П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8530/20
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В. Дата і місце ухвалення: 27.11.2020р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Рябоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови у розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у розгляді заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлену листом Головного управління ДМС України в Одеській області №Д-1494/6/5101- 20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р.;
- зобов'язати Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позов обґрунтовував тим, що підставою для звернення позивача за захистом в Україні стало те, що у 2011 році ОСОБА_1 приймав участь у «мовчазних» акціях протесту, які пройшли по всій Республіці Білорусь. Під час участі у такій акції у м.Новополоцьк позивача було затримано правоохоронними органами, через що останній змушений був звільнитися з роботи. У вересні 2014 року ОСОБА_1 змушений був виїхати з країни громадянського походження до України. Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак відповідного статусу йому надано не було. Оновлена інформація по країні походження стала підставою для повторного звернення ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою від 04.08.2020р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В поданій заяві позивачем зазначено, що наразі в Республіці Білорусь правоохоронні органи проводять масові затримання мирних громадян, які вийшли в знак протесту проти переобрання ОСОБА_2 на новий термін Президентом; здійснюються арешти активістів, журналістів та інших критиків влади, порушуються кримінальні справи на політичних конкурентів чинного Президента із застосуванням репресивних засобів, катувань. Той факт, що позивач вже був об'єктом переслідувань свідчить про обґрунтованість його побоювань стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду. Однак, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не здійснено перевірку оновленої інформації по країні походження ОСОБА_1 на момент подачі заяви та листом №Д-1494/6/5101- 20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. необґрунтовано відмовлено у розгляді заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2020р. позов задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління ДМС України в Одеській області у розгляді заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлену листом Головного управління ДМС України в Одеській області №Д-1494/6/5101- 20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р.
Зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 27.11.2020р., з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано, що ускладнена соціально-політична ситуація в Республіці Білорусь не надає автоматичних підстав для визнання біженцями або надання додаткового захисту особам, які не бажають повертатися на Батьківщину. Ні під час першого звернення, ані при повторному зверненні щодо надання захисту ОСОБА_1 не надано доказів, які б свідчили про існування будь-яких його переслідувань на території Білорусії. При цьому, врахуванню підлягає і поступове врегулювання напруженої ситуації та покращення життя населення.
Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що при вирішенні питань, віднесених до їх компетенції, суб'єкти владних повноважень користуються певною свободою розсуду, тобто наділені дискреційними повноваженнями. У зв'язку з цим, суд не може приймати рішення, яким накладати обов'язок на міграційну службу діяти всупереч законодавству України, в тому числі щодо повторного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Посилається апелянт і на те, що заява ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не відповідає встановленому зразку заяви, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649 «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».
Апелянт стверджує, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області не порушено прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, оскільки його заяву від 04.08.2020р. розглянуто у встановленому порядку та надано відповідь з роз'ясненнями щодо його звернення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Білорусь, уродженцем с. Домнікі Полоцького району Вітебської області, постійно проживав у м. Новополоцьк.
За національністю білорус, за віросповіданням православний християнин.
За сімейним станом одружений з громадянкою України.
02.09.2014р. позивач легально виїхав з Республіки Білорусь до України маршрутним автобусом сполученням Новополоцьк - Чернігів. Державний кордон України перетнув на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 .
29.04.2016р. позивач був затриманий в аеропорту м. Одеси під час спроби виїзду до Туреччини з туристичною метою через перебування у міжнародному розшуку та порушену проти нього кримінальну справу в Республіці Білорусь за ч.4 ст.209 КК РБ (шахрайство), ч.1 ст.13, ч.4 ст.209 КК РБ (приготування до шахрайства), ч.4 ст.16, ч.1 ст.231 КК РБ (ухилення від сплати митних платежів).
На території України стосовно позивача був застосований тимчасовий арешт у період 29.04.2016р. - 06.06.2016р. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 06.06.2016р. запобіжний захід був змінений на домашній арешт.
08.08.2016р. позивач звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За результатами розгляду заяви позивача територіальний підрозділ ДМС прийняв рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу ГУ ДМС України в Одеській області №161 від 23.08.2016р.
