Житомирський апеляційний суд
Справа №274/2804/17 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
09 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Талько О.Б.,
за участю секретаря Дяченко Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 274/2804/17 за позовом акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Альфа - Банк» на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Хуторної І.Ю. в м. Бердичів,
У липні 2017 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначало, що між банком та ОСОБА_1 30 березня 2007 року укладено кредитний договір № 286/25-435. Відповідно до укладеного договору банком надано ОСОБА_1 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 45000,00 доларів США. Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконала унаслідок чого, станом на 30 травня 2017 року виникла заборгованість в сумі 51128,65 доларів США, яка складається: 23058,53 долара США - заборгованість за кредитом; 28070,12 долара США - заборгованість за відсотками. Враховуючи вищевикладене, просило стягнути з відповідача 51128,65 доларів США заборгованості за кредитним договором та судові витрати.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року в задоволені позову АТ «Альфа - Банк» відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Альфа - Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Зокрема вказує, що ОСОБА_1 зверталася із листом до банку про добровільне врегулювання питання щодо заборгованості в т.ч. і по кредитному договору № 286/25-435 від 13.03.2007 року, а також зі зверненням про застосування льготної опції щодо погашення кредитної заборгованості. Зазначає, що банком не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки останнє звернення про льготне погашення кредитної заборгованості було складене 17.10.2014 року. Важає, що таким чином, строк позовної давності переривався і починає рахуватися з 17.10.2014 року.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 30.03.2007 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту № 286/25-435, за умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 45000,00 доларів США, зі сплатою 13% річних, та погашенням суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання згідно графіку до 10 числа наступного місяця з кінцевим терміном повернення заборгованості до 29.03.2017 на умовах визначених договором.
09.07.2009 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 про внесення змін до Договору кредиту № 286/25-435 від 30.03.2007, згідно якої з 20.10.2008 року процентну ставку за користування кредитом визначено на рівні 15,00% річних, та погашенням суми основної заборгованості за кредитом та процентів за його використання згідно графіку до 10 числа наступного місяця з кінцевим терміном повернення заборгованості 29.03.2022.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30.05.2020 за кредитним договором № 286/25-435 від 30.03.2007 утворилася заборгованість у розмірі 51 128, 65 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 23 053, 53 доларів США, що еквівалентно 608 463, 62 грн та заборгованості за відсотками -28 070, 12 доларів США, що еквівалентно 740 708, 26 грн .
25.05.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. винесено виконавчий напис № 648, згідно якого звернуто стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку (іпотечний договір від 30.07.2007 р.№2060) ПП «Виробничо-комерційна інформативна фірма «Експересінвестпроект», що знаходиться за адресою: Житомирська область, м.Бердичів, вул. Свердлова, 74/2, а саме нежитлову будівлю, під літ. А-1, загальною площею 56, 20 кв. м, та за рахунок коштів, вилучених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, задовольнити вимоги Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», в особі Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк» в сумі 59 579, 97 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 25.05.2011 складає 472 773, 03 грн.
Постановою старшого державного виконавця ВДВС Бердичівського МРУЮ від 09.12.2011 відкрито виконавче провадження № 30310326 з виконання зазначеного виконавчого напису нотаріуса та накладено арешт на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в межах суми звернення стягнення 477500, 76 грн, яке належить ПП «Виробничо-комерційна інформативна фірма «Експересінвестпроект» (а.с. 126, том 1).
Відповідно до протоколу № 14/520/12/І-1 проведення прилюдних торгів від 31.10.2012, відбулася реалізація арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, а саме нежитлової будівлі, під літерою А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 56, 2 кв. м, яка належала ПП «Виробничо-комерційна інформативна фірма «Експересінвестпроект» за ціною 49 800 грн без ПДВ.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.10.2013 ПАТ «Укрсоцбанк» у задоволенні позову щодо визнання вищевказаних прилюдних торгів від 31.10.2012 з реалізації нерухомого майна - нежитлової будівлі, під літерою А-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 недійсними, та визнання недійсним протоколу №14/520/12/І-1 прилюдних торгів з реалізації вказаного арештованого майна від 31.10.2012 - відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 15.01.2014, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.10.2013 залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.05.2014, ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 15.01.2014 та рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 29.10.2013 також залишено без змін.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що строк дії спірного кредитного договору до 29.03.2022 року.
