ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.03.2021Справа № 910/18426/20
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-Виробниче підприємство "Атен"
до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"
про стягнення 166 919,68 грн.
Представники сторін: не викликалися.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Атен" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 166 919,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку своєчасно та в повному обсязі оплати поставленого товару за договором поставки №16400/53-124-01-20-12095 від 04.05.2020 року.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 164 439,60 грн., 3% річних в розмірі 835,68 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 644,40 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2020 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.
14.12.2020 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з доданими документами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
11.01.2021 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому просить суд у задоволенні вимог визначених у позовній заяві відмовити.
20.01.2021 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву та 21.01.2021 року додаткові документи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
04.05.2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Атен" (постачальник) укладено договір поставки № 16400/53-124-01-20-12095.
Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити запасні частини до компресору (надалі - товар) в асортименті за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 до договору (додаток №1). Найменування, виробник та код товару згідно з УКТ ЗЕД визначаються в специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору.
Обсяги закупівлі товару та загальну ціну по договору може бути зменшено залежно від реального фінансування видатків. У такому разі сторони вносять відповідні зміни до Договору, шляхом укладення додаткової угоди до договору (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору строк поставки товару становить 90 календарних днів з дати укладення сторонами договору.
Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DDP згідно з Інкотермс 2010 на складі вантажоодержувача за адресою: (Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство", склад № 10, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька область, 30100) (п.3.2 договору).
Згідно з п. 4.1 договору ціна товару по договору становить 137 033,00 грн., крім того ПДВ 20% 27 406,60 грн. Всього ціна договору: 164 439,60 грн.
Ціна за одиницю товару, кількість та загальна ціна товару по договору визначається специфікацією № 1 (п. 4.2 договору).
Додатком № 1 до договору сторонами викладено специфікацію №1 до договору поставки № 16400/53-124-01-20-12095 від 04.05.2020 на суму 164 439,60 грн. з ПДВ.
Договір вважається укладеним з дати його реєстрації в ДП "НАЕК "Енергоатом" за умови підписання його уповноваженими представниками та скріплення печатками і діє до 31.12.2020, в частині гарантійних зобов'язань до повного виконання (п. 11.1 договору).
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 164 439,60 грн., що підтверджується видатковою накладною № 54 від 31.07.2020 року.
З вищезазначеної накладної вбачається, що товар отриманий відповідачем (комірником) - 03.08.2020.
Відповідно до п.6.2 договору перехід права власності на товар за договором відбувається з дати поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам договору та інструкції П-6.
Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоотримувачем видаткової накладної (п.6.3 договору).
Таким чином, судом встановлено, що товар поставлено відповідачу 03.08.2020 року.
Частинами 1-2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до п. 5.1 договору оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоодержувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам договору щодо його кількості та якості.
Оскільки, фактично товар отримано відповідачем 03.08.2020 року, тому відповідач повинен був оплатити за поставлений товар до 17.09.2020 року, а першим днем прострочення є 18.09.2020 року.
Доказів оплати заборгованості матеріали справи не містять.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки № 16400/53-124-01-20-12095 від 04.05.2020 у відповідача перед позивачем в сумі 164 439,60 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 835,68 грн. нараховані з 15.09.2020 року по 15.11.2020 року та індекс інфляції в розмірі 1 644,40 грн. нарахований за період з 01.10.2020 по 31.10.2020 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Посилання ж відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 судом відхиляються, з огляду на відмінність обставини у справі № 902/417/18 від обставин у даній справі, оскільки у справі № 902/417/18 предметом зокрема були вимоги про стягнення 40% річних, розмір яких відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України був узгоджений сторонами у договорі, у даній же справі заявлено вимоги про стягнення 3% річних, при цьому, інфляційні втрати, заявлені у даній справі, не були предметом розгляду у справі № 902/417/18.
Розрахунок трьох процентів річних:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
164 439,6018.09.2020 - 15.11.2020593 %795,24
За перерахунком суду загальний розмір трьох процентів річних становить 795,24 грн. та підлягає задоволенню.
Вимоги позивача в частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 40,44 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судом враховано, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 зроблено висновок про те, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»).
Оскільки погашення боргу не відбувалося, правильним є розрахунок позивача, згідно з яким залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднято основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Також, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 судом зроблені наступні висновки: при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078).
Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
З огляду на таке, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 ЦК України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступає від висновків касаційного суду у постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженого наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.
Суд зазначає, що розрахунок індексу інфляції наданий позивачем не суперечить вищезазначеним висновкам.
Також, суд зазначає, що позивачем нараховано індекс інфляції на один місяць без переривання ланцюга розрахунку у випадку знищення інфляції менше 100%.
Суд погоджується з розрахунком індексу інфляції в розмірі 1 644,40 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Суд також враховує, що нараховані та заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат відповідають принципу пропорційності із розмір порушеного зобов'язання із здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар вартістю 164 439,60 грн.
При цьому, суд також вважає за необхідне зазначити, що у пункті 1.2 договору сторонами узгоджено, що обсяги закупівлі товару та загальну ціну по договору може бути зменшено залежно від реального фінансування видатків, а отже будучи обізнаним про реальне фінансування та можливість виконання взятих на себе зобов'язань, відповідач не був позбавлений можливості зменшити обсяги закупівлі товару у межах реальних видатків.
Щодо посилається відповідача на форс-мажорні обставини суд зазначає наступне.
Відповідно до п.7.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених п.п.2 ст. 14-1 ЗУ «Про Торгово-промислові палати в Україні», які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін.
Відповідно до п.2 статті 14-1 ЗУ «Про Торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з п.7.2 договору, сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за договором, зобов'язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення.
Доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України відповідно до ЗУ «Про Торгово-промислові палати в Україні», або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення відповідачем позивача про вищезазначені обставини, а також відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України, що спростовує твердження відповідача щодо настання форс-мажорних обставин.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, ст. ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, Хмельницька область, м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; ідентифікаційний код: 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Атен" (03062, м. Київ, вул. Нивська, буд. 4-Г, приміщення 2М; ідентифікаційний код: 38871512) основний борг в розмірі 164 439 (сто шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять дев'ять) грн. 60 коп., три проценти річних в розмірі 795 (сімсот дев'яносто п'ять) грн. 24 коп. , індекс інфляції в розмірі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 40 коп. та судовий збір в розмірі 2 503 (дві тисячі п'ятсот три) грн. 30 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий