ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" березня 2021 р. справа № 300/3702/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - відповідач)про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 136 від 02.07.2020 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби, а згідно наказу тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 136 від 02.07.2020 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. До моменту виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , у липні 2020 року позивачем подано відповідачу заяву, в якій просив виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. У витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.07.2020 року за № 136 не зазначено нічого щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Проте, командування військової частини обіцяло таку грошову компенсацію виплатити згодом. Саме тому ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 без отримання грошової компенсації за неотримане речове майно. За вказаних обставин, ОСОБА_1 вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 14034,84 грн. згідно довідки № 3 від 02.07.2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі солдату ОСОБА_1 . З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно та зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 14034,84 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.13-14).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 12.01.2021 року (а.с.17-21), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що військова частина НОМЕР_1 не відмовлялася від виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно і не обмежувала таке право позивача. Представник відповідача зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є бюджетною організацією та розпорядником коштів 3-го рівня, яке фінансується з Державного бюджету України та діє в межах отриманих бюджетних призначень і фінансування отриманих через розпорядника бюджетних коштів - Головне управління Національної гвардії України. Окрім того, представник відповідача вказав на те, що позивачем порушено місячний строк звернення до суду.
21.01.2021 року ОСОБА_1 подав на адресу суду відповідь на відзив, в якій останній заперечив щодо порушення ним строку звернення до суду з даним позов. Так, позивач зазначив, що він не обмежений будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, зокрема, грошової компенсації за неотримане речове майно. Просив позов задоволити (а.с. 28-29).
29.01.2021 року від військової частини НОМЕР_1 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь, в яких представник відповідача вказав на те, що ОСОБА_1 дізнався про те, що йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно 02.07.2020 року при звільненні, однак до суду позивач звернувся 14.12.2020 року, тобто з пропуском встановленого строку для звернення (а.с.31-33).
Головуючий по справі суддя Панікар І.В. в період з 04.01.2021 року по 13.01.2021 року перебував на листку тимчасової непрацездатності, у зв'язку з чим, 60-денний строк розгляду справи продовжено.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України. Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України від 30.06.2020 року № 17 о/с позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, а відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 02.07.2020 року № 136 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02.07.2020 року та для зарахування на військовий облік направлено до Городенківського районного військового комісаріату Івано-Франківської області (а.с. 6).
03.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Відповідач, за наслідками розгляду звернення, листом від 06.07.2020 року за № 50/72/33-293 повідомив позивача, що військова частина НОМЕР_1 очікує фінансування для здійснення виплати та надано довідку-розрахунок № 3 від 02.07.2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, на загальну суму 14034,84 грн. (а.с.9-10).
Позивач, вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати при звільненні грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Правовідносини, з приводу яких виник спір, регулюються, зокрема Законом України від 20.12.1991 за №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Так, статтею 1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 9-1 вказаного Закону № 2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 за № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Так, відповідно до пунктів 3-5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (надалі по тексту також - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Таким чином, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (пункт 3 Порядку № 178), за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини (пункт 4 Порядку № 178) та довідки про вартість речового майна (пункт 5 Порядку № 178).
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 за № 475 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Із вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
В матеріалах справи міститься довідка про вартість речового майна, що належить до видачі за № 3 від 02.07.2020 року (а.с.10). Відтак, відповідачем встановлено наявність заборгованості перед позивачем за процедурою, визначеною Порядком № 178.
Відповідно до абзацу 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року за № 1153/2008, (дія якого відповідно до статті 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, враховуючи положення вищенаведених правових норм, станом на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 у відповідача виник обов'язок щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що гарантоване статтею 9-1 Закону № 2011-XII, право військовослужбовця на отримання речового майна або компенсації його вартості є майновим правом, яке підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (заяви № 68385/10 та №71378/10, пункти 53, 55) зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.
У пунктах 54-55 вказаного рішення Європейський суд з прав людини визнав, що відмова держави здійснити певні дії, від яких залежить можливість отримання особою гарантованих їй національним законодавством виплат або зволікання з їх вчиненням, що тримає зацікавлену особу в невизначеності, становить втручання в право, передбачене статтею 1 Першого протоколу.
Окрім того, зі змісту листа від 06.07.2020 року за № 50/72/33-293 слідує, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України очікує фінансування для здійснення виплати (а.с.9).
З приводу наведеного, суд вважає за необхідне зазначити, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 15.05.2012 року у справі №11/446.
Також, слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно, а тому, позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 14034,84 грн., яке підлягає поновленню шляхом стягнення з відповідача вказаної суми.
Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 з приводу пропущення позивачем місячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом, суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Оскільки відповідач при звільненні ОСОБА_1 та виключення його зі списків особового складу не провів повного розрахунку з останнім, право позивача на стягнення належних йому сум не обмежене жодним строком.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно положень частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь позивача сплачений судовий збір згідно квитанції від 14.12.2020 року, в розмірі 840,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дій - задоволити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 14034,84 грн. (чотирнадцять тисяч тридцять чотири гривні вісімдесят чотири копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 40668589, с. Старий Лисець, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77452).
Суддя Панікар І.В.