Справа № 464/6800/20
пр.№ 2-а/464/2/21
10.03.2021 року
Сихівський районний суд міста Львова
у складі: головуючої - судді Сабари Л.В.,
секретар судового засідання - Козир О.Ю., Мерзи Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача Бень Б.З., -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності накладення адміністративного стягнення серії ДПО 18 № 996514 від 17.11.2020.
В обґрунтування позову покликається на те, що постановою інспектора взводу 2 роти 2 багальйону2 Управління патрульної поліції в м. Львова серія ДП018 № 996514 від 17 листопада 2020 року її було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 гри. за ч. 1 і 3 ст. 122 КУпАП за те, що вона 31 жовтня 2020 року о 16.35 годині в місті Львові по площі Двірцевій, керуючи транспортним засобом Volkswagen Polo номерний знак НОМЕР_1 здійснила рух в забороненому напрямку, а також здійснила рух по смузі громадського транспорту позначеним д.з.5.11 (Смуга для руху маршрутних транспортних засобів) та д.з. 1.24 (Світлофорне регулювання). Наполягає, що діяла у відповідності до вимог Правил дорожнього руху, а Постанова є безпідставною, протиправною та підлягає скасуванню. Вважає, що дана постанова винесена із порушеннями чинного законодавства, не відповідає вимогам Закону, а дії інспектора патрульної служби при винесенні постанови були незаконними та такими, що грубо порушують мої права.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою суду від 25.01.2020 відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні позивач надав пояснення, що 31 жовтня 2020 року орієнтовно о 16.10 год вона заїхала на площу Двірцеву. Станом на 31 жовтня 2020 року на площі Двірцевій продовжувалась реконструкція, а відтак продовжувались дорожні та опоряджувальні роботи по облаштуванню, в тому числі дорожнього полотна. При в'їзді вона побачила дві асфальтоукладальні машини, які рухались проти pvxv на неї і особу, яка була одягнена в характерний світловідбиваючий жилет та не здійснювала регулювання рукою, скеровуючи її на смугу руху громадського транспорту, яка була єдиним способом проїхати дані перешкоди (будівельну техніку). Вона, розуміючи, що проводять тимчасові ремонтні роботи поїхала в смугу, на яку її скерували, і через приблизно 150 м її зупинив інспектор поліції, який сказав, що вона порушила ПДР. Зі свого боку, вона намагалась пояснити логіку своїх дій і на відео є чітко видно, що інші транспортні засоби діяли так само як і вона, однак інспектор не надавав значення її поясненням. Тому нею було заявлено клопотання про перенесення часу розгляду її нібито «правопорушення» у присутності адвоката. Однак поліцейський не бажав брати до уваги її пояснення. В подальшому, 17.11.2020 року в приміщенні Управлінні патрульної поліції у Львівській області патрульний поліцейський продемонстрував відео з нагрудної камери, де видно, що перешкод громадському транспорту вона не спричинила, визнаючи, що в тому місці і в той час працювала будівельна техніка не взяв цього до уваги та оформив оспорювану Постанову. З даною постановою вона не згідна і в частині кваліфікації (ч.3, ч.1 ст. 122 КУПАП), і в частині самого факту порушення ПДР з її боку. Вважає, що ч.3 ст. 122 КУПАП тут не може бути кваліфікована, оскільки і вона, і інспектор визнають той факт, що жодного громадського транспорту в той час на даній смузі не було і перешкод вона такому транспорту не спричинила. Тим не менше, притягнуто її саме за вчинення перешкод громадському транспорту. З частиною першою ст. 122 КУПАП вона також не згідна, оскільки продовжила рух відповідно до вимог тимчасового регулювальника і іншого варіанту поведінки в неї не було. Крім того, вважає, що даний інспектор замість того, щоб взяти на себе ініціативу регулювання дорожнього руху в квадраті своєї відповідальності, усунувся від виконання даного обов'язку та обрав спосіб поведінки притягати водіїв за неіснуючі порушення. Позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задоволити.
Аналогічні пояснення в судовому засіданні надав представник позивача Бень Б.З.