Вказаний наказ ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2016р. по справі №815/4473/16 адміністративний позов залишено без розгляду.
15.03.2017р. ОСОБА_1 повторно звернувся Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про міжнародний захист у зв'язку з додатковими обставинами власного переслідування.
20.03.2017р. позивач отримав довідку «Про звернення за захистом в Україні» №006929.
24.03.2017р. Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області склало висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» з урахуванням наведених фактів, які вимагають подальшої перевірки.
08.11.2017р. позивач отримав повідомлення №330 від 07.11.2017р. Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно вказаного повідомлення позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», зокрема: подана позивачем інформація переслідування не відповідає критеріям міжнародного захисту; отримана від позивача інформація щодо його переслідування має низку суперечностей, які суттєво вплинули на прийняття рішення за його заявою.
Підставою для відмови, як зазначено у повідомленні, є рішення ДМС України від 05.09.2017р. №365-17.
ОСОБА_1 , вважаючи, що його заява відповідає критеріям для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2018р. по справі №815/5815/17, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018р., адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії ДМС України щодо рішення від 05.09.2017р. №365- 17 про відмову громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Скасовано рішення ДМС України від 05.09.2017р. №365-17.
Зобов'язано Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання особою, яка потребує додаткового захисту
26.02.2019р., на виконання рішення суду по справі №815/5815/17, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області було видано наказ №39 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС від 05.09.2017р. №365-17.
05.07.2019р. ОСОБА_1 отримано повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області №202 від 01.07.2019р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підстава - рішення ДМС України від 21.06.2019р. №233-19.
Рішення ДМС України від 21.06.2019р. №233-19 ОСОБА_1 також оскаржив в судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2019р. по справі №420/4053/19, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020р., відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 21.06.2019р. №233-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 , та зобов'язання ДМС України визнати громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2020р. заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020р. по справі №420/4053/19 за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.
04.08.2020р. ОСОБА_1 знову звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Подану заяву позивач обґрунтовував подіями в 2020 році в Республіці Білорусь. Зазначив, що у зв'язку з цим, він має обґрунтовані побоювання повертатися в країну походження з політичних мотивів, де йому можуть загрожувати тортури, що є порушенням прав людини, пов'язані з його участю в акціях протесту проти політики чинного Президента Республіки Білорусь, незаконним його затриманням, а також незаконною фабрикацією проти нього кримінальної справи та звинувачення позивача в тому, що він ніколи не робив.
Листом №Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. ГУ ДМС України в Одеській області повідомлено позивача, що процедура розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, розглядалася двічі. Обставини, повідомлені ОСОБА_1 у зверненні від 04.08.2020р. були двічі у повному розмірі розглянуті ДМС та судовими інстанціями всіх рівнів, будь-які ново виявлені обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні. Штучні елементи, що мають належність до сучасних політичних подій або установлення на території держав заходів, пов'язаних із СОVID-19, не мають належності до індивідуальних аспектів заяви та не можуть бути прийняті як ново виявлені.
Також, у листі №Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. повідомлено ОСОБА_1 , що наявна інформація про його сімейні відносини на території України вказує на існування підстави для легалізації у відповідності до положень Закону України «Про імміграцію». Зазначено, що відповідні консультації (рекомендації) позивач може отримати за адресою районних підрозділів Головного управління за місцем постійного або тимчасового перебування (проживання).
Не погоджуючись з відмовою ГУ ДМС України в Одеській області у розгляді заяви громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлену листом №Д-1494/6/5101- 20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р., позивач оскаржив її в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що відповідачем у повідомленні про відмову в розгляді заяви про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, яка викладена у листі №Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020, не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду з Республіки Білорусь у зв'язку з подіями в країні походження. Суд зазначив, що загальновідомими є події, які відбуваються в Республіці Білорусь та висвітлюються ЗМІ, засуджуються міжнародними організаціями, а саме порушення прав і свобод людини, нехтування ними в Республіці Білорусь в ході виборної компанії на пост Президента Республіки Білорусь, тож ці обставини доказування в даній справі не потребують.
