Справа № 445/665/20
провадження № 2/445/52/21
16 лютого 2021 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Сивака В. М.
секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Золочеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -
встановив :
Позивачка - ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», в обґрунтування якого вказала наступне.
11 вересня 2015 року на автодорозі між с. Красне та с. Чемеринці у с. Бортків Золочівського району Львівської області на вул. Головній біля будинку №44 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ-2103» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 . В результаті рнаїзду ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які були небезпечними для життя в момент заподіяння і призвели до настання смерті ОСОБА_3 .
Вироком Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «ВАЗ-2103» з номерним знаком НОМЕР_1 на дату дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна», поліс №АЕ2920318.
Позивачка вказала, що на встановлення надгробного пам'ятника вона витратила - 25 630,00 грн. Крім цього, позивачці була спричинена моральна шкода, яку позивачка оцінила у розмірі 8268,00 грн.
Посилаючись на таке, позивачка просила:
-Стягнути з Страхової компанії «Універсальна» матеріальну шкоду у розмірі - 16536,00 грн.; моральну шкоду у розмірі 8268,00 грн., а також штрафні санкції.
Відповідач - ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно і належним чином, його представник у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позову та вказав, що ОСОБА_2 відшкодував матеріальну шкоду потерпілим особам у повному розмірі, шляхом передання донці померлого готівки у розмірі 20 000,00 грн.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, подали заяву, якою просили справу розглядати у їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Проте, попередньо подав заяву якою просив розглядати справу у його відсутності проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в задоволенні таких.
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними звукозаписуючими засобами не здійснювалося.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судовим розглядом встановлено, що 22.12.1977 року був зареєстрований шлюб між позивачкою по даній справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_3
11 вересня 2015 року на автодорозі між с. Красне та с. Чемеринці у с. Бортків Золочівського району Львівської області на вул. Головній біля будинку №44 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ-2103» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , який скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3 . В результаті наїзду ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які були небезпечними для життя в момент заподіяння і призвели до настання смерті ОСОБА_3 .
Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки. На підставі ст.75 КК України обвинуваченого ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 3 (три) роки на покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12.05.2016 року вирок Золочівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.12.2016 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12.05.2016 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вироком Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки.
В силу ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
В силу статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
В силу частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Вказаними нормами закону встановлені загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.
Для встановлення обставин, чи є підстави для настання відповідальності за спричинення майнової та моральної шкоди необхідні: наявність шкоди, протиправне діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.
Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина 2 статті 1187 ЦК України).
Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Частинами 1- 3 статті 1193 УК України передбачено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Як роз'яснено в пунктах 4, 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до частини 1 статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Відповідно до статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
В силу вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 2 статті 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частини 1 статті 76 ЦПК України).
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 2 статті 76 ЦПК України).
Докази у цивільному процесі мають бути належними та допустимими.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частини 1 статті 77 ЦПК України).
Факт заподіяння смерті ОСОБА_3 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яким керував ОСОБА_2 , підтверджується вказаним вище вироком Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 року. Також ці обставини не заперечуються відповідачами по даній справі.
Тому суд приходить до висновку про доведеність факту причинно-наслідкового зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 11 вересня 2015 року за участю водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 , смертю в подальшому ОСОБА_3 , а також заподіяння позивачу шкоди у зв'язку зі смертю її чоловіка.
Щодо встановлення розміру такої шкоди та особи, яка повинна відповідати за цю шкоду, суд виходить з наступного.
Враховуючи положення статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно статті 1 Закону України "Про поховання та похоронну справу" поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.
Статтею 2 даного Закону визначено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.
Із наявних у матеріалах справи Договору про надання послуг від 21 березня 2017 року, Рахунку-замовлення від 21 березня 2017 року, Товарного чеку від 21.03.2017 року, товарного чеку від 20.06.2017 року, вбачається, що позивачкою ОСОБА_1 було сплачено за встановлення надмогильного пам'ятника - 25 630,00 грн.
Щодо вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди суд вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 ст. 23 ЦК України).
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) даються роз'яснення про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, позивачка обґрунтовуває заподіяну їй моральну шкоду негативними переживаннями та душевними стражданнями, пов'язаними зі смертю її чоловіка. Суд вважає, що смертю близької людини, чоловіка, позивачці безперечно були заподіяні значні душевні страждання, тобто моральна шкода.
Між тим, разом із покладанням на винну особу обов'язку з відшкодування шкоди (статті 1166, 1187 ЦК України) правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (статті 979 ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина 1 статті 10 Закону України "Про страхування").
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Існує добровільна та обов'язкова форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування").
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 р. № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону № 1961-IV (ст. 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Як передбачено пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1 статті 27 Закону № 1961-IV).
Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Відповідно до пункту 27.4 статті 27 Закону у разі настання страхового випадку страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону Закон № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Пунктом 35.2. зазначеної статті передбачено, що до заяви додається також певний перелік документів, що підтверджують право на отримання страхового відшкодування.
Страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (пункт 34.1 статті 34 Закону № 1961-IV).
Як вбачається із наданого Позивачкою полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серія АЕ № 2920318, цивільна відповідальність водія транспортного засобу марки ВАЗ 2103, номерний знак НОМЕР_1 , на день дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настала смерть ОСОБА_3 , була застрахована у ПрАТ "Страхова компанія «Універсальна".
За такого, дорожньо-транспортна пригода, що сталася 11.09.2015 р. за участю застрахованого транспортного засобу марки ВАЗ 2103, номерний знак НОМЕР_1 , є страховим випадком.
Як визначено у частині 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19 зазначила таке. У системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Тому вимоги Позивачки про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна», вартості встановлення намогильного пам'ятника - 16 536,00 грн. суд знаходить обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Крім цього, суд вважає необхідним зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц були викладені наступні правові висновки.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (Закону № 1961-IV).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Відтак, саме страховик в межах 16 536 грн. (12 x 1378 грн.), де 1 378 грн. - розмір мінімальної заробітної плати на день настання страхового випадку зобов'язаний відшкодовувати позивачці моральну шкоду, пов'язану зі смертю потерпілого.
Оскільки Позивачка заявила про відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 8268,00 грн. і відповідна сума не перевищує максимальну межу, визначену пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у цій частині.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, слід зазначити таке.
У пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Законодавством передбачене нарахування пені за відповідне прострочення відповідача у разі його наявності. Також, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, до прострочення страховика застосовується частина друга статті 625 ЦК України.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачами заявлено позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за період, починаючи з 26.10.2017 р. по 17.04.2020 р.
Із розрахунку, наданого Позивачкою, вбачається, що розмір пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за порушення строків виконання грошового зобов'язання відповідача перед позивачкою ОСОБА_1 становить 19 824 грн. 86 коп., три відсотки річних складає 1843 грн. 00 коп., а інфляційні втрати - 4040 грн. 73 коп.
Виходячи із наведених норм, а також наданих розрахунків, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачем не спростовано даних розрахунків та не наведено обґрунтованих підстав щодо невиплати позивачам страхового відшкодування у повному обсязі, наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних.
Щодо вирішення питання судових витрат, суд прийшов до такого висновку.
Оскільки позивачі при звернені до суду звільнені від сплати судового збору, відтак з відповідача в дохід держави, на підставі ст. 141 ЦПК України, слід стягнути судовий збір в розмірі 2 522 грн. 40 коп. (840,80 грн. х 3).
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Зважаючи на наведені норми процесуального закону, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Данілов проти України»).
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.
Встановлено, що правнича допомога позивачці ОСОБА_1 надавалась Адвокатським об'єднанням «Автопоміч» відповідно до Договору про надання професійної правничої допомоги від 13 квітя 2020 р.
Позивачкою заявлено вимогу про відшкодування їй витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн. На підтвердження понесених витрат до матеріалів справи долучено Рахунок-фактуру №09-07/01 від 09 липня 2020 року, Акт наданих послуг від 10липня 2020 року та Квитанцію №ПН1157 від 09 липня 2020 р.
Дослідивши надані докази на підтвердження витрати на професійну правничу допомогу, а також із врахуванням того, що іншою стороною не заявлено клопотання про зменшення таких витрат, суд вважає, що фактично понесені позивачами витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 6 000 грн. є співмірними із складністю справи та обсягом правничої допомоги у справі, відтак розмір таких витрат можна вважати необхідними і неминучими для позивачів, які були змушені до залучення професійної допомоги адвоката.
Із врахуванням вищенаведеного, вимоги позивачів щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід задовольнити та стягнути із відповідача на користь позивачки 6 000 грн. таких витрат.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 витрати на спорудження надгробного пам'ятника у розмірі 16 536,00 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 268,00 грн.; пеню у розмірі 19 824,86 грн.; інфляційні втрати в розмірі 4040,73 грн.; 3% річних в розмірі 1843,00 грн.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.
Стягнути із Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Універсальна» в дохід держави судовий збір в розмірі 2 522 грн. 40.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16.02.2021 року
Суддя В. М. Сивак