Справа № 567/150/21
02 березня 2021 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Назарук В.А.
при секретарі - Гічиновська Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
АТ КБ "ПриватБанк" звернулось в Острозький районний суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 12008,06 грн. заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову АТ КБ "ПриватБанк" зазначає, що відповідно до укладеного між ним та ОСОБА_1 договору від 13.02.2017, останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку "Універсальна" зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Вказує, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір.
При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому і друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Зазначає, що відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг погоджених сторонами, позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором.
Вказує, що відповідно до п.2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг, в редакції, що почала діяти з 01.03.2019, в разі порушення зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов'язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов'язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі, 86,4% - для картки «Універсальна», 84% - для картки «Універсальна голд».
Зазначає, що позивач зобов"язання виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту.
Посилаючись на те, що відповідач порушив умови договору по поверненню коштів та ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором станом на 14.01.2021 на суму 12008,06 грн., яка складається з: 9712,17 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2295,89 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, а також витрати на сплату судового збору у розмірі 2270 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в поданій до суду заяві позов підтримав та просив розгляд справи проводити за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, за адресою його рестрації, заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзиву на позов до суду не подав.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутності відповідача.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України укладений між сторонами договір є обов'язковим для виконання. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 та ч.2 ст.509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов'язань.
З матеріалів справи встановлено, що 13.02.2017 ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до вказаної заяви відповідач своїм підписом підтвердив, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Водночас, у вказаній анкеті-заяві відсутня вказівка на розмір кредитного ліміту щодо встановлення якого сторони досягнули згоди, будь-які дані про тип картки, строк її дії, розмір відсотків за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, розміри пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
17.02.2017 АТ КБ «ПриватБанк» відкрив картковий рахунок відповідачу та встановив відповідачу кредитний ліміт в розмірі 500 грн. та в подальшому збільшував раніше встановлений розмір кредитного ліміту (до 1000 грн., 4000 грн., 7000 грн., 12000 грн.) та зменшував його (до 9222,33 грн., 0,0 грн.), що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк».
З виписки по картковим рахункам боржника вбачається, що відповідач користувався кредитними картками, отримував кредитні кошти та здійснював часткове погашення заборгованості.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами з приводу отримання відповідачем кредиту у АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а отже з відповідача на користь позивача слід стягнути тіло кредиту.
Оскільки за договором, укладеним між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , останній взяв на себе зобов'язання погашати зазначений кредит та проценти по ньому щомісячно та зазначені обов'язки порушив, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором, то у банку виникло право вимоги повернення частини позики, що лишилася в розмірі 9712,17 грн. за простроченим тілом кредиту.
При вирішенні спору судом враховується, що відповідач здійснював погашення заборгованості за отриманим кредитом, однак здійснювані ним платежі були не регулярними та в недостатньому розмірі, остання проплата заборгованості за кредитом зі сторони відповідача мала місце 29.09.2020, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Одночасно судом береться до уваги і те, що розрахунок заборгованості відповідачем не оспорювався.
Окрім того, суд приймає до уваги, що відповідач частково виконував умови договору.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, в разі прострочення виконання грошового зобов"язання, процентні ставки, які застосовуються при визначенні суми боргу, яку боржник зобов"язаний сплатити на вимогу кредитора, поділяються на встановлені законом (три проценти річних від простроченої суми) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
При вирішенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за простроченими відсотками суд виходить з наступного.
Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитних карт "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" базова відсоткова ставка становила 3,6% в місяць. Обов'язковий щомісячний платіж складав 5% від заборгованості (але не менше 100 грн. та не більше залишку заборгованості).
Водночас, з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що розмір процентної ставки становив 3,6%, 3,5%.
Разом з тим, в анкеті-заяві позичальника від 13.02.2017 процентна ставка за кредитним договором не зазначена.
Окрім того, з наданих суду доказів вбачається, що позичальник не підписав жодного документу, який би обумовлював порядок та умови нарахування і сплати ним відсотків у зазначеному позивачем розмірі, які просить стягнути позивач, а тому відсутні підстави вважати, що сторонами погоджено розмір та порядок їх сплати.
Також, умови договору щодо сплати процентів відповідно до ст.625 ЦК України почали діяти в редакції Умов та Правил надання банківських послуг від 01.03.2019, а отже не були погоджені сторонами при укладенні кредитного договору.
На обґрунтування позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Окрім того, вказує, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
На підтвердження зазначених тверджень до матеріалів справи позивачем додано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 13.02.2017, яка підписана сторонами.
За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розроблялися банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Однак, при дослідженні вказаної анкети-заяви встановлено, що у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відсоткової ставки.
Вказані обставини спростовують твердження позивача про те, що цією заявою відповідач підтверджує той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі та свідчать про те, що ОСОБА_1 не був ознайомлений із вказаними документами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13.02.2017, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Також, надана довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна» не містить підпису відповідача, що свідчить про те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування в повному обсязі.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.02.2017) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03.02.2021), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, суд виходить з того, що згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях та з того, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відсутність записів в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача про умови кредитування в повному обсязі свідчить про неможливість застосування Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку в частині стягнення відсотків.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими відсотками, оскільки під час укладення договору сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Отже, судом встановлено, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
В свою чергу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року по справі №342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
При цьому, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ "ПриватБанк" має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов"язання виконання боржником обов"язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 9712,17 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, відмовивши в позові в іншій частині.
Також, відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені позивачем судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог
На підставі ст. 549, 1048, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України
вирішив:
позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (юридична адреса: м.Київ, вул.Грушевського,1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 9712 грн. 17 коп. заборгованості за кредитним договором та 1838 грн. 70 коп. витрат на сплату судового збору.
В іншій частині в задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 11.03.2021.
Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.