За висновками суду першої інстанції, формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірної відмови, оформленої листом Головного управління ДМС України в Одеській області №Д-1494/6/5101- 20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. З урахуванням того, що не всі обставини належним чином з'ясовані при розгляді заяви позивача та потребують додаткової перевірки, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах буде прийняття рішення про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За змістом статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Положеннями статті 7 Закону регламентовано питання оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Так, вказаною статтею передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
З аналізу наведеного вбачається, що особі може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише у двох випадках, а саме: в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу; якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відмовляючи громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 в прийнятті його заяви від 04.08.2020р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС України в Одеській області у листі №Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. зазначило, що обставини, повідомлені заявником, були двічі у повному розмірі розглянуті ДМС та судовими інстанціями всіх рівнів. Будь-які нововиявлені обставини, зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону, відсутні.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи подану ОСОБА_1 заяву згідно положень Закону України «Про звернення громадян», ГУ ДМС України в Одеській області не було зазначено чітких та однозначних правових обставин, що свідчили б про невідповідність вказаної заяви (звернення) критеріям, визначеним Законом та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом МВС України від 07 вересня 2011 року №649.
Відповідачем у листі № Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. не надано оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася в 2020 році в Республіці Білорусь після його виїзду з країни громадянського походження, чим ОСОБА_1 обґрунтовував наявність підстав для надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання ГУ ДМС України в Одеській області на те, що обставини, повідомлені заявником, були двічі у повному розмірі розглянуті ДМС та судом при розгляді справ №815/5815/17 та №420/4053/19, оскільки при попередніх зверненнях позивача відповідач не враховував та не міг врахувати ситуацію по країні походження позивача, яка виникла у зв'язку з подіями 2020 року, пов'язаними з виборами Президента Республіки Білорусь.
При цьому, позивач посилався на те, що загальновідомими є події, які відбуваються в Республіці Білорусь та висвітлюються ЗМІ, засуджуються міжнародними організаціями, а саме порушення прав і свобод людини, нехтування ними в Республіці Білорусь в ході виборної компанії на пост Президента Республіки Білорусь.
Вищевказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №420/6339/18.
Варто зазначити, що у постанові від 13.02.2020р. по справі №815/5815/17 Верховний Суд дійшов висновку, що ГУ ДМС України в Одеській області не спростовано відсутність загроз для життя та здоров'я ОСОБА_1 в країні походження у зв'язку із прийняттям ним участі у протестних акціях у 2011 році.
У відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження особи) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, тощо. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів зауважує, що не існує та не може існувати точних критеріїв визначення системності утисків чи переслідувань владою громадян, адже вони мають визначатися з урахуванням кожної конкретної ситуації та носять оціночний характер.
Верховний Суд у постанові від 04.07.2019р. по справі № 825/1685/16 висловив правову позицію, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що під час прийняття спірного рішення, оформленого листом №Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р., міграційним органом не надано об'єктивної, детальної та ґрунтовної оцінки усім обставинам, на які посилався заявник.
Наведені обставини у сукупності свідчать про наявність в даних спірних правовідносинах протиправної бездіяльності ДМСУ щодо фактичного не розгляду заяви позивача згідно процедури Закону, а тому, на думку колегії суддів, зобов'язання розглянути таку заяву є належним та достатнім заходом поновлення порушеного права позивача.
Що ж до посилань апелянта на те, що при вирішенні питань, віднесених до їх компетенції, суб'єкти владних повноважень користуються певною свободою розсуду, тобто наділені дискреційними повноваженнями, то колегія суддів зазначає, що обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому.
Більше того, у даній справі суд не зобов'язував ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто не втручався в повноваження відповідача, а встановивши, що заяву шукача захисту по суті не розглянуто та не надано оцінки обставинам, вказаним у такій заяві, судом першої інстанції цілком обґрунтовано зобов'язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що заява ОСОБА_1 від 04.08.2020р. про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає встановленому зразку заяви, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649, оскільки подання позивачем заяви не за встановленою формою не зазначено у листі ГУ ДМС України в Одеській області №Д-1494/6/5101-20/5100.5.1/8347-20 від 11.08.2020р. підставою для її неприйняття та не розгляду.
На підставі викладеного у сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 11 березня 2021 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук