09 березня 2021 року
м. Київ
справа № 560/2798/20
адміністративне провадження № К/9901/36134/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 560/2798/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду (головуючий суддя: В. К. Блонський) від 23 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. М. Кузьмишин, О. А. Боровицький, О. О. Сушко) від 16 грудня 2020 року,
І. РУХ СПРАВИ
1. 04 червня 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просить:
1) відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у даній справі;
2) визнати протиправними (незаконними) та скасувати вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 та від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17.
2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року даний адміністративний позов залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду:
1) доказу сплати судового збору за вимогу майнового характеру в сумі 840,80 грн., за платіжними реквізитами Хмельницького окружного адміністративного суду;
2) надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України/або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущено, надання доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
3. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
4. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, позовну заяву залишено без розгляду.
5. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 28 грудня 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
6. Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.
7. 03 березня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
8. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що предметом оскарження в даній справі є дві вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 та від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17, які, як стверджує позивач, він отримав 10 березня 2020 року.
10. Згідно з рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, вимога Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 вручена позивачу 05 лютого 2020 року, а вимога від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 вручена позивачу 29 лютого 2020 року.
11. Граничним строком на оскарження вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 є 17 лютого 2020 року, а граничним строком на оскарження вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 є 11 березня 2020 року.
12. Проте, правом на оскарження вказаних вимог в адміністративному порядку позивач не скористався, та лише 04 червня 2020 року звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із цим адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач пропустив встановлений чинним законодавством десятиденний строк звернення із позовом до суду при оскарженні вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, а вказані у заяві підстави поновлення строку звернення до суду не підтверджують поважність пропуску такого строку, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
14. Що посилань позивача на те, що не відповідає дійсності твердження суду першої інстанції про те, що позивач пропустив строк звернення до суду і не довів підстав для поновлення строку звернення до суду, оскільки він за цей період переніс дві операції, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки суду першої інстанції не подавались докази, які б підтверджували, що позивач за період з 18 лютого 2020 року по 15 березня 2020 року переніс дві операції та перебував на стаціонарному лікуванні. При цьому, клопотання про витребування цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не подавав. Суд апеляційної інстанції зазначив, що зміст апеляційної скарги свідчить про те, що позивач не обґрунтовує причини неподання клопотання про витребування доказів разом з позовною заявою або під час розгляду справи в суді першої інстанції та не зазначає про заходи, які він вживав для отримання цих доказів самостійно.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
16. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано вимоги абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Скаржник наголошує, що нормами вказаного Закону не визначено 10-денного строку оскарження до суду вимог про сплату недоїмки.
17. Окрім того, позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не врахував те, що останній переніс дві операції та ще й у період запровадження Урядом України карантину, а тому ці обставини доводять поважність причин пропуску строку звернення до суду. Проте, суд апеляційної інстанції процитувавши у постанові частину четверту статті 308 КАС України, «забув» як про те, що спочатку суд першої інстанції відкрив провадження у цій справі, так і про вимоги частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до яких суд вживає визначенні законом заходи необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
18. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
19. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
21. За змістом частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
22. Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
23. При цьому процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
24. За загальним правилом перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла та повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
25. За змістом частини першої статті 123 КАС України в разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
26. Отже, необхідною передумовою залишення позовної заяви без руху є недотримання визначеного чинним законодавством строку звернення до суду.
27. Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень. Для звернення до адміністративного суду з позовами у спорах за участю суб'єктів владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та позовами у спорах, що виникають у зв'язку з проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу, встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
28. Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Отже, положення процесуального закону передбачають виняток щодо обрахування загального строку звернення до суду передбачений КАС України, у разі якщо такий встановлений іншими спеціальними законодавчими актами.
30. Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
31. Дія цього Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону ).
32. У частині ж другій статті 2 вказаного Закону закріплено, що принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску визначаються виключно цим Законом.
33. Відтак, спеціальним законодавчим актом, що визначає строки звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату єдиного внеску, є саме Закон № 2464-VI.
34. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, однак положення Основного закону не визначають спеціальних строків звернення до суду у справі про оскарження вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску.
35. Оцінюючи обставини щодо дотримання позивачем визначеного спеціальним законодавчим актом строку звернення до суду, необхідно звернути увагу на таке.
36. Пунктом 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI визначено наявність у платника єдиного внеску права оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
37. Відповідно до положень абзацу 4 частини четвертої статті 25 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
38. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
39. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
40. Абзацом 8 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI визначено порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
41. За змістом абзацу 9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
42. Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що встановлений абзацом 9 частини четвертої статті 25 Закону строк для платника податків, протягом якого останній може оскаржити вимогу в судовому порядку у взаємозв'язку із положеннями статті 122 КАС України, становить десять днів з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
43. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 17 липня 2019 року (справа № 0740/1050/18), від 8 серпня 2019 року (справа № 480/106/19), від 12 лютого 2020 року (справа № 480/1192/19), від 19 березня 2020 року у справі № 140/1757/19.
44. Разом з тим, частиною третьою статті 123 КАС встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
45. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
46. Частиною першою статті 121 КАС передбачена можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
47. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
48. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
49. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
50. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
51. Як вже зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, вимога Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 була вручена позивачу 05 лютого 2020 року, а вимога від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 вручена позивачу 29 лютого 2020 року.
