Справа №442/5110/17
Провадження №2/442/113/2021
11 березня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Гарасимків Л.І.
при секретарі - Петрів В.М.
позивача: ОСОБА_1
представників позивача: адвокатів: Стабрина В.В., Малькут О.Ф.
представника - відповідача - адвоката Коцана Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову посилається на те, що 24 вересня 2016 року відповідач ОСОБА_2 отримала від неї, ОСОБА_1 в якості позики кошти в сумі 10 000,00 доларів СІЛА, що станом на 14.07.2017р. в еквіваленті до гривні згідно офіційного курсу НБУ становить 259 686,36 гривень = (10 000,00 х 25,968636) та кошти в сумі 200 000,00 гривень, про що нею було складено та підписано Розписку від 24.09.2016 року. Згідно розписки від 24.09.2016р. відповідач зобов'язалась повернути отримані нею кошти в позику в найближчі терміни, але не пізніше 2-х місяців з часу видачі розписки. Таким чином, відповідач зобов'язалась повернути позику строк до 24.11.2016р. Проте, станом на момент звернення до суду із даним позовом, відповідач позичених згідно розписки віл 24.09.2016р. коштів не повернула, відтак у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, розмір якої складає 459 686,36 гривень. А тому виникла необхідність звернутися до суду.
В судовому засіданні позивачка та її представники позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з розписки відповідача не вбачається його обов'язок повернути грошові кошти.
Заслухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Згідно із розписки від 24.09.2016р., ОСОБА_2 зобов'язувалася повернути позичені кошти в сумі 10 000 тисяч доларів США та 200000 грн.., протягом 2-х місяців з часу видачі розписки.
Оригінал розписки знаходяться у позивача.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Так, зі змісту розписки не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг.
В свою чергу представник відповідача та з пяснень свідка ОСОБА_3 не оспорюваввся факт написання відповідачкою вище вказаної розписки.
Ппроте представник відповідача заперечував отримання у борг будь-яких коштів та наявності зобов'язання повернути їх, зазначив, що розписка могла бути написана на підтвердження повернення будь-яких інших грошових коштів, що не суперечить приписам ст. 545 ЦК України.
Згідно ст.12, 81 ч.1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Отже, досліджуючи боргові розписки, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Саме такий правовий висновок про застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі N 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі N 6-79цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.
Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи N 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Разом з тим, надана позивачкою на підтвердження укладення договору позики розписка, оригінал якої досліджено судом, не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки з її змісту відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від позивача ОСОБА_1 , в якості позики із зобов'язанням відповідача ОСОБА_2 їх повернення, а також відсутня інформація, що остання отримала фактично кошти взагалі відсутнє.
Таким чином, з огляду на те, що розписка може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ній вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, надані ж позивачем розписки, не підтверджують в розумінні положень ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вонеа посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до частини 1 та частини 2 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи встановлені вище фактичні обставини справи та зазанчені норми закону, та оскільки не було доведено факту укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов'язання, тому суд вважає, що позов про стягнення боргу за розпискою, а саме грошових коштів в сумі 10 000 доларів та 200 000 грн.,. на підставу укладеної розписки є неоґрунтованим, й за цих підстав в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 280, 284, 354 ЦПК України, ст.ст.1046, 1047, 1048 ЦК України, -
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено -12.03.2021 року.
Суддя Л.І. Гарасмиків