10.03.2021 через канцелярію Сихівського районного суду м. Львова позивач подала заяву згідно котрої просить проводити розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 268 КАС України неявка учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Постановою серії ДПО 18 № 996514від 17.11.2020, до позивача ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. оскільки остання, порушила вимоги дорожнього знаку 3.21, 5.11 та дорожньої розмітки 1.24 тим самим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч.ч.1, 3 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 31.10.2020 о 16.35 год. в м.Львові, пл.Двірцева керувала транспортним засобом Volkswagen Polo номерний знак НОМЕР_1 та не виконала вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено», а саме здійснила рух в забороненому напрямку, а також здійснила рух по смузі громадського транспорту позначеним дорожнім знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» та дорожньої розмітки 1.24.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною 1 статті 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно диспозиції ч.1 ст. 122 КУпАП особа притягується до адміністративної відповідальності серед іншого, за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.
Згідно диспозиції ч.3 ст. 122 КУпАП особа притягується до адміністративної відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
З цього слідує, що диспозиція вказаних норм являється бланкетною, оскільки називає склад правопорушення, але для визначення його ознак відсилає до норм іншої галузі права або нормативних (підзаконних) актів - правил, положень, інструкцій.
Зокрема, за вищевказаною статтею КУпАП суб'єкт адміністративного правопорушення підлягає адміністративній відповідальності за вчинення дій, внаслідок яких порушено правил використання зовнішніх освітлювальних приладів, як учасник дорожнього руху.
При цьому, об'єктивна сторона правопорушення передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, яка підлягає доведенню, зумовлена наступним:
порушенням вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.
Крім того, об'єктивна сторона правопорушення передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, за якою кваліфіковано дії ОСОБА_1 та яка підлягає доведенню, судом береться до уваги по змісту частини вказаної статті, оскільки згідно оскаржуваної постанови позивач здійснила рух по смузі громадського транспорту позначеній дорожнім знаком та дорожньою розміткою.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань) регулюються та визначаються положеннями Закону України «Про дорожній рух» (ст.1 вказаного закону).
Одночасно, ст. 2 вказаного Закону закріплено, що законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.
Положеннями ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» (далі Закон) визначено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
З цього слідує, що позивач, 31.10.2020 керуючи транспортним засобом у м. Львів по пл. Двірцевій 1, була водієм, що останньою не оспорюється, тобто являлася учасником дорожнього руху, а тому на неї, в частині прав та обов'язків поширюється дія вказаного закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.
З огляду на ст. 14 Закону водій, як учасник дорожнього руху зобов'язаний знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 2.3 б ПДР України, які відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до п. 8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
П.3.21 ПДР України закріплено вимоги дорожнього знаку «В'їзд заборонено», з розміщенням якого водіям забороняється в'їзд усіх транспортних засобів з метою визначеною у вказаному пункті. Вказаним дорожнім знаком у відповідності до положень п. 8.4 в запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Дорожнім знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» у відповідності до положень 8.4. ге ПДР запроваджується певний режим руху, а також інформуються учасників дорожнього руху про розташування серед іншого територій, де діють спеціальні правила. Вказана смуга призначена для руху транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, та велосипедистів, якщо рух такою смугою здійснюється попутно загальному потоку транспортних засобів. Такий знай є інформаційно-вказівним. Дія знаку поширюється на смугу руху, над якою він установлений. Якщо знак установлений праворуч від дороги, його дія поширюється на праву смугу руху. Водію, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, дозволено виконувати поворот із цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини.
Дорожньою розміткою 1.24 позначається смуга, призначена для руху лише маршрутних транспортних засобів.
Судом встановлено, що позивач 31 жовтня 2020 року близько о 16.35 год. на Двірцева 1 в м.Львові, керувала транспортним засобом Volkswagen Polo номерний знак НОМЕР_1 та була зупинена працівниками патрульної поліції оскільки не виконала вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено», а саме здійснила рух в забороненому напрямку, а також здійснила рух по смузі громадського транспорту позначеним дорожнім знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів» та дорожньої розмітки 1.24. У зв'язку із цим інспектором патрульної поліції Станкевич А.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі, згідно котрої дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 та ч.3 ст. 122 КУпАП, оскільки остання не виконала вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено», та здійснила рух в забороненому напрямку, а також здійснила рух по смузі громадського транспорту позначеним дорожнім знаком 5.11 «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів та дорожньої розмітки 1.24. та накладено адміністративне стягнення на підставі ст. 36 КУпАП. Протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складався.
