Справа № 560/2160/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
24 лютого 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Шпикуляк Ю.В.,
позивачки: ОСОБА_1 ,
представниці відповідача: Довбенко М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
у квітні ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національної поліції України в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати наказ Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади відповідно до пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" ОСОБА_2 , державного службовця 9 рангу, головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 11.02.2020; поновити ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з дня звільнення, тобто з 11.02.2020; перевести ОСОБА_3 на посаду головного спеціаліста в Управління дотримання прав людини Національної поліції України, або на іншу рівнозначну посаду головного спеціаліста в Національній поліції України; стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення з 11.02.2020 по день ухвалення рішення у справі з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 11 лютого 2020 року №170 о/с "По особовому складу" в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення ОСОБА_5 з посади головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини, з 11 лютого 2020 року; поновлено ОСОБА_1 в Національній поліції України на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020; стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 лютого 2020 року по 16 листопада 2020 року у розмірі 239477 (двісті тридцять дев'ять тисяч чотириста сімдесят сім) грн 71 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про те, що судом першої інстанції не враховано, що після реорганізації Управління забезпечення прав людини скорочено 67 посад та введено 29, тобто скорочено 38 посад з дислокацією в областях, що є суттєвим для кадрового штату вказаного управління та свідчить про неможливість переведення всіх 67 працівників на рівнозначні посади. Крім того, прийняття рішення про поновлення позивачки на рівнозначній посаді в органах Національної поліції є прихованою формою переведення на посаду без проведення конкурсу, що суперечить принципам адміністративного судочинства, порушує норми чинного законодавства та має ознаки втручання в дискреційні повноваження суб'єкта призначення.
Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти її доводів і зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
28 січня 2021 року до суду надійшли пояснення Національної поліції України, в яких відповідач зазначив про те, що згідно з нормами КЗпП України, чинними на час звільнення ОСОБА_1 не передбачено обов'язку роботодавця переводити державного службовця за його згодою на іншу роботу та врахування переважного права на залишення на роботі.
Позивачка в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги, у зв'язку з чим просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представниця відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 03.07.2020 Хмельницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), прізвище ОСОБА_5 після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 .
Відповідно до наказу Голови Національної поліції України від 04.12.2018 №1181 о/с "По особовому складу" ОСОБА_5 призначено на посаду головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини.
Наказом Голови Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, де передбачено скорочення усіх 67-ми посад Управління забезпечення прав людини Національної поліції України.
У зв'язку з цим, 11.12.2019 начальник Управління забезпечення прав людини Національної поліції України попередив позивачку про наступне звільнення на підставі положень ч. 1 ст.87 Закону України "Про державну службу", ч.1 ст. 49-2 та ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Наказом Голови Національної поліції України від 28.12.2019 №1349 "Про внесення змін до структури Національної поліції" було створено Управління дотримання прав людини Національної поліції України замість Управління забезпечення прав людини.
Згідно з наказом Голови Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с "По особовому складу" відповідно до пункту 1 (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" припинено державну службу за ініціативою суб'єкта призначення та звільнено з посади ОСОБА_5 , державного службовця 9 рангу, головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією в Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини, з 11 лютого 2020 року. Підстава - наказ Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 "Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції".
Листом Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 11.02.2020 №844/12/1/2/03-2020 повідомлено ОСОБА_5 про її звільнення з посади наказом Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с.
Згідно з розпискою від 18.02.2020 позивачка отримала у Департаменті кадрового забезпечення Національної поліції України свою трудову книжку. У розписці ОСОБА_5 також зазначила про те, що в порушення статей 115 та 116 Кодексу законів про працю України їй не видали довідку про розрахунок та не виплатили належні кошти.
Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог чинного законодавства ОСОБА_5 не пропонувалися будь-які вакантні посади державної служби, а також не надходили пропозиції щодо працевлаштування, тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що 11 лютого 2020 року є днем звільнення і вважається останнім днем служби і на час розгляду справи не існує Управління забезпечення прав людини, тому належним способом захисту прав позивачки є поновлення її в Національній поліції України на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста відділу уповноважених Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності (з дислокацією у Хмельницькій області) Управління забезпечення прав людини Національної поліції України з 12.02.2020. Крім того, справляння і сплата податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця, тому суд визначив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з ч.2 ст.1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Ч.1 ст.59 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 Закону №889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч.3 ст. 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч.2 ст.49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України” від 12.12.2019 № 378-IX, яким ст.49-2 КЗпП України доповнено частиною 6 наступного змісту:
"Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".
Отже, згідно із законодавством, чинним на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивачки, у разі вивільнення працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України на державних службовців не поширюються положення ч.2 ст.40 та ч.2 ст.49-2 КЗпП України.
Водночас, на момент попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення 11.12.2019 вказані вище положення не набрали чинності, а положення ч.2 ст.40 та ч.2 ст.49-2 КЗпП України підлягали застосуванню до державних службовців.
Таким чином, посилання відповідача на ч.6 ст.49-2 КЗпП України в редакції Закону №378-IX від 12.12.2019 є необґрунтованими.
Ч.3 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Згідно з ч.3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 у справі №806/1175/17, від 28.02.2020 у справі №807/819/16.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно з наказом Голови Національної поліції України від 03.12.2019 №1255 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, в якому передбачено скорочення 67 посад Управління забезпечення прав людини Національної поліції України та введення 29 посад.
Відповідно до наказу Голови Національної поліції України від 28.12.2019 №1350 затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, в якому передбачено скорочення усіх 29 посад Управління забезпечення прав людини Національної поліції України
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неможливість переведення всіх скорочених працівників на рівнозначні посади.
Водночас, відповідач не надав доказів про відсутність вакантних посад державної служби у штатному розписі Національної поліції України, які могли бути запропоновані позивачці.
Згідно з інформацією про некомплект вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління Національної поліції України станом на грудень 2019 року - лютий 2020 року в Національній поліції України були наявні вакантні посади державної служби (т.1, а.с.197-217).
Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 не пропонувалися будь-які вакантні посади державної служби, а також не надходили пропозиції щодо працевлаштування її на будь-яку іншу роботу (посади державної служби) у Національній поліції України.
При цьому, посилання відповідача на ч. 3 ст.87 Закону №889-VIII в частині права, а не обов'язку працедавця пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) є необґрунтованими, оскільки ця норма відсутня в редакції Закону №889-VIII, чинній на момент звільнення позивачки (11.02.2020), і набрала чинності з 13.02.2020.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не дотримав встановленого законодавством порядку звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наказ Національної поліції України від 11.02.2020 №170 о/с в частині припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення та звільнення з посади ОСОБА_1 є протиправним.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що поновлення позивачки на рівнозначній посаді є прихованою формою переведення на посаду без проведення конкурсу та втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта призначення, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідач посилається на положення ч.5 ст.22 Закону№889-VIII, згідно з якою у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Зважаючи на вищенаведене апелянт вважає, що переведення державного службовця на рівнозначну посаду без проведення конкурсу належить до його дискреційних повноважень.
Водночас, судом встановлено, що реорганізація або ліквідація Національної поліції України як державного органу не проводилася, відбулися тільки зміни у штаті та внутрішній структурі її підрозділів, тому положення ч.5 ст.22 Закону№889-VIII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин
Крім того, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).
Обов'язок роботодавця запропонувати працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації передбачений ч.3 ст. 49-2 КЗпП України.
Таким чином, законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин передбачало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідача, тому зобов'язання поновити ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, з якої позивачку було звільнено, не є втручанням в дискреційні повноваження Національної поліції України і спрямовано на поновлення порушених прав ОСОБА_1 ..
Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 лютого 2020 року по 16 листопада 2020 року.
Оскільки апеляційна скарга не містить доводів і вимог щодо правильності обчислення судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного в сумі 239477,71 грн, з урахуванням передбачених ч.1 ст.308 КАС меж апеляційного перегляду справи апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в цій частині.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Постанова суду складена в повному обсязі 10 березня 2021 року.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.