52. Тобто, кінцевим строком на оскарження вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 є 17 лютого 2020 року.
53. Кінцевим строком на оскарження вимоги Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 є 11 березня 2020 року.
54. При цьому, позивач зазначив, що згідно умов договору оренди поштової скриньки, укладеного між позивачем та 27-м поштовим відділенням, усю поштову кореспонденцію, яка йому надходить, працівники цього відділення кладуть у скриньку, тому фактично дані вимоги позивач виявив у поштовій скринці № 1585, яку він орендує у 27-му поштовому відділенні м. Хмельницького лише 10 березня 2020 року.
55. Таким чином, навіть з урахуванням наведених позивачем обставин, граничним строком на оскарження вимог Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 та від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 є 23 березня 2020 року. Проте, позивач звернувся до суду лише 04 червня 2020 року з позовом про скасування спірних податкових вимог, тобто у всяк випадку з пропуском 10-денного строку звернення до суду, який встановлений спеціальним Законом № 2464-VI.
56. Однак, за позицією позивача, строк він пропустив з поважних причин, а тому є підстави для його поновлення.
57. Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку наведеним у заяві про поновлення строку підставам такого пропуску, дійшли висновку про те, що вони не можуть вказувати про поважність підстав пропуску строку звернення до суду, з огляду на те, що:
1) продовження процесуальних строків звернення до суду Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в Україні з 12 березня 2020 року, яким встановлено карантин, не вирішувались та не встановлювались обмеження щодо порядку звернення до суду.
Між тим, 30 березня 2020 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540- IX, згідно якого розділ VI "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.»
Вказаний вище Закон № 540-IX від 30 березня 2020 року набрав чинності з дня опублікування (02 квітня 2020 року).
Отже процесуальні строки передбачені КАС України, зокрема строки звернення до адміністративного суду до 02 квітня 2020 року могли бути поновлені та продовжені тільки у випадках визначених статтею 121 КАС України, тобто якщо суд визнає причини його пропуску поважними.
Отже, суди дійшли висновку про те, що в даному випадку не застосовуються положення пункт 3 розділу VI Прикінцевих положень КАС України, якими продовжено строки (в тому числі строк звернення до суду) на час дії карантину, оскільки карантин оголошено з 12 березня 2020 року, а граничний строк на оскарження вимоги від 21 січня 2020 року № Ф-24315-17 сплинув 17 лютого 2020 року, вимоги від 20 лютого 2020 року № Ф-24315-17 сплинув 11 березня 2020 року.
2) твердження позивача на перебування на лікарняному за спірний період, суд апеляційної інстанції відхилив, посилаючись на вимоги частини четвертої статті 308 КАС України, та зазначивши, що до суду першої інстанції не подавались докази, які б підтверджували, що позивач за період з 18 лютого 2020 року по 15 березня 2020 року переніс дві операції та перебував на стаціонарному лікуванні. При цьому, клопотання про витребування цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не подавав. А тому, суд апеляційної інстанції зазначив, що зміст апеляційної скарги свідчить про те, що позивач не обґрунтовує причини неподання клопотання про витребування доказів разом з позовною заявою або під час розгляду справи в суді першої інстанції та не зазначає про заходи, які він вживав для отримання цих доказів самостійно.
58. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає, що судами була надана належна оцінка доводам та долученим позивачем доказам, внаслідок чого суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначені позивачем підстави пропуску строку звернення до суду є неповажними та не можуть свідчити про об'єктивну неможливість своєчасного звернення до суду із позовом.
59. Суд звертає увагу скаржника на те, що у поданому ним клопотанні про поновлення строку звернення із цим позовом до суду першої інстанції, останній про своє лікування нічого не зазначає, про таку подію стало відомо лише при поданні апеляційної скарги. При цьому, як було встановлено судами позивач стверджував, що отримав спірні вимоги він фактично 10 березня 2020 року, тоді виникає питання як він міг їх отримати, коли він був на стаціонарному лікуванні з 18 лютого 2020 року по 12 березня 2020 року. Отже, викриваючи такі факти і події, позивач свідомо заводить суд в оману.
60. Що стосується залишення адміністративного позову без розгляду після відкриття провадження у справі, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
61. У відповідності до частини першої статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
62. За правилами частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
63. Враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції може залишити позовну заяву без розгляду і в тому випадку, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, а також і в тому випадку, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважним, що й було зроблено судом першої інстанції.
64. На підставі викладеного, суд касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, правомірно залишив адміністративний позов без розгляду.
65. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про неповажний характер підстав, які вказані позивачем на підтвердження неможливості вчасного звернення до суду з позовом в межах встановленого Законом № 2464-VI строку. Такі висновки ґрунтуються на належній оцінці сукупності наданих позивачем доказів з врахуванням принципів їх належності та допустимості, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Прийнятних доводів про наявність порушень норм процесуального права з боку судів попередніх інстанцій при їх дослідженні або оцінці, які б давали підстави для зміни або скасування судових рішень, під час касаційного перегляду не встановлено.
66. Також, касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
67. Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
68. Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).
69. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов'язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.
70. Таким чином, суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
71. Згідно частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 560/2798/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов