також їх вину у знищенні, пошкодженні або заволодінні державним майном (відсутність вироку суду);
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження завдання будь-якої матеріальної шкоди у зв'язку з укладанням спірного договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Суд зазначає, що Договір укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 та встановлює права і обов'язки саме зазначених осіб.
Разом з тим, частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Так, у позовній заяві Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" стверджує, що здійснила звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом в межах повноважень первинної профспілкової організації, передбачених статтями 245-247 Кодексу законів про працю України, на захист прав та законних інтересів як членів цієї профспілки, так і в інтересах всього трудового колективу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" в порядку, передбаченому частинами 2, 3 статті 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
Суд зазначає, що особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (далі - Закон).
Відповідно до статті 1 Закону професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);
первинна організація профспілки - це добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі.
Метою створення професійної спілки є здійснення представництва та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (положення ст. 2 Закону).
Згідно зі статтею 19 Закону профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.
У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.
У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.
Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.
Представництво інтересів членів профспілки у взаємовідносинах з роботодавцями, державними органами та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних договорів та угод, а також відповідно до законодавства.
Стаття 25 Закону передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства.
Частиною 2 статті 243 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) закріплено, що держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.
У розумінні статті 252-1 КЗпП України усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, утворюють трудовий колектив підприємства.
Отже, в основу поняття "трудовий колектив", представництво інтересів якого здійснюють саме профспілки, законодавець поклав форми, що засновані виключно на трудових та пов'язаних з ними соціально-економічних відносинах.
Відповідно до Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", затвердженого протоколом №1 від 19.07.2019 року позачергових загальних зборів членів Первинної профспілкової організації співробітників Головного офісу Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є добровільною неприбутковою громадською організацією, яка створена відповідно до вимог чинного законодавства України і об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності, з метою захисту їх трудових та соціально - економічних прав та інтересів.
Згідно з п.2.1 Статуту метою Профспілки є захист трудових та соціально - економічних прав та законних інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
Відповідно до пункту 2.2. Статуту завданням Профспілки є: представництво членів Профспілки перед роботодавцем та Адміністрацією AT «КБ «Приватбанк», а також в інших державних органах та органах місцевого самоврядування, в судах та правоохоронних органах для захисту їх трудових та соціально-економічних прав та законних інтересів; участь у розробленні та здійсненні правил внутрішнього трудового розпорядку Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»; підготовка та затвердження нормативно-правових актів, які стосуються регулювання трудових, соціальних, економічних відносин між працівниками та Адміністрацією Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», тобто роботодавцем; внесення пропозицій керівним органам та роботодавцю - AT «КБ «Приватбанк» про прийняття або внесення змін до внутрішніх нормативно-правових актів, які регламентують трудові права та обов'язків членів Профспілки; розроблення та укладання колективного договору або погодження з Роботодавцем форм і систем оплати праці, норм праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) або територіальними угодами; здійснення громадського контролю за виплатою заробітної плати, додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов; проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам з питань охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань на виробництві та давати свої висновки про них; участь у розробці проектів відомчих рішень, що зачіпають інтереси членів Профспілки; організація поліпшення умов службової діяльності членів Профспілки, їх побуту, відпочинку, медичного обслуговування, культурно-масових і спортивно-масових заходів, надання допомоги сім'ям членів Профспілки; надання членам Профспілки правової допомоги, проведення методичної роботи, спрямованої на кваліфікований захист індивідуальних і колективних прав та інтересів членів Профспілки.
Так, приймаючи до уваги положення Статуту Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", суд зазначає, що метою створення вказаної Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" є захист трудових та соціально - економічних прав та інтересів співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".
Суд зазначає, що позивач має статус первинної профспілкової організації та об'єднує осіб, які працюють в АТ КБ "ПриватБанк", проте в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження укладання колективного договору, а тому дана профспілкова організація не має відповідних повноважень, що можуть виникати з такого колективного договору.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" наділена правом на звернення до суду саме з метою захисту трудових та соціально-економічних прав та інтересів членів даної профспілки.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про те, що у зв'язку з укладанням між відповідачами спірного договору було порушено трудові та соціально-економічні права та інтереси членів Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", зокрема, позивачем не надано суду доказів зменшення госпрозрахунку юридичної особи відповідача 1, на який посилається позивач, причинно-наслідкового зв'язку між укладанням спірного договору та зменшенням госпрозрахунку, а також, доказів впливу такого зменшення на матеріальне забезпечення членів даної профспілкової організації.
Суд зазначає, що фундаментальним принципом договірного права є принцип свободи договору, закріплений у статті 3 Цивільного кодексу України, який кореспондується з нормами ч. 1 ст. 627 та статті 6 Цивільного кодексу України та означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сплата коштів за договором є витратами підприємства, спрямованими на виконання умов договору та не може визначатися майновою шкодою без встановлення наявності всіх елементів правопорушення (порушення зобов'язання; збитки; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина).
Відсутність факту порушення прав та інтересів внаслідок укладання Договору про надання юридичних послуг № 2638/01-2018 від 25.01.2018, а також, відсутність підстав для визнання зазначеного договору з підстав, визначених позивачем, недійсним підтверджується, зокрема, і наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Суд звертає увагу, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Нікчемними як такі, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Так, суд зазначає, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення спірним договором публічного порядку, не надано доказів того, що укладання спірного договору було вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, матеріли справи не містять вироку суду, постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.
Ураховуючи презумпцію невинуватості, визначену, зокрема, ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України, надані позивачем докази щодо наявності кримінальних проваджень по відношенню до керівництва відповідача 1, судом до уваги не беруться.
За наведених обставин, зважаючи, що суд дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності у нього порушеного права та охоронюваного законом інтересу щодо предмета позову, а також за недоведеності позивачем існування передбачених приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставин, які в силу ст. 215 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсним Договору, позов Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Астерс Консалт» про визнання недійсним договору надання юридичних послуг № 2638/01-2018 від 25.01.2018 задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 130, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 12.03.2021
Суддя Ю.В. Картавцева