У пункті 4.5. Кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов'язків, визначених п.п. 3.3.7 ( сплачувати проценти за використання Кредиту в порядку, визначеному п.п. 2.4., 2.5. цього Договору) 3.3.8 цього Договору ( своєчасно та в повному обсязі погашати кредит з нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями) протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції ( штраф, пеню).
Крім того, 09.07.2009 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду, відповідно до якої викладено в новій редакції п. 1.1. Кредитного договору. Також пунктом п. 3 Додаткової угоди передбачено, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів визначених п. 2.4.1 та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більше ніж 30 календарних днів кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник зобов'язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 днів з дня одержання вищевказаного письмового повідомлення кредитора. Пунктом 4 Додаткової угоди визначено, що інші умови Договору кредиту залишаються незмінними і діють в частині, що не суперечать Додатковій угоді, при цьому сторони підтверджують за ними свої зобов'язання.
Оскільки Додатковою угодою не внесені зміни до пункту 4.5. Кредитного договору, а положеннями п. 3 Додаткової угоди від 09.07.2009 додатково врегульовані правовідносини щодо права банку вимагати достроково повернення кредиту у разі несплати тіла та відсотків протягом 30 днів, суд першої інстанції правильно вважав, що положення п. 4.5. Кредитного договору не зазнали змін та є чинними, а тому підлягають застосуванню судом.
З аналізу змісту пункту 4.5 кредитного договору випливає, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості строком 60 днів.
Таким чином, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов'язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.
Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.
Відповідно до умов кредитного договору сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.1.1 договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункти 1.1.1., 2.4. договору).
Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
З матеріалів справи вбачається, що останній платіж за тілом кредиту ОСОБА_1 здійснила 30.12.2008 року, а за відсотками - 06.07.2009 року
Оскільки за умовами пункту 4.5. кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив на 61 день після порушення строків сплати боргу за тілом кредиту та відсотками, то після зміни строку виконання зобов'язання ( 05.09.2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5. кредитного договору позичальник зобов'язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 у справі № 138/240/16-ц.
Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов'язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи те, що на підставі пункту 4.5 кредитного договору строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково, останній платіж за тілом кредиту було здійснено нею 30.12.2008 року, а за відсотками - 06.07.2009 року, проте з цим позовом ПАТ «Укрсоцбанк» ( правонаступником кого є АТ «Альфа-банк») звернулося лише у липні 2017 року, суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги банку є обгрунтованими в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, нарахованої до зміненої дати закінчення строку кредитування - 06.09.2009, однак правильно відмовив їх задоволенні за спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено представником відповідачки.
Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, які були нараховані банком після закінчення строку кредитування - 06.09.2009, оскільки таке право кредитодавця припинилося після зміни строку виконання зобов'язань на підставі пункту 4.5. кредитного договору.
За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності не сплив, оскільки ОСОБА_1 зверталася до банку із заявами, у яких просила врегулювати погашення заборгованості не заслуговують на увагу.
В матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_1 від 19.12.2013, 17.10.2014 з яких вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до банку щодо добровільного врегулювання питання заборгованості за кредитом та щодо застосування пільгової опції погашення заборгованості за договором кредиту.
21.01.2014 ОСОБА_1 зверталась до банку із заявою щодо проведення реструктуризації залишку заборгованості за кредитними договорами №286/25-433 та 286/25-476, враховуючи продаж заставного майна, крім того, просила пільгову опцію терміном до шести місяців за кредитним договором № 286/25-345.
Відповідно до положень статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Тобто після переривання перебіг позовної давності розпочинається заново, починаючи з наступного дня після пред'явлення позову, або вчинення особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд ввважає, що позовна давність у цій справі не перервалась поданням ОСОБА_1 заяв щодо добровільного врегулювання питання заборгованості за кредитом та щодо застосування пільгової опції погашення заборгованості за договором кредиту, оскільки строк позовної давності закінчився 06.09. 2012 ( останній платіж здійснено 06.07.2009), а заяви були подані 19.12.2013, 21.01.2014 та 17.10.2014, тобто поза межами трирічного строку, який визначений ст. 257 ЦК України.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Альфа -Банк» залишити без задоовлення.
Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 10 березня 2021 року.
Головуючий
Судді