Ухвала
Іменем України
09 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 366/1359/20
Провадження № 51-1214 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Іванківського районного суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сидоровичі Іванківського району Київської області, проживає в АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого 08 червня 2018 року вироком Іванківського районного суду Київської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , зареєстрованого по АДРЕСА_3 , проживає по АДРЕСА_4 у тому ж селі, українця, громадянина України, раніше судимого,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Іванківський районний суд Київської області вироком від 21 серпня 2020 року визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Іванківського районного суду Київської області від 08 червня 2018 року та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , рішення щодо яких не оскаржується.
Згідно з вироком, ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 наприкінці лютого 2020 року повторно, через незачинене горище проникли до будинку по АДРЕСА_5 , звідки таємно викрали газову плиту, газовий балон, диван та побутові інструменти, спричинивши потерпілій ОСОБА_8 шкоду на загальну суму 1750 грн.
Крім цього, ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 наприкінці лютого 2020 року домовились про вчинення крадіжки речей з будинку АДРЕСА_5 . Прибувши до вказаного будинку, ОСОБА_7 зірвав прибій та навісний замок, й вони проникли в будинок, звідки викрали телевізійний приймач та пральну машину, чим завдали потерпілій ОСОБА_9 майнову шкоду на суму 680 грн.
Київський апеляційний суд ухвалою від 21 грудня 2020 року вирок Іванківського районного суду Київської області від 21 серпня 2020 року змінив в частині призначеного ОСОБА_7 покарання. Виключив з резолютивної частини посилання на застосування ч. 1 ст. 70 КК України й постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць. На підставі ст. 75 КК України звільнив останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. В решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного ОСОБА_5 покарання, просить оскаржувані судові рішення змінити, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Крім цього, захисник просить передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з тим, що справа містить виключну правову проблему щодо можливості застосування звільнення від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України при призначенні покарання за сукупністю вироків.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину та кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного засудженому покарання та можливості звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Частиною 2 ст. 50 КК України встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, а також щодо неможливості звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суд першої інстанції, вирішуючи питання про вид та розмір призначеного ОСОБА_5 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких; його суспільну небезпечність, а також дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного злочину, вчинив нове кримінальне правопорушення в період іспитового строку. За відсутності обтяжуючих покарання обставин, суд визнав пом'якшуючими обставинами щире каяття, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди, активне сприяння розкриттю злочину.
Враховуючи вказані обставини, суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_5 мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 3 ст. 185 КК України і визначив остаточне покарання за правилами ст. 71 КК України. При цьому суд вказав на відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду. Призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України.
Київський апеляційний суд, перевіривши подані апеляційні скарги, ухвалою від 21 грудня 2020 року обґрунтовано залишив рішення місцевого суду щодо ОСОБА_5 без змін. Ухвала апеляційного відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині визначення виду й розміру призначеного ОСОБА_5 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а доводи захисника про доцільність застосування до засудженого положень ст. 75 КК України є необґрунтованими.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Стосовно доводів скарги захисника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК України, то зазначене питання може вирішуватися лише після відкриття касаційного провадження і встановлення в ході розгляду такого провадження в касаційному порядку наявності виключної правової проблеми.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Іванківського районного суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3