Разом з тим, суд бере до уваги, що згідно диспозиції ч.3 ст. 122 КУпАП не передбачено відповідальності за вчинення дій з руху по смузі громадського транспорту. В той же час, згідно постанови не вбачається які дії чи бездіяльність вчинила позивач, що є об'єктивною стороною вказаної норми в частині ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, або порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, та які підлягають встановленню під час розгляду справи по суті.
Випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається передбачені ст. 258 КУпАП . Так, протокол не складається у випадку вчинення окремих правопорушень передбачених ч.1 вказаної статті, серед яких відсутній склад правопорушення передбачений ч.2 ст. 122 КУпАП, у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису), в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
Згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
З пояснень позивача встановлено, що остання на місці події не погоджувалася із доводами працівника поліції щодо допущення порушення вимог ПДР України, у зв'язку із чим розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся 17.11.2020, тоді як подія мала місце 31.10.2020, що підтверджується постановою.
Одночасно, відповідачем відзиву на позовну заяву не скеровано та не надано інших доказів вчинення позивачем зазначеного адміністративного правопорушення.
При цьому, суд з урахуванням положень ч.1-3 ст. 258 КУпАП звертає увагу на те, що відсутність відеозапису або протоколу про адміністративне правопорушення не дає можливості встановити дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановленої КУпАП та Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі затвердженою Наказам МВС України № 1395 від 07.11.2015, що передує винесенню постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
З урахуванням положень статті 258 КУпАП, працівник поліції міг не складати протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 та ч.3 ст. 122 КУпАП у разі його фіксації в автоматичному режимі, або коли відповідно до закону ним штраф накладено і стягнуто з позивача на місці вчинення правопорушення.
Разом з тим, суд зважає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам частини 2 статті 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих у розумінні статті 70 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність винесення ним оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та не спростував тверджень позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
До такого висновку прийшов також КАСВС у справі № 177/525/17.
Одночасно, судом встановлено, що позивач звернувся із позовною заявою до Сихівського районного суду м. Львова 27.11.2020, тоді як оскаржувана постанова складена та йому вручена 17.11.2020.
Згідно ч.2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Суд бере до уваги, що позивач звернувся з позовною заявою до суду вчасно, подавши її до Сихівського районного суду м. Львова, через засоби поштового зв'язку 27.11.2020, про що свідчить долучений поштовий конверт (а.с.6) який вважає належним, допустимим доказом на підтвердження дотримання позивачем строків звернення до суду.
Положеннями ст.252 КУпАП, передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов висновку про відсутність достатніх, належних доказів для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 та ч.3 ст. 122 КУпАП, а відтак позов в цій частині підлягає до задоволення.
Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З цього слідує, що положеннями вказаної статті не передбачено повноваження на визнання рішення протиправним, а тому в цій частині у позові слід відмовити.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Згідно ч.ч.1 та 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед яких витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Представництво інтересів позивача у справі у судовому засіданні здійснювалося адвокатом Бень Б.З. на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії ВС № 1059240 від 10.02.2021 (а.с.33), у котрому зазначено що правова допомога надається на підставі договору №бн від 27.11.2020.
Згідно доводів позовної заяви, щодо розрахунку витрат понесених у зв'язку із отриманням професійної правничої допомоги вбачається, що розмір витрат адвоката становить 1000 грн. за 1 год. роботи адвоката, як це передбачено Договором про надання правничої допомоги від 26.11.2020 (а.с.4)
Однак, до позовної заяви та в судовому засіданні позивачем суду не надано Договору про надання правничої допомоги, у зв'язку із чим не встановлено дату його укладення 26 чи 27 листопада 2020, акту про надані послуги та доказів здійснених позивачем витрат на правничу допомогу, як наслідок такі витрати не підлягають відшкодуванню.
Разом з тим, судом встановлено, що при зверненні з даним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією від 14.12.2020.
За умовами частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що вимога про визнання протиправною постанови є похідною від основної вимоги, за яку сплачено судовий збір, тому необхідно стягнути з відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 840грн.80 коп.
Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 121, 242, 244-246, 286 КАС України, суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Постанову серії ДПО18 № 996514 від 17.11.2020 про притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 та ч.3 ст. 122 КУпАП, - скасувати та провадження у справі - закрити.
Стягнути з Управління патрульної поліції у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Сабара Л.В.