Справа №464/5976/20
пр № 2/464/152/21
10 березня 2021 року року
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючої судді Сабари Л.В.
секретар судових засідань Мерза Д.С.
розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Коротун О.М.. про залишення позову ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про скасування Наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди без руху
з участю представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Степової О.В.
позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до АТ «Українська залізниця» про скасування Наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Представником відповідача через канцелярію Сихівського районного суду м. Львова до суду направлено клопотання про залишення позову без руху.
Клопотання обґрунтоване тим, що статтями 175, 177, п. 2 ч. 8 ст. 43 ЦПК України встановлені вимоги до позовної заяви при подачі її Позивачем до суду, проте останнім вони не виконані, оскільки позовна заява не оплачена судовим збором у встановленому розмірі, в позовній заяві не зазначена ціна позову та не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) представника позивача. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (вимушеного прогулу) не входить до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Зазначають, що Верховний Суд в ухвалі від 10 січня 2019 по справі № 727/2955/18, зробив висновок про те, що стягнення заробітної плати, про що зазначається в пункті 1 частини 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 року «Про судовий збір», не є тотожнім стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вважають, що Позивачу при зверненні до суду з вимогою до AT «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу необхідно визначити ціну позову та сплатити 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У зв'язку із цим, представник відповідача просить позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, залишити без руху, згідно із ч. 11 ст. 187 ЦПК України.
17.02.2021 представником позивача через канцелярію Сихівського районного суду м. Львова подано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без руху, у якому посилається на те, що доводи відповідача є безпідставними та необґрунтованими, так як ст.175 ЦПК України не містить вимог щодо зазначення РНОКПП представника позивача який не є учасником справи, а є учасником судового процесу. Також, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. В даному випадку мова іде про заявлену до стягнення суму моральної шкоди у розмірі 100000,00грн. Відповідно до ст.176 ЦПК України, ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Позивачем по справі в позовній заяві було чітко зазначено суму моральної шкоди, що підлягає до стягнення з відповідача, а саме - 100000,0 грн. Будь-яких інших обов'язкових вимог щодо способу зазначення ціни позову положення законодавства не містять. На доводи відповідача про не сплату судового збору зазначає, що відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Справа про поновлення на роботі, включає в себе звернення до суду з позовними вимогами про оскарження документа, на підставі якого було звільнено особу, з вимогою поновити особу на роботі та з вимогою стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. З метою повного та належного захисту своїх прав та інтересів пов'язаних з незаконним звільненням, позивач звертається до суду з вищенаведеними позовними вимогами у комплексі. Сама по собі позовна вимог про поновлення на роботі не може існувати без вимоги щодо оскарження підстави звільнення. А у разі поновлення на роботі, працівнику виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу в обов'язковому порядку в силу вимог законодавства. Більше того, середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується за період з дня звільнення працівник по день поновлення на роботі. На момент звернення до суду з даним позовом розрахувати судовий збір не знаючи кількості дні вимушеного прогулу є неможливо, оскільки, позивач позбавлений можливості визначити ціну позову такого стягнення та відповідно розрахувати судовий збір у відсотковому відношенні. У зв'язку із цим вважає, що позовна заява відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги клопотання підтримала, надала суду пояснення аналогічні доводам викладеним у клопотанні.
Представник позивача заперечив щодо залишення позовної заяви без руху, вказав, що доводи представника відповідача є необґрунтованими та надав пояснення аналогічні доводам викладеним у письмовому запереченні на клопотання.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши клопотання, матеріали справи, встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 звернулася із позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування Наказу № 2012\ос від 30.09.2020 про звільнення його головного фахівця відділу економічної безпеки та запобігання корупції Львівського регіонального управління Департаменту економічної та інформаційної безпеки АТ «Укрзалізниця», про поновлення його на роботі на вищевказаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 100000 грн., у якому зазначено представником позивача ОСОБА_2 із зазначення адреси, контактного номеру телефону та електронної адреси. Також у позовній заяві зазначено, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, у зв'язку із чим, позивачем сплачено судовий збір за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, в розмірі 2102 грн., що підтверджено квитанцією № 52353943 від 28.10.2020 (а.с.1).
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 19.11.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження.
Згідно, ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ст. 175 ЦПК України позовна заява серед іншого повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Згідно ч.1 ст. 41 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
При цьому, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, як це передбачено ч.1 ст. 58 ЦПК України.
У зв'язку із цим, суд зазначає, що ОСОБА_2 є представником позивача, що підтверджується ордером на надання правничої допомоги серії ВС № 1042979 від 24.10.2020(а.с.31), тобто він не є стороною судового спору, чи учасником, у зв'язку із чим вимога ст. 175 ЦПК України щодо необхідності зазначення у позовній заяві його реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) в даному випадку не поширюється, а тому доводи представника відповідача з даного приводу є необґрунтованими.
Щодо доводів відповідача, з приводу незазначення позивачем у позовній заяві ціни позову суд зазначає наступне.
Так, порядок визначення ціни позову закріплений у ч. 1 ст. 176 ЦПК України.
Зокрема, у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
При цьому, як передбачено ч.1 ст. 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З цього слідує, що ціна позову - це грошовий вираз майнових вимог позивача. Ціна позову визначається тільки щодо майнових вимог. При цьому, ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі або, навпаки, до необґрунтованої відмови у відкритті провадження.
У зв'язку цим, необхідно враховувати положення ст. 5 Закону України «Про судовий зір», котра визначає пільги щодо сплати судового збору та звільняє позивачів від сплати судового збору.
Так, частиною 1 вказаної норми передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Так, позивач з метою захисту свої прав та інтересів серед іншого визначив позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000 грн. та стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу.
Положеннями ст. 176 ЦПК України не передбачено порядку визначення ціни позову у справах про поновлення роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо.
Доводячи твердження щодо необхідності сплати позивачем судового збору на момент звернення з позовом до суду за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач посилається на позиції Верховного суду викладені у рішеннях від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), від 10 січня 2019 по справі № 727/2955/18, від 12 листопада 2018 у справі М 243/9881/17, згідно котрих стягнення заробітної плати, не є тотожнім стягненню середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із чим, положення «від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Погоджуючись з позицією Верховного суду, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», та не входить до структури заробітної плати, суд не вважає, що така може бути застосована, при вирішення питання щодо необхідності сплати судового збору за стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з наступного.
Як зазначалося судом вище, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. З цього слідує, що при вирішенні питання наявності пільг щодо сплати судового збору суд має встановити, чи є середній заробіток за час вимушеного прогулу заробітною платою, та чи відноситься вимога про його стягнення до справ про поновлення на роботі.
Підтримуючи позицію Верховного суду у вищевказаних справах, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не є заробітною платою, тому в цій частині позивач позбавлений пільг щодо сплати судового збору.
Разом з тим, при вирішенні питання, чи може вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу бути вибраним способом захисту порушеного права у справах про поновлення на роботі суд бере до уваги наступне.
Вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі. До такого правового висновку прийшов Верховний суд виклавши позицію з цього питання у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.
З цього слідує, що обставини порушення трудових прав працівника що супроводжується незаконним звільненням, переведенням на іншу роботу, неправильним зазначенням формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні створюють підстави для виникнення вимушеного прогулу та стягнення у зв'язку із цим середнього заробітку. При цьому, встановлення органом, що розглядає трудовий спір обставин, що призвели до вимушеного прогулу, не завжди супроводжується прийняттям рішення про поновленням на роботі, та може бути окремим способом захисту щодо трудових спорів.
Разом з тим, частинами 1 та 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Аналізуючи вищезазначене, прийняття рішення судом про поновлення на попередній роботі у випадку звільнення без законної підстави створює безумовні підставі для прийняття рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не залежно від вибраного способу захисту своїх трудових прав позивачем викладеного у позовній заяві.
За відсутності рішення про поновлення на роботі, у позивача відсутні підстави для звернення до суду із самостійною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов'язаного виключно із звільненням без законної підстави чи незаконного переведення на іншу роботу.
Беручи до уваги, що Позивач ОСОБА_1 оскаржує своє звільнення, до моменту звернення з позовом до суду, судами не приймалося рішення про поновлення останнього на роботі у зв'язку із звільненням без законної підстави, тому вирішення питання щодо підставності стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залежить від результатів розгляду заявленої у вказаному спорі вимоги про поновлення на роботі, у зв'язку із чим суд приходить до переконання що позовна вимога в даному випадку належить до справи про поновлення на роботі. З огляду на це, позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позову, та невизначення ціни позову щодо цієї вимоги не може мати наслідком визнання позовної заяви такою не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України.
Крім того, визначаючи розмір грошового стягнення за позовною вимогою про стягнення моральної шкоди у сумі 100000 грн., не зазначаючи її ціною позову, суд вважає за необхідна звернути увагу на наступне.
При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такого висновку прийшов ВС/КЦС у справі № 177/1163/16-ц від 05.08.2020.
Разом з тим, суд не погоджується з твердженням представника позивача, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення пов'язана із вимогою про поновлення на роботі та охоплюється справою про поновлення на роботі виходячи з такого.
Наказ про звільнення є актом індивідуальної дії та має відповідати певним вимогам, щодо часу, місця, суб'єкту його прийняття, обставин, підстав прийнятого рішення тощо. Наслідком визнання протиправним наказу про звільнення не завжди може мати місце поновлення на роботі, в той час як у справах про поновлення на роботі, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі виключно у випадку звільнення без законної підстави.
У зв'язку із чим, така позовна вимога є вимогою немайнового характеру, за яку справляється судовий збір у розмірі встановленому ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України, - до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно вимог ст.4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі., зокрема, за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру, судовий збір справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020 році (на момент звернення з позовною заявою до суду) становить на одну особу в розрахунку на місяць із 1 січня - 2102 грн.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З цього слідує, що за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі по 840,8 грн. за вимогу немайнового характеру, що містяться в прохальній частині позову під пунктом 1.
Однак, позивачем вказаних вимог закону не виконано та не долучено до матеріалів позовної заяви документи про сплату судового збору за позовну вимогу немайнового характеру, та не доведено підстав про звільнення від сплати такого.
Частиною 11 ст. 187 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Частиною 2 статті 185 ЦПК України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що недоліки вказаної позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду документу про сплату судового збору за позовну вимогу немайнового характеру.
З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання представника відповідача та постановлення ухвали надання позивачу строку для усунення недоліків в частині подання до суду документу про сплату судового збору за позовну вимогу немайнового характеру.
Щодо доводів представника відповідача про невідповідність позовної заяви вимогам ст. 175 КК України, у зв'язку із не зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) представника позивача, ціни позову та не сплатою судового збору щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись статтями 175, 177, 185, 187 ЦПК України, суддя -
Клопотання представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» Коротун О.М про залишення позовної заяви без руху задоволити частково.
Встановити позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, які вказані в мотивувальній частині ухвали протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
В задоволенні решти вимог клопотання відмовити.
Роз'яснити позивачу, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Сабара Л.В.